За останні 5 років скульптор Павло Жебровський створив близько сотні робіт. І хоча всі вони для митця, наче діти, є цінними і важливими, дві з них все ж вирізняються від решти.
Першу масштабну роботу – меморіал на честь визволителів рідного села скульптора, Надеждівки, – встановили при в’їзді в населений пункт ще минулого року. А от над другою великою скульптурою пан Павло саме зараз закінчує працювати. Розповісти про неї детальніше скульптор пообіцяв вже після її встановлення. Наразі ж лише уточнив, що її також, як і вищезгаданий меморіал, розмістять при в’їзді в Надеждівку.
«Гривна» обов’язково розкаже про нову роботу митця детальніше в одній з наступних публікацій, а поки що розповідаємо історію талановитого майстра Херсонщини, про його інші роботи, життя в окупації, джерела натхнення та незвичайні замовлення.
Павло Жебровський за роботою в майстерні.
І БУЛА ЦЕ НЕ ГЛИНА, А ГАЗОБЕТОН!
Павло Жебровський родом з Вінниччини. На Херсонщину він разом із сім’єю переїхав у віці трьох рочків. Однак з того часу і донині чоловік проживає в селі Надеждівка Білозерської громади. «Та я практично корінний житель», – посміхаючись, зауважує скульптор.
Форма та робота з нею цікавила майбутнього майстра ще з дитинства. Свої перші фігурки рицарів, коників та фортець тоді ще маленький хлопчик ліпив з пластиліну. Батько помітив здібності сина та віддав його до художньої школи. Проте довго відвідувати заняття хлопчик не зміг.
«Я проживав в селі, а художня школа була в місті. В часи радянські тяжко було їздити – не так часто ходили автобуси, щоб додому повертатись, деякі уроки доводилося пропускати. Тяжко було, тому ходити туди й перестав», – розповідає пан Павло.
Він також поділився ще одним дитячим спогадом – свого першого знайомства з глиною і роботами скульпторів з цього магічного матеріалу.
Якось батько запропонував малому Павлу повезти його роботу на виставку дитячих поробок. Була то красива і велика пластилінова фортеця. Однак прибувши на місце, батько з сином виявили, що виставка не працює. Тоді вони вирішили піти на екскурсію до тамтешнього Палацу піонерів. Там маленький Павло і побачив роботи дорослих скульпторів і вперше торкнувся глини.
«Нас поводили різними залами. І я зайшов в одну з них, а там ліплення з глини. Де скульптори ліпили свої роботи. І мені там дуже сподобалось. Бо пластилін це одне, а глина – зовсім інше», – поділився скульптор.
Пройшло багато років, перш ніж Павло Жебровський знову відкрив для себе радість улюбленої справи. Одначе матеріал для своїх скульптур він обрав зовсім інший. І була це не глина, а газобетон.
А ПОЧАЛОСЯ ВСЕ З МАВПОЧКИ ТОВАРИША
Наново відкрив для себе мистецтво скульптури Павло Жебровський відносно недавно – близько 5-6 років тому. Але з того часу у творчому доробку автора вже близько сотні робіт! Повернутись до улюбленого заняття допоміг товариш по армійській службі, а точніше – його мавпочка. Фігурка мавпочки з кокоса…
«В мене дома є така фігурка, я її з армії привіз – з кокосового горіха вирізана мавпочка. Це робота мого товариша по службі. І от якось мені захотілось спробувати й собі зробити таку статуетку. Я тоді працював у медовій компанії завскладом, і в мене було трошки вільного часу в той період. Почав думати, з якого ж мені матеріалу зробити цю мавпочку. Вирішив взяти м’який ракушняк. В мене майже вийшло. Тоді вирішив зробити ще одну – кращу. Підібрав ракушняк трошки міцніший. І результат мені сподобався.
А потім мені захотілось зробити ще щось. Але ракушняк купувати дорого, і не завжди він такий, як треба. І от якось я прогулювався по будівельному супермаркету, дивлюсь – газобетон. Я його торкнувся, бачу, що піддаватиметься обробці цей матеріал. Я купив, спробував, зробив тотем – вийшло. А потім зробив статуетку рицаря. І так воно закрутилось. Спочатку рицарів робив. Потім спробував робити звірів, пташок. А потім добрався і до людей», – розповів пан Павло.
