Де краще жити, в місті чи в селі? Після початку війни, багато переселенців обрали перше, але потім телефонують та бідкаються про те, що дуже складно та дорого жити, коли навіть 2 тисячі для ВПО (які втратили все) забрала держава. Ось моя відповідь (фото нижче). Червень в українському селі на Черкащині – це дешевше, приємніше, безпечніше, екологічніше та смачніше. Супермаркет? Ні не чув. У нас все своє, на городі. Те, за що Ви в магазинах у Вінниці, Одесі та Львові, регулярно залишаєте тысячи гривень. Так, земля потребує часу та сили, але ми не знаємо, що таке купляти картоплю, моркву, цибулю чи капусту, а салат на вечерю коштує 0 грн – все натур продукт!
***
В Олешках підігнали вантажівки під багатоповерхівки і вивозять речі людські. Багатоповерхівки на верхніх поверхах не були затоплені, то ж речі вціліли. Те, що не затопили, тепер грабують.
***
Знаю, знаю… Нам дуже хочеться вірити у перемогу, в те, що усе відновимо і відбудуємо, що буде навіть краще.
Може, й буде.
Ох…
***
знищити все українське. переповіли розмову однієї присланої з росії чиновниці від освіти на окупованій Херсонщині, яка жалілася на українських дітей:
“Я не представляю, как выбить(!) из этих хо-лят хох-лоєбизм, самая большая проблема даже у хороших учеников это удвоенные согласные”.
***
Спілкувалася сьогодні з гарною людиною. Людина віруюча, багато допомагає військовим і потребуючим. Так от що він каже:
Анатолівна, я не розумію. Люди під час війни досі йдуть у цапську церкву. Таке горе несе то все цапське, а вони як зомбі все йдуть туди. Мало того, матері, які втратили на війні своїх дітей йдуть. Кажуть, що звикли. Що так зразу не можна. А що не можна? У чому проблема? Що так важко? Важко слухати молитви українською, важко запам’ятати? Це ж рідна мова!
У чому ж проблема відмовитися від всього ворожого?
Я такої ж думки. Теж не розумію, чого так тримаються за рускій мір. Кажуть батьки, діди ходили. А у них був інший варіант? До того ж мало хто й ходив, бо вигнали б з роботи, комсомолу, партії. Пам’ятаю ті часи. Дітей возили хрестити у інші райони, щоб ніхто боронь Боже не дізнався. Тому то все відмазки.
Сумно….
Запитайте у людей, які були в окупації, запитайте Херсонців, що то є rusкій мір…
***
Коли ти ВПО, десь підсвідомо шукаєш своїх… І кожна зустріч з людиною зі свого краю, як ковток свіжого повітря та занурення в те щасливе життя, яке було до…
Сьогодні ми відвідали виставку «Жахливі квіти війни» херсонця Василя Чайковського. Здається, що самі поняття квіти та війна протилежні, але дивлячись на роботи автора, на квіти, які зроблені з уламків знаряддя, що руйнують життя людей, розумієш весь біль від втрати та всю віру у перемогу. Я цілком підтримую думку автора, що ми не маємо право про це забувати. Ми маємо говорити, жити, творити тому, що на місці кожного уламку має вирости квітка, тільки квітка життя.
***
Мабуть, доведена до повного відчаю ,,асвабадителями”, відчайдушна жінка з Лівого берега пішла по Антонівському мосту до Херсона, але не знала, що він ближче до берега зруйнований, тому прийшлося їй повернути назад. Там її помітив дрон ЗСУ, вона показала в камеру український паспорт і наші воїни переправили героїню в Херсон.
Джерело – Гривна
