В дитинстві вона зазнала репресій з боку комуністичного режиму. Народилася Марія Золотоверха на Львівщині, в селі Головецько, потім жила у Плав’є.
Розказує, що всіх, у кого рідні були в УПА, насильно вивезли з рідних домівок, на північ Росії. Згадує свого дядька, який стояв на боці незалежності України:
"51-го року, в січні, дядько Лука із товаришем ховалися у господарчій будівлі. А сусіди, коли побачили, донесли в район, що там ховаються воїни УПА. З Дрогобича вислали цілий загін, цю будівлю оточили. Дядько із товаришем не стали здаватися. Вони вийшли на поріг і заспівали гімн України. У цей час вже горіла будівля, в якій вони знаходились. Дядько мій підірвав себе гранатою, а товариш застрелився".
За 9 місяців, у вересні, до її родини прийшли з НКВС, без пояснень, сказали: "півгодини на збори", і повезли їх до в’язниці у Борислав Дрогобицької області, розказує Марія Золотоверха:
“Там ми були до листопада 1951-го року. Потім нас без суду посадили у товарняк і повезли до Сибіру, у Тюменську область. Привезли нас до лісопильного заводу. Там було багато виселених людей: і татари, і калмики, литовці, німці, латвійці. Нас поселили у покинутому будинку. Холодно, голодно було. Ходили із батьком, просили їжу в людей. Працювали на заводі, ходити було далеко – 3 км крізь сніги”.
Звільнили їх у 60-му році, але на батьківщину повернутися не дозволили. Поїхала Марія Золотоверха з мамою на Донеччину. 1962-го року переїхала до Херсона:
“У той час я не розуміла, чому це все відбувається. Образи в мене немає. Ці обставини сформували у мене ставлення до людей і розуміння, що добро перемагає зло. Тут у Херсоні я бачила людей, які живуть на вулиці, як вони страждають. Я до них підходила, розпитувала. Я є членом громадської організації “Здорова сім’я – успіх нації”. Почала допомагати безхатькам – відновлювати їх документи, людям з інвалідністю допомагала встановити інвалідність, соцвиплати. Допомагала 15-ти безхатькам”.
Реабілітували родину пані Марії Золотоверхої 1993-го року:
"Коли 1991-го року Україна стала незалежною, написала прокурору Львова, щоб реабілітували нашу родину. І отримала довідку, що всі реабілітовані. Це треба було, щоб люди зрозуміли, що вони ні в чому не винні. Це були утиски радянської влади, переслідування тих людей, які боролися за самостійність України".
Наталія Тимофєєва, Владислав Купрєєв.
Джерело – Суспільне
