Такі слова нещодавно почула від знайомого, який займається дрібним фермерством. Чоловік проживає в одній із громад Херсонського району на деокупованій частині області. Село звільнене, та поля громади неабияк понівечені – тут і вирви від снарядів, і замінування, і вириті окопи, і сліди від пересування важкої техніки російських окупантів, і витоки пального, власне, і сама спалена техніка. Усе це вкупі стає причиною деградації наших ґрунтів – ідеться не просто про можливу втрату родючості, а про перенасичення важкими металами, які впродовж багатьох років будуть загрожувати здоров’ю людей.

Тож чи можна сьогодні просто повернутися на звільнену територію і продовжити обробляти свою землю, як ніби нічого й не відбулося?

Науковці кажуть про три типи забруднення землі внаслідок бойових дій: механічне, фізичне, хімічне.

Механічне забруднення – коли змінюється структура родючого ґрунтового шару. Через риття окопів, вибухи, рух важкої військової техніки ґрунт ущільнюється, гірше утримує вологу, стає більш посушливим та менш придатним для вирощування врожаю.

Фізичне забруднення – це зміна фізичних властивостей ґрунту. Рух техніки спричиняє вібрації; вибухи не лише створюють воронки, але й порушують температурний режим; пожежі роблять ґрунти вразливими до ерозій. Земля ослаблюється, родючість та здоров’я ґрунту знижується.

Хімічне забруднення – найбільш небезпечне. Це витоки пального, продукти горіння, які осідають на ґрунт з повітря, токсини, що потрапляють туди через вибухові речовини в снарядах. Якщо таку землю просто повернути в обробіток, то зібраний з неї врожай стане токсичною бомбою. Ті ж славнозвісні херсонські помідори, які завжди вважалися синонімом «екологічно чисті», можуть перетворитися на отруту…

Тож «невилікувана» після бойових дій земля – це вже проблема для здоров’я людей: докази такої шкоди є, зазначають науковці. Доведено, що важкі метали можуть сприяти порушенню роботи нервової системи чи системи кровотворення, а деякі можуть нести канцерогенний ефект з ризиком виникнення онкозахворювань.

«На перший погляд, забруднення ґрунту не має негативних впливів для виробництва, адже земля й надалі даватиме врожаї. Проте шкода як і для здоров’я людей, так і ґрунтів проявляється в довготривалих наслідках. Пошкоджений військовими діями ґрунт втрачає свою властивість самовідновлюватися, стає вразливішим до вітрової та водної ерозії та в результаті дає менші врожаї. Окремою критичною проблемою є власне хімічне забруднення токсинами від вибухової речовини боєприпасів, які при потраплянні в ґрунт можуть мігрувати в підземні води та рослини, а далі – на тарілки людей», – пояснює в коментарі «Гривні» Лоріна Федорова, фахівчиня зі сталого землекористування ГО «Екодія».

Отже, щоб почати садити щось у землю на деокупованій території, мало лише провести розмінування – хоча це найважливіший етап повернення землі в обробіток. Потрібно ще й провести аналіз ґрунтів на постраждалих територіях.

Наскільки постраждала земля в громадах на деокупованій частині Херсонщини? Адже є зруйновані вщент населені пункти, навколо яких точилися бої, а поля поблизу не лише перериті траншеями, а й засипані мінами та снарядами. Це й Посад-Покровське, й Олександрівка в Херсонському районі, і багато інших. Проте навіть там місцеві фермери починають засівати землю.

Іван Самойленко, голова Станіславської ОТГ, куди входить і село Олександрівка, каже, що візуально сильного забруднення ґрунтів на території громади немає. Посівна тут уже розпочалася, хоч і повільними темпами – через неможливість вільно рухатися полями. Із 22 тисяч гектарів землі громади розміновано близько 2 тисяч – саме ці поля і засівають нині.

