6 червня Херсонщина відзначатиме річницю катастрофи на Каховській ГЕС – теракту, який вчинили російські окупанти у 2023 році.
Цей день, згідно з розпорядженням начальника ХОВА Олександра Прокудіна, став пам’ятною датою – «роковинами терористичного акту на Каховській ГЕС, найбільшої техногенної катастрофи світу за останні десятиліття, наймасштабнішої екологічної катастрофи в історії України».
У ці дні вся Україна згадує ті страшні дні, адже практично всі регіони були задіяні в подоланні наслідків катастрофи. Та з особливим болем про події червня-2023 розповідають жителі Херсонщини, що пережили велику воду.
«Гривна» публікує історію жительки херсонського мікрорайону Корабел Оксани, яка теж опинилася в епіцентрі подій після теракту на Каховській ГЕС. Жінка не просто поділилася спогадами, але й надала нам фото та відео, де зафіксовано все, що відбувалося поблизу її багатоповерхового будинку на Острові.
Далі – пряма мова.
***
У той страшний день я прокинулася, як зазвичай, доволі рано – десь о пів на шосту ранку. Не встаючи з ліжка, полізла почитати новини в Telegram. Перше повідомлення було від «Миколаївського Ванька» – про підрив дамби Каховської ГЕС росіянами. Залишки мого сну остаточно вивітрилися: я зрозуміла, що сталося щось страшне та поки що незрозуміле.
Місцеві чати вже гуділи панічно-істеричними настроями на кшталт: ми всі загинемо, нас скоро накриє 6-метрова хвиля! Але мій мозок, попри нестійкий емоційний стан, одразу згадав усе, що колись читала про ймовірність прориву греблі й можливі наслідки.
Живу я в Херсоні, у мікрорайоні Корабел, який містяни називають Островом. Цей район теоретично мав постраждати від дніпровської води найбільше, що зрештою і сталося. Проте я добре пам’ятала із колись прочитаного, що вода не повинна піднятися вище другого поверху, а я проживаю на 4-му поверсі 9-поверхівки. Тож за майно не переживала.
Проте в мене є автівка, про яку треба було подбати. О пів на сьому мені зателефонував друг і наказав швидко сідати в авто та їхати до його гаража, що розташований поза зоною можливого підтоплення.
Близько сьомої ранку я вже закривала машину в гаражі друга та мала намір повернутися додому на Острів. Проте повідомлення від міської влади про евакуацію людей із зон можливого підтоплення, паніка в місцевих чатах та наполегливість мого друга, що потрібно забрати кота й перечекати повінь у безпеці, вплинули: я вирішила не ризикувати й погодилася тимчасово пожити в друзів.
Коли ми повернулися на Острів по кота й необхідні на короткий час, як мені тоді здавалося, речі, мікрорайон уже відімкнули віз електро-, газо та водопостачання. Ми були на грані істерики – і я, і мій переляканий кіт, який ненавидить покидати квартиру, тому подряпав мені руки до крові, несамовито орав та виривався з переноски…
Перед від’їздом зустріла декількох сусідів, які також мали намір тимчасово переїхати хто куди. Проте деякі категорично відмовилися виїжджати: 8 людей таки залишилися і пережили велику воду у власних квартирах – без світла, газу, води, проте дуже дружньо, піклуючись одне про одного та щоденно доповідаючи іншим сусідам про стан справ.
Із 6 по 19 червня я щодня тримала зв’язок із сусідом, що залишився в нашому будинку. Він доповідав, як вода спочатку прибувала (це було протягом трьох діб), дійшла до ліфта, затопивши підвал, а потім і про її поступове сходження.
Джерело – Гривна
