Понад 100 пасажирів херсонського залізничного вокзалу, який напередодні постраждав від ворожого удару, успішно дісталися Києва – потяг прибув за графіком, рівно о 7:20. Очевидці ворожого удару по вокзалу розповіли жахливі подробиці трагедії.
Нагадаємо, окупанти завдали удару по залізничному вокзалу в Херсоні ввечері 26 грудня. У момент удару на пероні стояв евакуаційний потяг, яким мали відправитися 140 пасажирів. Загинув поліцейський, який рятував людей, є поранені.
«Понад 100 пасажирів з херсонського вокзалу, який вчора постраждав від ворожого обстрілу, успішно дістались Києва за графіком, рівно о 7:20!
На одній з проміжних станцій поїзд з херсонцями перехопив Food train Укрзалізниці: 320 порцій їжі, включно з наборами для дітей, були перевантажені на поїзд, щоб пасажири змогли поснідати перед прибуттям до столиці.
Раді бачити всіх наших пасажирів та поїзну бригаду в Києві цілими та неушкодженими. Продовжуємо працювати», – повідомили зранку 27 грудрня в «Укрзалізниці».
У поліції Херсонщини повідомили, що, рятуючи мирне населення на вокзалі, загинув поліцейський із Кіровоградщини Ігор Місюня.
«Лейтенант поліції Ігор Місюня загинув внаслідок обстрілу в Херсоні, де ніс службу у складі зведеного загону. Поліцейський отримав смертельне поранення під час евакуації людей із залізничного вокзалу. Правоохоронцю було лише 29 років. Службу в поліції розпочав у 2017 році у місті Долинській. У поліцейського залишилася дружина і двоє дітей.
Колектив поліції Херсонщини схиляє голови перед загиблим колегою. Розділяємо біль і горе рідних та близьких із приводу непоправної втрати», – повідомили херсонські поліцейські.
У соцмережах вже з’являються розповіді від очевидців удару росіян по херсонському вокзалу. Ось один з них – про вчорашні події розповідає Марічка Паплаускайте, шеф-редакторка видання Reporters, співзасновниця The Ukrainians Media, авторка книжки «Бог дивовижних людей та інших грішників»:
«Вчора я була на вокзалі в Херсоні, коли росіяни обстріляли його балістикою. І це було дуже страшно.
Я приїхала в Херсон зранку, тим самим потягом, чотири вагони якого росіяни знищили ввечері. Провела день в компанії начальниці вокзалу – відважної пані Алли (начальниця херсонського залізничного вокзалу Алла Лопата, – ред.), про яку писатиму у книзі. Тривоги у Херсоні лунають одна за одною. Ми нарахували пʼять чи шість протягом дня. Щоразу за сигналом, а то і перед ним чулися все ближчі вибухи. Кілька разів ми спускалися в підвал, де співробітники вокзалу розповідали про свої будні в окупації.
За 45 хвилин до відправлення зворотного поїзда у Київ, ті самі чотири вагони повернулися на херсонський перон з Миколаєва, де чекали протягом дня, і на вокзал почали сходитися пасажири. І саме тоді росіяни влупили.
Ми збігли в укриття, коли сталося перше влучання. Такого гучного вибуху я досі не чула: зі стелі підвалу сипалося, стіни рухалися. Пасажири встигли сховатися у підвалі теж. І ми сиділи там всі разом наступні півтори години і рахували наступні прильоти. Двох поліцейських, яких поранило уламками, коли вони допомагали пасажирам сховатися, перевʼязали. Був ще іноземний волонтер, судячи з усього, зі зламаним ребром, але він просив на нього не зважати і просто важко дихав, стікаючи потом. Згодом медики допомогли як могли і йому. Один поліцейський, якого я не бачила, на жаль, загинув.
Чесно, вперше за час великої війни я справді думала, що от прямо зараз можу померти. Від цих думок рятувало лише маленьке кошеня – висловуха Ляля, яку начальниці вокзалу подарували на Миколая. Мені випала місія його стерегти, поки власниця приймала важкі рішення: що робити з людьми і коли їм буде безпечно вийти з укриття. Цього ніхто не знав. Кошеня нявкало, гралося і лякалося разом із нами, встигло навіть кілька разів подрімати, а я відчувала в руках його тепло і за нього трималася.
Ми не знали, що там, нагорі, але підозрювали, що все погано. Коли трохи стихло, хтось пішов у розвідку. Новини невтішні – вокзал розбитий, жодного вцілілого вікна, усі вагони і локомотив знищені. «За вами приїдуть автобуси, відвезуть вас до Миколаєва», – повідомили пасажирам.
Ще за пів години дали команду підійматися нагору. І отут мене накрило. Може тому, що довелося проститися з кошеням, або тому, що я побачила завалену склом кімнату, в якій була буквально за 30 секунд до вибуху, або причиною стала калюжа крові на вході до вокзалу – там, де я кілька разів стояла удень, але коли ми зайшли в автобус і в салоні вимкнули світло, я сіла просто на брудну підлогу і розридалася. Мені писали колеги з УЗ, а я відписувала: «Чекайте, я реву».
Перед цією поїздкою я передивлялася «Володаря перснів» і зауважила там неймовірно влучний діалог між Фродо та Гендальфом:
– Я хотів би, щоби персня не існувало! Щоб нічого цього не було!
– Так думають усі, на чию долю випадає подібне, але їм це непідвладне. В наших силах лише вирішувати, що робити з часом, який нам відпущено.
Ми усі хотіли б, аби росії не існувало, але вона, блять, є. І вона продовжує нас убивати. Вчора я відчула дуже яскраво – як це бути ціллю. І наша задача – гідно чинити опір і не дати нас знищити. А ще – піклуватися одне про одних і не гризтися між собою, памʼятаючи, що ворог у нас один, і він зовні.
Поки я думала про це, ми дісталися Миколаєва. Там пасажирів зустріли працівники вокзалу і волонтери, які допомогли зорієнтуватися і знайти потрібні вагони. Ті чотири, які обстріляні, лишилися в Херсоні, в Миколаєві замінили на резервні і кожен зміг сісти на поїзд на своє місце за квитком. А мені пощастило навіть на кілька хвилин обійняти рідну сестру і її чоловіка, які з перших днів війни служать у Збройних силах. Приємно було знайти порятунок на рідному вокзалі рідного міста
Сьогодні зранку поїзд, у який вчора влучили російські ракети, прибув до Києва за розкладом – о 7.20 як і було заплановано. І це одне з тих див, які творяться руками наших людей», – написала на своїй сторінці у соцмережі Марічка Паплаускайте та опублікувала своє фото з кошеням.
Нагадаємо, що після ворожого удару 26 грудня херсонський залізничний вокзал тимчасово припинить приймати поїзди.
Джерело – Гривна
