«Одного разу росіяни сказали нам: «Напишіть список ліків, ми вам все дамо». У списку було 86 позицій, а нам дали лише 16 – бинт, марлю, клейонку, канюлі, шприци та деякі ліки, такі як знеболювальні та протизапальні. Я запитав їх: «Як мені лікувати, наприклад, гіпертонію чи діабет?»
Це слова лікаря з Миколаївщини, який залишався працювати у своєму медзакладі під час окупації регіону російськими військами. Свідчення про медицину в окупації від лікарів та пацієнтів з деокупованих областей зібрали члени місії «Лікарі без кордонів».
Міжнародна медична гуманітарна організація «Лікарі без кордонів» (Medecins sans frontiers, MSF) допомагає покращити медичне обслуговування населення на деокупованих територіях України, зокрема й на Херсонщині та Миколаївщині. Лікарі об’їздили десятки населених пунктів, де не лише надавали медичну допомогу постраждалим від війни місцевим жителям, а й фіксували наслідки окупації та обстрілів.
Минулого тижня MSF оприлюднила звіт «Між лініями фронту. Знищення медичних закладів в Україні». Інформацію було зібрано в населених пунктах, які піддавалися обстрілам (наприклад, Миколаїв, Апостолове), і тих, що перебували під окупацією Росії та вже звільнені українськими військами (Херсонська, Донецька області).
Подана у зведенні інформація – це й пряме спостереження команд MSF, і розповіді пацієнтів та місцевих медиків. Ці свідчення не дають повного розуміння масштабу руйнувань, спричинених війною, але вони є доказом страждань цивільного населення.
Далі – епізоди зі звіту гуманітарної місії «Лікарі без кордонів», які демонструють рівень плюндрування медицини російськими окупантами на півдні України: у Херсонській та Миколаївській областях.
***
У районах Херсонщини, відвойованих українськими військами, 89 медичних закладів не підлягають відновленню. Якщо врахувати ситуацію в цих містах та селах, а також кількість внутрішньо переміщених осіб, ми розуміємо, що понад 163 тисячі людей залишилося без доступу до цих медзакладів.
***
У двох випадках лікарі MSF самі стали свідками обстрілів лікарень касетними боєприпасами. Так, 4 квітня 2022 року «Лікарі без кордонів» приїхали до Миколаєва на зустріч із міськими та обласними органами охорони здоров’я. Команда зайшла в міську онкологічну лікарню, де з кінця лютого минулого року лікуються поранені. Того дня, близько 15:30, територію навколо лікарні обстріляли російські війська. Після кількох вибухів у безпосередній близькості команда вийшла з укриття і побачила на вулиці мертвих і поранених людей.
Пізніше того ж дня «Лікарі без кордонів» стали свідками нападу на міську педіатричну лікарню. Не було великого кратера, як у багатьох інших випадках. Натомість – численні невеликі діри в будівлі та землі, що свідчить про використання касетних боєприпасів.
***
У трьох окремих випадках (у жовтні минулого року) команди «Лікарів без кордонів» бачили протипіхотні міни у діючих лікарнях на територіях, які раніше були під російською окупацією. Одна з них – на Херсонщині.
«Використання протипіхотних мін широко поширене на прифронтових територіях, але шокує те, що вони фактично встановлені в медичних установах… Тим людям, які приходять до лікарень по ліки або медичну допомогу, це дає чітко зрозуміти: лікарні не є безпечним місцем», – наведено у звіті слова Вінченцо Порпілья, одного з координаторів проєкту «Лікарів без кордонів».
***
Від 15 листопада минулого року до 19 лютого 2023 року «Лікарі без кордонів» провели близько 11 тисяч медичних консультацій у деокупованих містах і селах. Лікарі бачили, що у людей, які залишалися на цих територіях, було мало можливостей для отримання медичної допомоги під час окупації. Згідно зі свідченнями пацієнтів та медиків, медзаклади й аптеки, які не зачинилися, були пограбовані. Окупаційні сили не постачали ліків.
Розповідає лікар з Миколаївської області:
«Коли російські війська увійшли в наше місто, у лікарні залишилося кілька лікарів і медичних сестер. У нас взагалі не було хірургів. Щодня до лікарні привозили людей з осколковими пораненнями. Ми надавали їм допомогу. Поступово у нас закінчувалися медичні засоби. Довелося йти до росіян і казати їм, що нам нема чим лікувати людей.
