Плацдарм у селі Кринки на лівобережжі Херсонщини Сили оборони утримували близько 7 місяців. У тих боях зникло безвісти 788 українських захисників. Як утримували плацдарм – історія бійця, якому пощастило вижити в Кринках.
Восени 2023 року українські підрозділи змогли закріпитися на лівобережжі Херсонщини в селі Кринки. Це не була класична лінія фронту – це була війна малих груп, штурмів у руїнах, боїв за підвали, за посадки, за вузькі смуги берега. Там не було суцільної оборони – там трималися люди. Без укриттів, із мінімальними ресурсами, часто без можливості швидкої евакуації, але плацдарм утримували місяцями.
Своїми спогадами про ті важкі бої поділився розвідник 121-ї окремої бригади територіальної оборони з позивним Шпіон. Його історію публікує Регіональне управління Сил територіальної оборони «Південь» ЗСУ.
48 днів без ротації
Шпіону – 37 років. Старший лейтенант, розвідник. За час повномасштабного вторгнення пройшов шлях від молодшого сержанта до офіцера, а одним із найважчих епізодів служби стали 48 днів оборони плацдарму в Кринках на лівому березі Дніпра.
На початку великої війни Шпіон перебував в Естонії. Каже, рішення повернутися не обговорювалося.
«Я дізнався про повномасштабне вторгнення і відразу поїхав додому. У мене вже був досвід участі в АТО, тож у 2022 році я прийшов у бригаду молодшим сержантом. На Кринки заходив уже командиром групи – молодшим лейтенантом. Зараз я старший лейтенант.
Ми зайшли спочатку на острови на Херсонщині, виконували там завдання, а потім вибули на оборону плацдарму в Кринках. Планувалося, що зайдемо на 2 тижні. Але річка замерзала, човни не могли пройти, і ротацій довго не було. Щойно з’явилася можливість, почали міняти хлопців малими партіями. Хто перший зайшов – той перший і виходить. У результаті ми були на лівому березі 48 днів».
У групі Шпіона було 4 бійців. Двоє з них уже мали серйозний бойовий досвід, ще двоє – вперше йшли саме на таке завдання. Усі знали, куди йдуть і що там відбувається, не було сенсу щось приховувати чи прикрашати, каже командир групи.
Утримання плацдарму
Окремим випробуванням була переправа через річку Дніпро – зокрема, перебування в човні. Адже якщо на землі хоча б щось можна контролювати, то в човні від тебе не залежить майже нічого. Небезпека з усіх боків.
Група Шпіона зайняла позиції в селі, від якого вже тоді майже нічого не залишилося. Спостережний пункт облаштували в будинку з двома з половиною стінами та підвалом з перекриттям у три сантиметри. Окупанти без настороги підходили близько – вони просто не могли уявити, що в цих руїнах може хтось бути, розповідає боєць.
Завдання групи були чіткими: утримання плацдарму, виявлення і знищення ворога, спостереження за авіацією, здобуття розвідувальної інформації.
«Ми збирали все, що могло бути корисним: рації, телефони, документи. Це допомагало розуміти подальші дії противника. Один із днів у Кринках запам’ятався особливо. Я помітив висадку ворожого десанту з техніки. Ми зайняли сектори, вступили в бій із противником, який мав значну перевагу. Вони намагалися закидати нас гранатами, взяти будівлю в оточення. У результаті нам вдалося знищити їхню техніку разом з екіпажами та повністю відбити штурм. Під час огляду позицій ворога знайшли незаблокований мобільний телефон. Там були координати штабів, артилерії, маршрути входу й виходу, евакуаційні точки. Усе передали до штабу – це дало змогу коригувати вогонь і бити точніше».
Протягом цих 48 днів не було жодного спокійного дня для перепочинку, пригадує військовий. Як могли – їх підтримували побратими, передаючи дронами їжу та смаколики.
«У кращі дні – одна порція їжі на двох і пів літра води на людину. А бувало, що пляшку води тягнули на 3-4 дні. Щось скидали з дронів. Іноді побратими, щоб підняти нам моральний дух, присилали дроном посилки: комусь прилітали снікерси, комусь – сало. Мені якось навіть кока-колу передали».
Евакуація з Кринків
Новину про евакуацію підрозділ Шпіона сприйняв без емоцій. Командир каже, що тоді рішення про вихід не було гарантією. Розуміння, що вдалося вийти, приходило вже коли бійці опинялися на правому березі.
«Нас ворог супроводжував усіма видами озброєння. Просто пощастило, що вийшли живі. Тільки у шпиталі прийшло усвідомлення, що ми відносно в безпеці. За цей час я схуд майже на 30 кілограмів», – пригадує Шпіон.
Сьогодні бійці його групи служать у різних підрозділах, але підтримують спілкування. За утримання плацдарму в Кринках уся група Шпіона отримала державні нагороди – ордени «За мужність» III ступеня.
«Ми вийшли. Але там залишилося багато наших, які загинули, залишаючись вірними до кінця. Ми обов’язково повернемося, заберемо свою землю і з почестями поховаємо полеглих. Вижили – значить добре. Значить, не так критично було».
Історія Шпіона – лише одна цеглина великої фортеці, яку створили українські захисники, тримаючи плацдарм. Кринки увійшли в історію – цей плацдарм тримали живі люди всупереч вогню, страху й виснаженню.
Фото: фейсбук/Регіональне управління Сил територіальної оборони «Південь» ЗСУ
Джерело – Гривна