11 травня виповнилося рівно пів року, як Сили оборони України звільнили Херсон. Сьогодні місто вважають однією з найбільш небезпечних територій в Україні через обстріли, якими російські війська щодня атакують з лівого берега.
«Окупанти кричали “расія здєсь навсєгда”, але українські військові розбили в друзки цю брехливу тезу, як і ворога, який зі зброєю прийшов на наші землі. Крок за кроком наші захисники й захисниці звільняють тимчасово окуповані території», – наголосив начальник Херсонської ОВА Олександр Прокудін у день півріччя деокупації Херсона.
За щоденними повідомленнями українських військових, у Херсоні гине більше звичайних людей, ніж деінде, окрім, можливо, лінії фронту на сході Донбасу.
Так, за пів року, станом на 10 травня, на території Херсонської громади загинуло 135 людей, зокрема й одна дитина. Поранення отримали 371 людина, серед них – 11 дітей. За цей час російська армія понад 4100 разів обстріляла територію громади, пише «Суспільне», посилаючись на пресслужбу ХМВА.
Херсон сьогодні – це смертельна зона. Так пише журналіст Джеффрі Геттлмен у статті «Смерть усюди в колись радісному українському місті», опублікованій на сайті провідного американського видання The New York Times 10 травня. Публікація написана після жахливих обстрілів Херсона, якими російські окупанти вкрили місто 3 травня – тоді загинуло, нагадаємо, 24 людини. Тож стаття вийшла в дуже темних тонах, пронизана смертями та людським відчаєм.
Далі – адаптивний переклад статті The New York Times. Фото, використані в публікації, узяті з сайту видання.
«Смерть усюди в колись радісному українському місті
Жодне місто в Україні не зазнало такої долі, як Херсон. Звільнений восени, він був символом надії. Зараз це смертельна зона.
Тамара Смолярчук у Херсоні оплакує могили матері та сестри, 9 травня 2023 р. Фото: Фінбар О’Райлі для The New York Times
Дорога до Херсона довга, пряма й порожня. З обох боків простягаються широкі поля.
В’їжджаючи в місто із заходу, ви проїжджаєте повз супермаркет «АТБ», один із головних центрів шопінгу міста. Ракета врізалася в нього кілька днів тому, осколки вразили покупців, убивши чотирьох людей. Після цього обстрілу в місті ще більше розтрощених будівель, понівечених снарядами російської артилерії.
«Смерть усюди», – каже заступниця міського голови Херсона Галина Лугова.
Справді, вона може трапитися в будь-який час у будь-якій формі. Людей вбивали, коли вони чекали на автобус, на потяг, коли йшли на роботу та навіть уві сні.
Жодне місто в Україні не зазнавало такого повороту долі, як Херсон – порт на річці Дніпро біля Чорного моря. Його захопили російські війська на початку березня 2022 року, а потім радісно відбили українські сили в листопаді. Але замість того, щоб насолоджуватися плодами визволення, Херсон сьогодні – це смертельна зона.
Минулого тижня внаслідок російського обстрілу в Херсоні загинули щонайменше 23 людини. У супермаркеті робітники ремонтують дах, 9 травня 2023 р. Фото: Фінбар О’Райлі для The New York Times
Поки Україна готується до критичного контрнаступу та нарощує війська й запаси вздовж річки, росіяни б’ють по Херсону сильніше, ніж будь-коли.
«Минулий тиждень був жахливим тижнем, чорним тижнем», – сказала пані Лугова у вівторок.
27 людей загинули, 40 отримали поранення. Вона була одягнена в чорне й стояла біля похоронного бюро – надто знайома сцена.
«Ворог – тварина», – сказала вона.
Перед нею – дві відкриті труни, мати й дочка, роздавлені, коли стіни їхнього будинку розлетілися. Мати, якій було 80 років, за радянських часів працювала медсестрою. Її донька, їй було 50 років, була вчителем.
«Ми цього не можемо зрозуміти, – каже Тамара Смолярчук, сестра й матір якої лежали в трунах. – Кожен день вони вбивають нас».
Похорони Олени Кирпиченко та її матері Варвари Шахматової, які загинули минулого тижня під час російського обстрілу в Херсоні. Фото: Фінбар О’Райлі для The New York Times
Багато людей тут вірять, що безперестанні обстріли – це помста Росії за втрату міста. Минулого року російський лідер Володимир Путін вклав значні кошти в Херсон, посилаючи російських адміністраторів, ящики російських рублів і навіть російські сім’ї, щоб перетворити Херсон на мініросію.
Але в листопаді, зіткнувшись із постійним просуванням українських військ, росіяни раптово відступили. Це було жахливе приниження для Путіна, який, за словами американських чиновників, відмовив російським командирам у проханнях відступити ще швидше.
Щойно Херсон було звільнено, натовпи місцевих жителів хлинули на площу міста, сигналили, обіймалися, цілувалися, співали патріотичних пісень і плакали глибоко стримані сльози полегшення.
Українські мирні жителі та військові раділи звільненню Херсона після того, як Росія офіційно оголосила про виведення своїх військ з міста минулого листопада. Фото: Лінсі Аддаріо для The New York Times
Зображення святкувань облетіли світ, і деякі українці дозволили собі повірити, що Херсон може бути символом чогось більшого, можливо, навіть початком кінця їхнього жаху.
