Сьогодні виповнюється місяць, як Херсон було звільнено від російських окупантів. Сама унікальна військова операція наших ЗСУ проходила не один місяць.
Під час цього підготовчого періоду, цілеспрямовано знищувались дистанційно склади боєприпасів та військової техніки, місця дислокації російських військових на правобережній частині Херсонщини та в самому місті Херсоні. Удари наносились з ювелірною точністю. Під час цих ударів не постраждав жоден цивільний та жодний житловий будинок в Херсоні.
Так, наприклад, було, за декілька місяців до звільнення Херсона, здійснено нічний удар по призовному пункту в Херсоні, що по вул. Паровозній, який використовувався окупантами для розміщення особового складу. Хімарсам не стали на заваді ані колючий дріт, ані влаштовані вогневі точки на периметрі. База окупантів в призовному пункті була знищена. Я пам’ятаю як це було. Дуже потужні декілька вибухів (якщо мені не зраджує пам’ять, хімарснули двома ракетами) та величезні стовпи білого пилу…
Але найбільш потужно наші ЗСУ працювали дистанційно по окупантам (переважно по району Антонівського мосту та влаштованих там окупантами переправам) останні ночі перед звільненням. В ніч з 10 на 11 листопада взагалі громихало дуже сильно. Але при цьому, херсонці звикли, що наші ЗСУ працюють філігранно, щоб не завдати жодної шкоди місцевому населенню, тому в одну із таких дуже гучних діб перед звільненням, коли Херсон вже звикав жити без електрики, ми, повертаючись в темну пору додому після «зробленої справи» стали свідками як сусіди, на майданчику між багатоповерхівками, вирішили зробити невеличкий імпровізований пікнік в очікувані ЗСУ, влаштувавши колективне приготування шашликів, які вони готували прям між будинками на вуглях від розпаленого багаття…
***
Дощ своїми сльозами зараз омиває незламний Херсон. Херсонці, яких на вулицях небагато, йдуть по своїх справах з сумними обличчями, не звертаючи увагу на потужні вибухи, які лунають десь не так далеко…
***
Сьогодні одна людина написала мені, що нам херсонцям подобається, що нас обстрілюють цілодобово, бо інакше, ми б заставили Зеленського погодитися на переговори з рашкою.
Моя відповідь: Сергій, я відбула всю окупацію – 8 місяців і 10 діб. Наїлася її досхочу. Я бачила реальні звірства росіян. Мені погрожували. Троє орків на мене наставляли автомати. Мою доньку намагалися посадити на підвал, мій племінник вже другий раз в полоні. Я бачила смерті херсонців тільки через відсутність життєво-необхідних ліків в аптеках. Ми голодували. Ми сиділи наче щурі по норам із закритими наглухо темними простирадлами вікнами. Ми постійно чистили і перевіряли свої телефони перед виходом на вулицю. Ми постійно прислухалися до кроків за дверима. На наших очах, орки тягли людей з чорними пакетами на головах. Нас постійно принизливо обшукували на блокпостах на нашій рідній землі. На наших очах орки безбожно грабували і знищували наше місто. Ми 25 діб були без світла, води, інтернету, зв’язку, тепла. Ми цілодобово зараз під обстрілами.
Але я і мої земляки, які також пережили варварство і презирство росіян до нас, ніколи не погодяться на такі переговори!! Я впевнена! Бо знаєте, що найцінніше для нас тепер – СВОБОДА!!! Ми ще посидимо без світла, води, газу, тепла і місяць, і два, скільки потрібно, якби тут більше ніколи не було русні!!!!!!!!! Переговори з Нелюдами – Ніколи!!! Ми витримаємо всі обстріли.
***
Прокидаєшся, плануєш зробити ранкову медитацію на спокій і на збагачення енергії, а потім воно як почне х…ти. Вікна, двері, земля здригається, а ти сидиш така дивишся на все це і наповнюєшся чистим злом…
***
Херсон (не)вільного неба. Вчора я йшла на 102-й, на Київ. Той самий, наш, омріяний, херсонський. Побула пару днів у своїх. На вокзалі мене “спіймали” журналісти з Великої Британії, з телебачення. Я йшла з українським прапорцем, з яким обходила пів Білозерки і центр Херсона. Ясно, що людина з прапорцем – гарний кадр. Вони шукали когось для коментаря з приводу евакуації, запитали, чи, бува, я не евакуююся. Сказала, що ні, провідувала своїх після окупації.
Попросили коментар з цього приводу. Сказала, що ні, мої евакуюватися не хочуть. Сказала, що після окупації – вони вільні і невільні водночас. Ці дні я чула, як небо давало про себе знати – то був не грім, а звуки війни. Коли приїхала в Херсон, ближче до автостанції цей далекий “грім” привітався зі мною, так само дорогою назад, на вокзал, на поїзд до столиці, мене також проводжав цей самий “грім” війни. Людей на шляху стріла небагато, вони ходять поволі, вони сидять на лавочках, вони займаються своїми справами. Якщо трапляється смол-ток, вони радіють можливості попрактикувати зі мною свою українську. А ще хотіла придбати ту саму легендарну марку, але пошта виявилась зачиненою.
Ближче до вокзалу в одній крамничці попросила пошукати для мене магнітик, коробку з сувенірами винесли з підсобки. Хочу подарувати одній людині, яка дуже-дуже вболівала за Херсон. Нагадала юнакам за прилавком, що завтра (себто вже сьогодні) – рівно місяць… “Місяць?” – перепитали вони. Потім до них дійшло – місяць від звільнення. Від усього серця я побажала їм завжди бути вільними. Перепрошую за сумбур цього поста… Поки що в голові і на серці все змішано.
Але сьогодні – місяць… від одного з найважливіших днів у моєму житті. 11 листопада звільнено мої Херсон та Білозерку…
Дорогі мої люди на правому березі Херсонщини, зичу вам спокою, миру, щастя і свободи. Спасибі за незламність і опір. Спасибі за приклад любові до України! Милі мої люди з лівобережжя… обіймаю вас, тримайтеся… Зичу якомога швидше повернутися в обійми України. Тим, хто чекає на звільнення своїх, теж зичу терпіння і сил, міцно обіймаю. І найголовніше – низький уклін тим, хто звільняв і звільняє Херсонщину і всю нашу неньку. Нехай Господь береже вас на всіх ваших шляхах!
Джерело – Гривна