Наприклад, у нас не було уретральних катетерів. Вони потрібні людям з важкими травмами, які лежать у реанімації і не можуть встати. Нам довелося змочувати ці катетери в спеціальних розчинах, а потім використовувати їх повторно. У нас навіть не було сечоприймачів, замість них ми використовували пляшки.
Також була гостра потреба в ліках для людей з діабетом і високим тиском. Більшість людей, які залишилися, були похилого віку та мали хронічні захворювання. (…)
Одного разу росіяни сказали нам: «Напишіть список ліків, ми вам все дамо». У списку було 86 позицій, а нам дали лише 16 – бинт, марлю, клейонку, канюлі, шприци та деякі ліки, такі як знеболювальні та протизапальні. Я запитав їх: «Як мені лікувати, наприклад, гіпертонію чи діабет?»
***
Опитані пацієнти повідомили, що через обмеження на пересування у них були труднощі з отриманням медичної допомоги. У кількох випадках селянам місяцями не дозволяли виходити за межі їхніх вулиць навіть для того, щоб отримати ліки.
У деяких місцях зруйновані медичні заклади. Через це людям, які потребували невідкладної допомоги, доводилося долати значно більші відстані через небезпечну місцевість, піддаючи себе ще більшому ризику. Одна 65-річна пацієнтка із села Борозенське на Херсонщині розказала, що їй довелося везти чоловіка через 12 блокпостів на екстрену консультацію, поки територія була під російською окупацією:
«Борозенська амбулаторія була сильно пошкоджена під час окупації. Звідти викрали всі комп’ютери та обладнання. У травні мій чоловік зісковзнув з драбини й сильно поранив ногу. Ми зв’язалися з лікарем, який раніше працював у поліклініці, але він нічим не зміг нам допомогти – у нього не було ні ліків, ні обладнання, тому він порекомендував нам звернутися до Бериславської лікарні. Це 50 кілометрів від Борозенського, і нам потрібно було проїхати 12 російських блокпостів, щоб дістатися до лікарні. Ми повинні були повернутися в Борозенське до початку комендантської години. Уявіть, що через такі труднощі доступ до медичної допомоги не був пріоритетом для людей, якщо це не було питанням життя чи смерті».
***
Свідчення пацієнтів MSF показують, що доступ населення до медичної допомоги під російською окупацією залежав від непередбачуваної поведінки окремих російських підрозділів.
Багато пацієнтів «Лікарів без кордонів» розповідали, що вони зверталися до окупаційної влади за допомогою та ліками. Люди отримували різні відповіді. Дехто – категоричну відмову, навіть від військових лікарів. Інших просили написати списки необхідних ліків. Пацієнти зазначили, що поведінка російських підрозділів була різною: одні активно допомагали з лікуванням поранених мирних жителів і забезпеченням медикаментами, тоді як інші грабували аптеки та медичні установи.
***
Лікарі, які проживали на окупованих територіях, розповідали командам MSF про залякування, затримання, насильство та жорстоке поводження, яких вони зазнали з боку російських військових. Один лікар, який працює в медзакладі Миколаївщини, поділився тим, що пережив:
«Російські військові прийшли до мене додому, щоб мене арештувати. Мене відвезли в адмінвідділ, де допитували дві години. Вони сказали, що хочуть, щоб персонал лікарні співпрацював з ними. Били мене. Наказали перестати говорити українською. Зрештою мене відпустили, але через тиждень солдати повернулися, уже в лікарню.
На мене одягли наручники на очах у всього персоналу лікарні. Вони силою посадили мене в автомобіль і відвезли в підвал мого будинку, де знову побили. Їх було не менше десяти. Знищили все в підвалі, будинку та гаражі. Вони залишили ключі від мого будинку і відвезли мене до відділку поліції. Мене посадили в камеру в підвалі на пів години. Потім до мене прийшов солдат і сказав, що я маю кілька годин на те, щоб виїхати, інакше мене вб’ють. Сказали не повертатися до лікарні і не розмовляти з кимось із персоналу.
Мене посадили в машину і поїхали за мною в бік сірої зони. Дорога була замінована. Я їхав і боявся, що помру в машині. Полями я дістався до українських військових. Показав їм порізи та синці від наручників. Вони допомогли мені перейти на територію, підконтрольну Україні, щоб дістатися до моєї родини».
Усі фото: Colin Deltosse/MSF
Джерело – Гривна
