У дитинстві вчитель йому сказав, що художника з нього не вийде, а мати вважала, що малювання – то справа несерйозна. Сьогодні роботи заслуженого художника України Миколи Гепарда прикрашають вулиці Херсона, його запрошують до інших країн.
З 7:30 Микола Гепард з різцями у руках працює з дерев’яним драконом. Піднявся о 4:14. Говорить, вранці працювати найкраще. Цю скульптуру майстер подарував 22 роки тому лікарні ім. Карабелеша. Зараз її реставрує.
"Бачите - луска. Лак буде чорним, а тут буде золотий акрил. Все буде зеленим. Потім піде сюди і буде луска на ній, то хвіст. Просто беру і роблю, дерево підказує. Там була здоровенна гілка кленова, впала у парку. Вийшла класна лавка. За всім цим треба доглядати. Дерево хоч раз на два місяці треба покривати лаком".
Генеральна директорка Херсонської лікарні ім. Є. Карабелеша Алла Малицька прийшла працювати в медичний заклад 1995 року. Вже тоді її прикрашали роботи Гепарда.
"У лікувальному процесі важливі всі складові і, зокрема, такі прекрасні витвори. Я часто спостерігаю, як наші пацієнти милуються цими витворами і завжди дивуються".
Микола Гепард - заслужений художник України. Наразі йому 73 роки. Чоловік закінчив один курс судномеханічного технікуму у Севастополі. Його мати вважала, що бути художником - не серйозно.
"Не треба бути поганим інженером, не треба бути поганим художником. Якщо художник зіпсує лист паперу, то хірург може загубити людське життя. Немає професій, які б не мали своїх складнощів, кожна накладає певну відповідальність. Тому під кожною роботою ставлю свій підпис".
Олівці, альбоми та книги були найкращими подарунками на день народження у дитинстві,- згадує митець.
"Коли я був у 3 класі, моя вчителька Лілія Андріївна Цедрик привела мене до будинку піонерів біля драмтеатру. А там усі з етюдниками сидять, пензлями. Я сидів і нічого не міг робити, так вражений був. І до мене підійшов викладач і сказав: "Ти, Колю, не приходь сюди. З тебе художника не вийде". Я образився і пішов. Потім через багато років, коли я був визнаним художником, зустрівся з цим викладачем. Він мене спочатку не впізнав, а потім вибачився. А я сказав: нічого страшного. Горького прийняли до консерваторії, а Шаляпіна ні", - говорить Микола Гепард.
Замолоду було стільки роботи, що часто ночував у майстерні,- розказує художник. Пам’ятає, вмикав приймач, налаштовував Дойче велле, ставив дошку і різав. Мама виходить, третя година, а він працює. Вона : Колю, іде вже спати! Ось такий невгамовний був. І зараз такий же, - додав чоловік.
Микола Гепард малює акварельними та масляними фарбами, займається графікою, працює з керамікою і деревом. З останнім подружився не одразу. Говорить, йому дали шматок липи. Це - класична порода для різьблення, але чоловіку не сподобалось, не відчув дерево спочатку, але свій диплом робив з дерева. Називається "Плач Ярославни" - один екземпляр здав, а копію з дубу залишив.
Двері будинку, де живе, прикрасив власними руками. Помешкання художника - це і його майстерня. Улюблене робоче місце - диван, одна з нових колекцій робіт - золоті звірі чужих цивілізацій. У художника 6 онуків, живу разом з дружиною. Усе в оселі чоловік зробив власними руками.
Скульптуру зі старого в’яза на вулиці Суворова створював протягом 5 років. З першим теплом і поки не починали мерзнути руки працював над нею, - розказує майстер. Обурюється байдужим ставленням до його подарунка рідному місту.
"Сім років прошу у мерії, щоб зробили дах. З такою байдужістю відносяться! Це вражає! Я десять років працював в Угорщині. І там міністр культури сказав : вдячний тобі за роботу для Угорщини! Мені нічого не треба. Вартість тієї роботи близько 80 тисяч доларів. Мені дуже образливо і незрозуміла така байдужість", - говорить Микола Гепард.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне