Коли порушується питання про перемогу у війні проти Росії, то багато хто відразу зазначає, що перемогою можна вважати лише повне звільнення територій України. І це правильно. А сьогодні на шляху до цього ми входимо в нову фазу протистояння, яке полягає насамперед у завдаванні максимальної шкоди противнику, виснаженні його ресурсу – з максимальним збереженням наших сил та засобів.
У 2022 році показником наших перемог було просування та звільнення територій. Північний плацдарм, Чернігівська, Сумська, Київська області, потім прорив у Харківській області, примушення росіян до втечі з правого берега Херсонської області. А у 2023 році не було звільнень територій, які за площею могли б зрівнятися з Харківщиною чи правобережною Херсонщиною. Це дозволило створити спотворене сприйняття у суспільстві щодо успіхів та провалів Сил оборони України у зоні бойових дій – з перекосом більше до депресивного формулювання.
І тут слід визнати, що у 2023 р. росіяни повністю змінили свою, якщо так можна назвати, доктрину, або якщо комусь більше імпонує – тактику, стратегію. Причому ґрунтується вона зараз не на якихось геніальних ходах воєначальників, технічній або технологічній перевазі, а на домінуванні людського ресурсу та на неоскаржуваному завданні від вищого керівництва – “Ні кроку назад!” або “Наступ будь якою ціною!”
Вочевидь, саме ці два принципи лягли у нинішню стратегію Валерія Герасимова (начальника генштабу ЗС РФ. – Ред.) в Україні та практично повністю копіюють маніакальний підхід до ведення бойових дій генералом Жуковим – радянський м’ясник анітрохи не цінував людського життя. Схоже, що лаври Жукова не дають спокою Герасимову і він хоче приміряти їх на себе.
Але головне те, що у 2023 році Росія кардинально змінила свій підхід до ведення бойових дій, і ми також маємо його переглянути. Особливо з урахуванням того, що ми обмежені у можливостях технічного плану через неквапливість та відверту вальяжність наших партнерів.
Джерело – Гривна