Але росіяни далеко не зайшли. Вони відступили на інший берег річки, і тепер стріляють по воді, іноді менше ніж за милю, танками, артилерією, мінометами та ракетами. Українці кажуть, що росіяни також бомблять з літаків села навколо Херсона. Коли українці стріляють у відповідь зі своїх артилерійських позицій у місті, це викликає ще сильніший вогонь росіян.
Відповідно до щоденних звітів українських військових, тут гине більше простих людей, ніж будь-де, окрім, мабуть, лінії фронту на східному Донбасі. Чиновники в Херсонській області заявили, що з моменту звільнення загинули щонайменше 236 цивільних осіб. Саме місто було обстріляне понад 2 тисячі разів.
Минулого тижня команда саперів, хлопців, які трималися разом у дуже небезпечних ситуаціях, працювала на продутому вітром полі на околиці міста. Їх помітив російський безпілотник. Він випустив гранату, яка запалила купу мін. Місцева влада заявила, що шестеро саперів були вбиті миттєво. Президент Володимир Зеленський пізніше заявив, що загальна кількість загиблих – 9 осіб.
На цвинтарі ховають тіла 64-річного Олександра Кириченка та його 65-річної дружини Тетяни Кириченко, які загинули минулого тижня під час російського обстрілу супермаркету в Херсоні. Фото: Фінбар О’Райлі для The New York Times
Військові аналітики кажуть, що росіяни, можливо, бомбардують Херсон, щоб зірвати будь-які плани українців перетнути річку Дніпро, водну лінію фронту. За останні кілька тижнів, з наближенням контрнаступу, українські командири зміцнили свої сили на півдні, готуючи нові бригади та нову зброю, надану Європою та США. Україна перебуває під величезним тиском, щоб продемонструвати прогрес на полі бою, побоюючись, що якщо цього не зробить, вона почне втрачати підтримку Заходу.
Вгору та вниз по болотистих берегах річки Дніпро в Херсоні українські війська придивляються до російських позицій прямо за водою. Невеликі загони українських десантників підняли темп своїх річкових рейдів, кажуть жителі, а вночі помаранчеві вогні горять на горизонті.
Але плани військових залишаються під секретом і є таємницею навіть для людей, які живуть тут.
Галина Лугова, колишній начальник військової адміністрації Херсона, а нині заступник міського голови, у лютому. Фото: Айвор Прікетт для The New York Times
Пані Лугова, яка більшу частину минулого року працювала начальником військової адміністраціїХерсона, але нещодавно стала заступником мера, вказує на іншу небезпеку: «зрадники».
«Серед нас все ще є люди, які видають позиції, визначають, де знаходяться наші війська, намагаються націлитися на мене та інших посадових осіб», – каже вона.
Її саму ледь не вбили шість разів.
«Ми повинні знищити їх, – каже вона. – Я серйозно. Ми повинні знищити їх. Вони не мають права жити. Це через них люди гинуть».
Хоча нещодавно мільйони українців повернулися додому в міста по всій країні, у Херсоні це не так. Люди їдуть, підприємства закриваються, повз проносяться довгі міські автобуси з трьома пасажирами всередині. Автобусні зупинки тепер укріплені мішками з піском, але люди все ще гинуть, просто намагаючись потрапити додому. Колись це місто налічувало 300 тисяч людей. Зараз, можливо, 50 тисяч. Або менше.
Найбільше підтримки потребують цивільні особи, які залишаються в місті, каже пані Лугова. Наприклад старі, немічні та люди з проблемами залежності – люди, які, коли справа доходить до виїзду в безпечніше місце, не мають ресурсів або бажання.
Мішки з піском лежать навколо автобусної зупинки, пошкодженої російськими обстрілами в місті Херсон, 9 травня 2023 р. Фото: Фінбар О’Райлі для The New York Times
Андрій Немикін, племінник і онук двох жінок, чиї похорони відбулися у вівторок, каже, що намагався вмовити їх виїхати. Він сам живе в Києві.
«Було так багато слів, – каже він. – Але вони завжди казали: «Де? Куди ми поїдемо? Ми нікому не потрібні».
Пані Лугова та інші міські чиновники організували евакуацію. Але нині, навіть попри потужні обстріли, тих, хто користується цим, мало. Відчуття впертого фаталізму пронизує тих, хто вирішив залишитися, включно з пані Луговою, яка каже: «Я потрібна людям тут».
Жінки, які підмітають вулиці Херсона, тепер одягнені в бронежилети. Кажуть, вони громіздкі й важкі, але знімати їх не хочуть.
«У мене є такий страх, що я не встигну, що я скоро помру», – каже Людмила Чайка, спираючись на мітлу біля невеликої купки пелюсток квітів, які вона змітала.
«Я не можу звикнути до цих обстрілів. Я відчуваю небезпеку. Але куди, куди я маю їхати?» – додає вона.
Мало хто з довоєнного населення повернувся до Херсона, де головна вулиця була майже безлюдною у вівторок. Фото: Фінбар О’Райлі для The New York Times
Вона каже, що спить зі своїм собакою Кразом для комфорту, і що він, здається, теж відчуває втішення від цього.
Навіть сонячний день у Херсоні видається моторошним, особливо на головній площі. Не так давно місто переповнювало стільки щасливих людей, що важко було пройти. Зараз воно стоїть безлюдне. Це жахливо. Це як потужний привид у центрі міста.
«Але я не хвилююся, – каже Тетяна Юдіна, керівниця магазину, проходячи повз. – Я сподіваюся… Ні, – виправляє вона себе. – Я вірю, я знаю, – підкреслює вона, – що всі повернуться».
Джерело – Гривна