Дитяче захоплення лицарями переросло в справжнє мистецтво.
Готові роботи майстер покриває не лише фарбою найрізноманітніших кольорів, а й захисним клеєм і спеціальним лаком.
Скульптури можуть бути найрізноманітніших кольорів.
ЗРАНКУ Й ДО ВЕЧОРА, СІМ ДНІВ НА ТИЖДЕНЬ
Павло Жебровський зізнається, що скульптура – це скоріше хобі, аніж джерело стабільного заробітку. Та проте був в житті чоловіка період, коли нічим більше, окрім улюбленої справи, він не займався. Причому присвячував він їй буквально увесь свій час – сім днів на тиждень, з від ранку до вечора.
«Свого часу я пішов з роботи, тому що вже було тяжко по здоров’ю. І тоді я подумав, щоб зайнятись своєю улюбленою справою більш професійно. Я хотів би, щоб це було не лише хобі, а і джерело доходу.
І можливо, я б не ризикнув тоді, якби мене не підштовхнула близька мені людина. Це мій дядько. Я раніше до нього часто їздив в гості в Київ. І от він мені якось каже: «Що тобі треба, щоб ти почав свою справу?». А я відповів: «Чарівного стусана!». От він мені його і дав, – посміхається. – Дядько мені десь рік допомагав, а я займався навчанням. Дома тренувався, брався за будь-яку ідею, яка мені цікава – що в інтернеті нарию, або щось побачу цікаве – іграшку дитячу чи фото яке. І брав їх за основу, масштабував і робив потім скульптуру без вихідних. З ранку до вечора.
І тоді потрошку люди почали цікавитись моїми роботами. Потім робили якісь рекламки в інтернеті, публікував фото в соцмережах, люди питали ціну. Тоді і почали надходити замовлення: то фонтани, то каміни, то якісь сувеніри.
Але на життя, якщо чесно, не дуже і заробиш. Донька виручає. Вона вже доросла, торік вийшла заміж. Але поки війна, то вона зі мною. Бо в місті небезпечно», – розповів пан Павло.
«А МОЖЕТЕ ЗРОБИТИ ПО ФОТОГРАФІЇ ОДНУ ЖІНОЧКУ?»
За словами скульптора, кожна робота для нього по-своєму особлива, кожна – це певний виклик: «Чи зможу? Чи вийде?». Однак він пригадує декілька цікавих замовлень від клієнтів, і обидва стосувались жінок.
«В доньки товариш був по роботі, і він для своєї дівчини замовив Медузу Горгону. Погруддя Медузи на день народження дівчини і на день відкриття її салону. Воно повинно було стояти на колоні, чи при вході, чи в самому залі, не пам’ятаю вже. Одним словом – прикраса салону мала бути», – розказав скульптор.
Роботу він закінчив незадовго до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Але ж віддати її замовнику так і не зміг.
«Почалась війна, і скульптура так в мене і залишилася. Люди пороз’їжджалися», – каже митець.
Ще одна цікава пропозиція також надійшла ще до початку великого вторгнення.
«Був один дзвінок. Чоловік каже: «А можете зробити по фотографії одну жіночку?». А я кажу: «Ну напевно, по фотографії ні, це треба дивитись вживу»,– посміхається. – І я ж не знаю, що він там мав на увазі. Бо я роблю й оголені фігури, і одягнені. Але цей чоловік мені так і не передзвонив», – розказав скульптор.
«Мені дорогі всі мої роботи. Але найбільш монументальна, це та, що замовив військовий,Сашко. Бо доводилось робити не лише з фотографії, а й з натури. Бо то рука в мене не виходила, то ще щось. То навіть Сашко позував», – пригадує процес створення цієї роботи, особливо символічної і важливої нині – меморіалу на честь визволителів Надеждівки.
«НАШІ ПРИЙШЛИ!»
Весь час, поки Надеждівка перебувала в окупації російських загарбників, Павло Жебровський залишався вдома. Чоловік розповів, що до повномасштабного вторгнення і подумати не міг, що все буде настільки жахливо. А коли усвідомив це, було вже пізно кудись їхати – окупанти розстрілювали автівки цивільних на дорогах.