«З приводу хімічного забруднення земель – у нас такого не було. Ми їздили по полях, перевіряли їхній стан, то ми не бачили, щоб якісь виливи пального були. Загалом є забруднення, можна сказати, несуттєве: розриви снарядів, порох, уламки від снарядів – таке забруднення металевими частками є. Також у місцях, де горіла військова техніка окупантів, то там сажа на землю впала. А так я би не сказав, що в нас є якісь витоки хімічних речовин у ґрунти – ракет і ракетного пального на території громади не було, заправники в нас теж не були підірвані, виливів нафтопродуктів ми не бачили», – розповів у коментарі «Гривні» Самойленко.

Науковці проявляють менше оптимізму щодо якості ґрунтів на територіях, де велися бойові дії, і мають для цього причини. Члени ГО «Центр екологічних ініціатив Екодія» взяли проби ґрунтів в окремих громадах Харківщини та Донеччини й проаналізували їх у лабораторіях. Отримані дані показали, що деякі землі виявилися цілком придатними та потребували лише санітарного прибирання території. Але частина ґрунтів постраждала настільки, що вести на них будь-яку діяльність найближчим часом категорично не можна. Особливо небезпечними є місця горіння важкої техніки.

«У боротьбі із забрудненим ґрунтом першим кроком для відновлення має стати власне агрохімічна оцінка землі – тобто встановлення точного рівня забруднення по хімічних показниках. Далі має експертно підбиратися технологія рекультивації такої ділянки. Наприклад, якщо хімічного забруднення не зафіксовано, проте територія вкрита побічними продуктами бойової діяльності, то достатньо буде прибрати її від засмічення. Проте якщо є важке забруднення важкими металами, доведеться підбирати більш дороговартісні практики», – зазначає Лоріна Федорова.

Відновлювати забруднені ґрунти можна штучно, а можна природним шляхом, кажуть науковці. У першому випадку це рекультивація: можна зняти та утилізувати забруднений шар ґрунту, або промити ґрунт речовинами, що знищать забруднення, або висадити рослини, які поглинатимуть важкі метали тощо. Головний недолік цього методу – він занадто дорогий, аби використовувати його масово, коли країна й без того економічно виснажена.

Природний спосіб відновлення – це консервація, тобто тимчасове припинення будь-якої господарської діяльності на землі, щоб дати їй час відновитися самостійно. Зрозуміло, що це тривалий процес, проте для катастрофічно забруднених земель він є найоптимальнішим.

Але навіть перші кроки відновлення земель є справжнім економічним викликом для малих фермерів, додає Федорова. По суті більшість аграріїв просто нехтують можливими екологічними ризиками та обробляють землю, бо не мають іншого виходу – елементарно не мають грошей.

«Щоб подолати цю проблему, держава має забезпечити фінансову підтримку малих та середніх фермерів, а також залучати до неї міжнародні організації і фонди. Вагома частина такої підтримки має бути спрямована саме на допомогу малим фермерам: ідеться про дослідження їхніх ділянок, встановлення рівня забруднення, а далі – допомога в рекультивації чи консервації цих ділянок. Без широкої програми підтримки малих фермерів навряд чи можна сподіватися на належне відновлення земель і на безпечність вирощеної продукції», – резюмує фахівчиня ГО «Екодія».

У Міністерстві аграрної політики теж кажуть, що все впирається у фінанси.

«Виведення земель із сільськогосподарського обігу, їхня консервація незалежно від форми власності завжди викликає питання покриття недоотриманого доходу від діяльності чи від оренди. Достатніх коштів ні в державному, ні в місцевих бюджетах на це немає. Є багато якісних наукових розробок щодо цього. Але критичним тут є питання фінансування», – розповів перший заступник міністра аграрної політики та продовольства Тарас Висоцький у коментарі LB.ua.

Чиновник додає, що може йтися про мільярди доларів, і міністерство вже просить їх у міжнародних партнерів. Ще одним варіантом фінансування може бути компенсація з боку окупантів. Але це питання «не одного та навіть не 10 років».