Як херсонці переживають обстріли, де ховаються і що думають. Історії людей на лінії фронту
«Навколо нас недобрий океан»
Відомий за мирних часів екскурсовод та автор туристичних маршрутів, а зараз волонтер Олександр Хоменко так описав свої враження від відвідування Херсона:
«НА ЛІНІЇ ВОГНЮ Херсон. Тут страшніше, чим у Куп‘янську. В обидва міста кожний день прилітає раптова смерть, але Херсон… ВІН КРАСИВИЙ!!! Розкішні старі будинки, південний шарм, щось «одеське», тепле, європейське… До війни – це достаток, порти, торгівля, зерно, заможні села, чорнозем, «земля омита молоком і медом»…, а зараз – кров’ю. Тому оці наглі «прильоти» у колишньому раю провокують хвилі жаху та огиди. Це як залізом, на ваших очах, розбивають дорогоцінне «льядро»…
ДНІПРО РОЗДІЛЯЄ. А ще фізично, до звіриного тремтіння, відчуваєш близькість ворога – він там, на тому березі, через 900 метрів, сидять в очереті божевільні снайпери. На набережній розстріляний автобус і дім у вогні – ніхто не тушить. Бо зовсім поруч блукають монстри з «перекривленими пиками і щось неясне варнякають своєю напівмовою…» Навколо нас недобрий океан», – написав Олександр на своїй сторінці у Фейсбук.
Фото зі сторінки у Фейсбук Олександа Хоменко
Мій дім – моя фортеця
«Іноді чути вильоти та прильоти в місті, але вони десь далеко (і згодом ти на них не реагуєш). Але буває, ну дуже близько і тоді ти схоплюєшся з ліжка вночі (якщо це вночі), і біжиш як мінімум у коридор, а максимум у бомбосховище в будинку (у моєму випадку воно є), з адреналіном і з прискореним серцебиттям.
Днями на початку другої години ночі відчув гучні прильоти поряд, вискакую в коридор, завмираю у страху і чекаю, чи буде ще..? Речі залишилися в кімнаті і телефон теж. Та ще й туфлі, які помив і вони сушаться на батареї, біля того вікна, де чути прильоти… А чи варто повертатися до тієї кімнати? Але ж речі та телефон! Ну, начебто все норм, стало тихо і можна повернутися до ліжка. Тепер починають наші гатити, чути виходи та прильоти на тому боці. Але вікна все одно і при цих випадках здригаються.
Починається якийсь «пінг-понг» обстріл ракетами, як у грі морський бій… хто перший вирахує, де знаходиться «кораблик» та установка, з якої запускають. «Кораблики», які навпроти один одного, стріляють по тих клітинках, де ще не били. І однією з цих клітин можу виявитися Я…
Батько, коли був у Херсоні, при перших звуках одразу спускався, а я залишався спокійно вдома. Але цього разу реально було страшно і мені… Треба бігти вниз.
Зібрав речі, взяв ковдру та подушку, спустився до бомбосховища. Ходжу по ньому і розмірковую, що в будинку залишилося пару людей, за якою стіною лягти, де вихід? Замислююсь, що з ранку виявимо? Які ушкодження у місті, хто постраждав…?», – розповідає херсонець Дмитро.
Фото зі сторінки у Фейсбук Дмитра Піддубного
Дмитру можна сказати пощастило, бо у будинку є бомбосховище, в яке можна швидко перебігти. Але така можливість є далеко не у всіх.
Євгенія з чоловіком живуть у приватному будинку, який будували на совість, тож мають надійний підвал. У ньому вже давно облаштували спальні місця, тож, коли гучно, то відразу спускаються у своє сховище. Вірніше, уточнює Євгенія, спускається частіше вона сама, чоловік більш витривалий на рахунок вибухів.
Пенсіонер Юрій з дружиною живуть у звичайній панельній багатоповерхівці. Сховищ поряд нема, хіба що підвал, в якому труби. Тож коли будинок починає здригатися від вибухів, то максимум, що вчиняють – виходять у коридор. «Як буде, так і буде, ховатися або виїжджати не буду. Це мій дім!», – каже Юрій. У цій фразі відчувається певний фаталізм, який притаманний багатьом херсонцям, які знаходяться у місті з початку повномасштабного вторгнення, тобто пережили окупацію, звільнення і зараз живуть під постійними обстрілами.
Джерело – Гривна
