Російські силовики затримали його у грудні минулого року на кордоні з Кримом , куди він їхав відвідати хвору матір . Йому закидали поширення та транспортування понад десять кілограмів тротилу і ста дев'яноста бойових патронів.
Захист чоловіка наполягав - він фізично не міг цього зробити, бо хворий на цукровий діабет, переніс інфаркт, операцію на серці і ампутацію ноги. Едем Бекіров розказав свою історію Суспільному:
“Вийшло, що вся родина – патріоти. Патріоти в якому сенсі? Ми любимо Крим, ми за цілісність України боремося. Тому що ми знаємо, наш народ знає руку дружби старшого брата. Мій народ відчув це 1944-го, коли наших батьків, дідів, бабусь вислали з території Криму. Ми знаємо цю братню любов”.
Перед поїздкою до Криму, з якої почалося ув’язнення, були певні передчуття, - говорить Едем Бекіров:
“Десь була така думка, але почуття страху не було. Я їх не боявся і зараз не боюсь. Я навіть слідчому говорив – я не залишуся у в’язниці. Я під захистом Всевишнього. Я в Хаджи був 2017-го року паломником у Саудівській Аравії. Тому Всевишній мене захищає, а він не вірив цьому. Говорив - з ФСБ ніхто не виходив живим. А я кажу – я вийду. Я додому поїду, а ти тут у багні залишишся. Так і вийшло. Я не знаю. Це, мабуть, від Всевишнього залежить, що я вийшов. Хоча в душі я не вірив, що я вийду”.
Після звільнення він допомагає тим, кого ще не вдалося повернути , - говорить чоловік. Разом з іншими колишніми політв’язнями створили центр протидії катуванням. Хоча під час ув’язнення фізичних тортур не було, та тиск відчував постійно, - продовжує Едем Бекіров:
“Вони тиснули психологічно і медикаментозно. Усіма іншими їм доступними методами. Я ж діабетик. Вони води не давали, щоб я підписав угоду з ними. А мені через адвоката приходила інформація, дружина мені фотографії передавала туди тихенько – мітинги, звичайно я відчував підтримку. Я вірив, я знав, що люди хвилюються”.
Крим часто сниться, - говорить чоловік, та зараз там відбувається повільна депортація та геноцид, - продовжує Едем Бекіров:
“Путін торгує людьми. Це відкрита торгівля людьми. Ось взяли мене – посадили. Потім давайте робити обмін. Ну добре, ми потрапили до обміну – ті, хто живе в Україні. А ось наприклад, кримські люди. 87 з них - корінних кримських татар. Сьогодні вони міняють, Їх вивезуть. В Криму після обміну їм не дозволять лишитись. Вивезуть в Україну. Виїжджає в Україну він сам. Звичайно, що у них, у кожного, по четверо дітей, старі батьки. Куди їх? Забирають всіх сюди. На їх місця на одну людину завозять 20 росіян з Сибіру, Якутії, Далекого сходу. Хотілося б щоб усі структури правозахисні, всі державні повернулися обличчям до цієї проблеми, і звільнили усіх наших політв’язнів, не зважаючи на національність – українець чи кримський татарин. Ми усі українці. Ми любимо цю країну, ми живемо в ній. Як її не любити”.
Після повернення додому боротися не припинить, - говорить Едем Бекіров:
“Боротьба – це життя, ми боремося щодня, щохвилини, але ми цього не помічаємо, сприймаємо це як належне. Я не хотів залишати по собі поганий спадок. В якому сенсі поганий. Я міг погодитися на угоду із владою, вони б мене відпустили, дали умовний термін і все б зробили, можливо. А совість? А моя совість? У мене діти є, онуки, як вони дивитимуться людям у вічі? Це перше, по-друге, я знаю, що правда завжди перемагає. Завжди!”.
Олена Протопопова, Ігор Педченко
Джерело – Суспільне