Дату 11.11.2022 року херсонці вважають однією з кращих у своєму житті. Навіть зараз, коли населені пункти Херсонського й Бериславського районів стікають кров’ю, земляки кажуть: «Краще під обстрілами, але вільними, ніж в окупації».
«Гривна» зібрала спогади жителів Херсонщини про той самий день – 11 листопада 2022 року.
Юрій: «За звільненням правобережжя ми з друзями спостерігали онлайн, будучи в окупації на лівобережжі. Спочатку з’явилися фото з Білозерки, потім – Херсон, площа Свободи знову в українських прапорах. Я одразу зателефонував брату в Херсон – привітати. З’явилася тоді надія, що ще день, два, тиждень – і Олешки також будуть вільними. Але все попереду! Потрібно вірити й допомагати ЗСУ».
Діти звільненого Херсона, листопад 2022 р. Фото: Радіо Свобода/RFE/RL
Оксана: «Пробувши всю окупацію в Херсоні, щодня молила Бога про звільнення, кляла ненависних рашистів, мріючи про їхню скорішу загибель. Третього листопада зник проклятий усіма херсонцями блокпост у мікрорайоні Корабел, а 6 листопада в місті зникли електрика й вода. Тоді стояв постійний гул: окупанти нервово на баржах і катерах вивозили все, що бачили. Херсонці відчували, що звільнення близько.
11 листопада о 10 ранку я на своєму авто поїхала в інший район у справах. На Миколаївському шосе побачила авто з рідним прапором. Хлопці з автівки махали руками здивованим херсонцям, які стояли на зупинці. У ту мить я ледь не втратила свідомість. Це було щось, що неможливо передати словами. Не пам’ятаю, як доїхала до потрібного місця. Важко було стримати емоції.
Я ридала від щастя. А потім сіла в автівку й поїхала по місту шукати наших рідненьких рятівників – наших захисників. Я хотіла переконатися, що зустрічна автівка з блакитно-жовтим прапором на Миколаївському шосе – то не гра мого уявлення.
Коли побачила на площі Свободи на постаменті наші прапори, я вголос вигукнула – ми вільні! На згадку про ті відчуття в мене залишилося відео. Переглядаючи його, щоразу відчуваю те, що ніколи не забудеться.
Той день, ті відчуття не можна передати, не можна забути й не можна уявити тим, хто не був в окупації довгі майже 9 місяців».
Центр Херсона після деокупації, листопад 2022 р. Фото: Євгеній Завгородній/ Reuters
Олена: «Я була далеко від рідного Херсона, коли його звільнили, – на Київщині. Емоції від радісної звістки зашкалювали – декілька днів плакала, читаючи новини. Ходила з почервонілими очима – раділа й сумувала одночасно, що я не вдома зараз. До речі, тоді на сайті «Гривни» я читала огляди перших сторінок закордонних газет, які теж із захопленням розповідали про звільнення Херсона, і те, що разом із нами радіє весь світ, мене розчулювало ще більше.
Додому (на кілька днів) я потрапила на початку грудня, уперше від 24 лютого – і це був ще один емоційний сплеск. От і зараз, згадуючи неймовірний листопад минулого року, коли ЗСУ звільнили не лише Херсон, а й село, де живуть мої батьки, знову плачу. Але тепер це сльози ще й від горя, якого окупанти наробили за цей рік, обстрілюючи правий берег».
Звільнені херсонці, листопад 2022 р. Фото: Радіо Свобода/RFE/RL
Наталя: «Для мене все почалося зі звільнення Снігурівки Миколаївської області за день до 11.11. Тоді я зрозуміла, що далі – буде. Відео з підняттям прапору в сусідів я переглядала в перукарні в Житомирі. Почала ридати. Усі, хто був поруч, наче перейнялися і через хвилину плакала вже вся перукарня. Ніч не спали, читали новини…
А потім побачили перші кадри з вільного Херсона. Так хотілося бути з людьми на площі Свободи, відчути всі ці емоції разом з рідним містом. Ми дістали прапор України, який завжди з нами, і написали на ньому історичні цифри: 11.11.2022! Вітаю незламний Херсон з річницею звільнення!»
Площа Свободи в Херсоні 11 листопада 2022 р. Фото: Facebook/Igor Tsurkan
Володимир: «Пам’ятного 11 листопада, приблизно в обід, виходячи з дружиною з під’їзду, ми зустріли сусіда, який перебував в емоційному піднесенні. Тремтячим голосом він почав розповідати, що херсонці по місту їздять з українськими прапорами. А ще, за чутками, наче на в’їзді до Таврійського мікрорайону бачили наші українські танки.
У ті дні Херсон уже давно був без жодного зв’язку, ми перебували у фактичному інформаційному вакуумі, навіть зв’язатися з кимось з інших районів міста не було можливості.
У той історичний день ми достатньо довго ходили вулицями Дніпровського району, вітаючись із херсонцями, які пролітали повз на машинах з піднятими українськими прапорами. Зустріли групу діток віку початкових класів, які тримали в руках маленькі українські прапори та вітали всіх, хто проходив поруч, гучним: «СЛАВА УКРАЇНІ»!
Військових ЗСУ того дня ми не бачили. Дехто зі знайомих, яких зустрічали, стверджували, що наших у місті наче ще нема… Але як було насправді, дізнатися можливості не було.
Було інше – непереборний емоційний підйом, який неможливо ані описати, ані пояснити. Ми відчули, що місто звільняється від окупаційного смороду, над містом замайоріли так довго очікувані символи української свободи, наче в тобі все гучно лунає розумінням того, що МИ ЗНОВУ ВІЛЬНІ!