Заходили російські зайди й на подвір’я пана Павла, яке завжди рясно заставлене різноманітними скульптурами. Чоловік каже, що в час окупації довелось розібрати та заховати одну з робіт, аби не наражати на небезпеку сім’ю.
«В мене є композиція козак з гарматою. То я гармату залишив, а козака довелось розібрати й сховати серед інших робіт. Вони (російські військові – авт.) були зайняті іншим – шукали своїх втікачів і диверсантів наших», – розповів скульптор.
.jpg)
Та сама скульптурна композиція козака з гарматою.
На прохання пригадати свої відчуття, коли українські військові зайшли в село, пан Павло відповів: «Це словами не передати. Це потрібно пережити».
Він розказав, що в його селі серед місцевих є один звичай – люди мало не щовечора збираються на краю села і розмовляють. І в один з таких вечорів, коли російські військові вже відійшли з Надеждівки, а ЗСУ ще не зайшли, пан Павло разом зі своїм кумом стали першими свідками щасливої події.
«Люди вже розійшлися, а ми з кумом залишились. Стоїмо, говоримо. І я так вдалечінь вдивляюсь на дорогу і бачу щось під’їжджає – коробочки-машинки. Я зрозумів, що то наші, і одразу побіг туди.
У нас там дорога, яка в село йде, асфальтована, і там зупинка автобусна, туди я і побіг. І люди потихеньку почали сходитись, а я кажу: «Он уже наші!». А військові зупинились біля містка невеличкого. Скоріше за все, вони його оглядали – чи не замінований. А потім почали їхати до села. Перед селом також зупинилися так далеченько, може, метрів 300. Команда вийшла, попитали в нас, чи є хто чужий в селі. І отак група зайшла, селом пройшлися, і тут почалося – одні вірять, інші ще не можуть повірити, а ті вже кричать від радості, один одному дзвонять, у двори стукають: «Наші прийшли!»» – згадує пан Павло.
Легендарний херсонський єнот.
ЧОТИРИ ПОКОЛІННЯ УКРАЇНСЬКИХ ВОЇНІВ
Саме така ідея у меморіалу, розташованого при в’їзді в Надеждівку, – увіковічити єднання поколінь – українських воїнів від часів Русі, козацької доби, війни більшовицької росії проти Української Народної Республіки й до сьогоднішніх героїв-захисників України.
Меморіал на честь визволителів Надеждівки.
Павло Жебровський зауважує, що ідея композиції належить одному з військових, які звільняли Надеждівку, – Олександру. Хлопець родом з Волині, в часи нинішньої війни встиг побувати й на сході, і на півдні нашої країни. Саме на Донеччині він зробив фото муралів, на яких були зображені українські воїни. А на Херсонщині він і прийшов до Павла з ескізами, зробленими за фото, з пропозицією об’єднати всі образи в один скульптурний ансамбль.
«Я подивився й одразу погодився. Нас тільки звільнили, й руки чухались, щось хотілося так зробити, і тут така нагода. Сашко хотів, щоб там було чотири воїни – чотири покоління, а дзвін – це вже я додав. Не тільки для того щоб якийсь об’єм був, а ще для того, щоб ці скульптури були міцніші.
Скульптуру я зробив майже за два місяці. Але ще поки монтували, встановлювали, підготовлювали місце, то майже пів року пройшло. Встановлена вона була восени 2023 року перед морозами. Я зробив її літом, а монтували восени і допізна, бо треба ще було окультурити майданчик», – розповів скульптор.
За його словами, фінансово в створення меморіалу вкладались і Олександр, і місцеві. Волонтери допомагали зі встановленням.
Нині скульптор Павло Жебровський працює над новою масштабною скульптурою. В мережі вже з’явились фото незакінченої роботи, і ми запитали майстра: яку ідею цього разу він втілює в життя? Однак пан Павло розкривати таємниці не став, зауваживши лише, що скульптуру встановлять при в’їзді в село і що робота на біблійну тематику.
Клопітка праця любить тишу, тож на прохання автора, розповімо про нову скульптуру в одній із наступних публікацій.
Світлини надав Павло Жебровський. Більше фото робіт талановитого скульптора – в галереї.
Джерело – Гривна