Якщо за день до цього буле таке відчуття, що місто майже вимерло, на вулицях було вкрай мало містян, то вже після обіду 11 листопада херсонці почали виходити. Особливо це стало відчутно 12 листопада. Як виявилося, у Херсоні було достатньо багато людей, які почали виходити на вулицю.
На одному зі складів збереглося декілька упаковок державних прапорів України, які в стислий термін опинилися в херсонців. Місто знову стало ЖОВТО-БЛАКИТНИМ. Наші прапори були всюди.
Перші невеликі групи військових наших Збройних сил України ми побачили вже 12 листопада, коли вони поступово почали заходити в місто. Я пам’ятаю як під час неймовірно теплої зустрічі однієї з таких перших невеликих груп, одна з херсонок зі сльозами радості на очах, обіймаючи українських воїнів, казала їм: «РІДНЕНЬКІ, МИ ТАК ДОВГО ВАС ЧЕКАЛИ». На що один із них, наче вибачаючись, відповів: «РІДНІ НАШІ, МИ ПОСПІШАЛИ ЯК ТІЛЬКИ МОГЛИ…»
Центральна площа деокупованого Херсона, листопад 2022 р. Фото: Радіо Свобода/RFE/RL
Михайло знайшов свій допис минулорічної давнини. Цікаво, про що він думав та писав знайомим 11.11.2022 року та що з його прогнозів збулося:
«Що відчуваю в день звільнення Херсона? Суперечливі відчуття. Уже обжилися на новому місці – у дитини нові друзі в садочку, нові знайомі та справи в дорослих. У Херсоні залишилося все: житло, речі, робота. Там зараз немає світла, зв’язку, тепла. Повернутися хочеться, але розумієш, що жити там поки неможливо, ще й можуть бути обстріли з лівого берега, зайнятого окупантами.
Але всі херсонці хочуть провідати місто найближчим часом, як з’явиться можливість. Подивитися, що сталося з містом, з їхнім житлом і речами. Багато хто сподівався забрати зимові речі, бо евакуювалися давно. А зараз така можливість буде, нею будуть користуватися.
Якщо відновляться умови для життя, багато людей будуть повертатися у свої домівки, навіть попри обстріли. Бо заощадження закінчилися, орендувати житло на чужині дуже дорого…
Усі радіють, що з нашого дому вигнали чужинців та колаборантів! Дуже вдячний ЗСУ, розумію, що багато воїнів віддали за звільнення Херсона життя та здоров’я. Віримо в перемогу, чекаємо на закінчення війни!»
Дмитро Комаров у звільненому Херсоні, листопад 2022 р. Фото з архіву Дмитра Комарова
Дмитро Комаров. До річниці звільнення Херсона відомий журналіст випустив документальний 3серійний фільм «Рік. Херсон». Третього листопада на «1+1» вийшов перший випуск. Ось що журналіст розповідає про минулорічний та нинішній Херсон:
«Одразу після звільнення Херсона першими емоціями були страх і шок. Ми їхали через абсолютно розбиті села, де не було нічого живого. Розбиті дороги, заміновані поля. Але Херсон зустрів нас цілим. Скрізь висіли плакати “Россия здесь навсегда”. Люди знімали їх у перший же день після звільнення. Скрізь було чути сигнали машин, святкові, щасливі вигуки. І всюди були люди зі щасливими очима та усмішками. Це було справжнє свято. Я тоді подумав, що, мабуть, таких емоцій я не відчував більше ніде. І це справді репетиція нашого Дня перемоги, який обов’язково буде попереду. Але окрім позитивних емоцій, були й страшні. Прямо на площі, у, здавалося б, святковій атмосфері люди розповідали про катування, знущання, затримання і дуже жорстку атмосферу окупації.
Коли ми повернулися через рік, то побачили місто зовсім іншим. Розбитим через постійні прильоти 24/7. Росіяни б’ють хаотично по всій території: по цивільній інфраструктурі, по мирному населенню, по комунальних службах. Щотижня гинуть люди. У зоні ризику – усі. Цю атмосферу напруженості неможливо відчути через новини в телеграмі чи по телебаченню. Я усвідомив, що навіть читаючи щодня новини про Херсон і дивлячись репортажі звідти, я взагалі не розумів, що там відбувається. Тільки приїхавши туди на кілька днів, відчув увесь біль, який уже майже рік щомиті відчуває кожен херсонець.
Ми документували всі найважливіші події, починаючи з першого дня після звільнення. І те, як сьогодні живе місто, ховаючись під землю. Тому що лише під землею люди в Херсоні можуть почуватися спокійно.
Цикл “Рік. Херсон” присвячений річниці деокупації Правобережної Херсонщини та міста Херсон. Дуже хочеться, щоб усі ми, усі українці, які живуть в інших містах, пам’ятали про те, що відбувається в Херсоні. Після 11 листопада 2022 року ми вважаємо місто звільненим, але про остаточну перемогу говорити зарано. Там постійні обстріли. Лівовобережна частина Херсонщини – досі під окупацією. Херсонці говорять як один: окупація – страшніша за обстріли. Тому що це повна відсутність свободи. Тому пам’ятаємо про це й допомагаємо кожен, чим може».
Зі святом, земляки! Тримаймося!
Херсон, листопад 2022 р. Фото: Радіо Свобода/RFE/RL
На головній світлині: звільнений Херсон, листопад 2022 року. Фото: Associated Press
Джерело – Гривна
