Захищаючи Україну, на Донецькому напрямку загинув херсонець Антон Білозубов. Під час окупації міста хлопець пройшов через російську катівню, а після визволення Херсона пішов на фронт.
Антон воював у складі 37-ї бригади морської піхоти 1-го батальйону розвідувального взводу. З 13 червня 2023 року не виходив на зв’язок, а 19-го його тіло знайшли на полі бою...
Про воїна Укрінформу розповіли в літературній частині обласного музичного-драматичного театру імені Куліша, де Антон до початку вторгнення працював художником із освітлення.
Він народився 11 серпня 1988 року. Батько, Геннадій Михайлович, працював у театрі ляльок і був учасником низки херсонських рок-гуртів. Мати, Ольга Миколаївна, трудилася санітаркою в пологовому відділенні, потім – сестрою-господинею поліклінічного відділення обласного онкологічного диспансеру. Окрім Антона, у родині є старший син Артем - різниця у віці хлопців 2 роки.
«Антон був хлопцем-запальничкою. Він був скрізь, намагався встигнути зробити все, і при цьому завжди допомагав тим, хто просив», - розповідає Геннадій Михайлович.
«Він був, як і всі діти, - коли шебутний, коли спокійний. Але завжди веселий, добродушний та уважний до близьких, рідних і всіх, хто його оточував…», - ділиться Ольга Миколаївна.
Антон разом із Артемом навчався у херсонській школі № 54. Незадовго до того, як хлопці закінчили школу, батьки розлучилися. Діти лишились із мамою, проживали з нею на Острові.
Брати хоча й сварилися (без цього ніяк), але завжди приходили один одному на поміч. Артем наразі також захищає Україну в лавах ЗСУ, тому спогадами старшого брата поділилась його дружина Наталя Фокіна.
«Хоч який він був зайнятий, ти до нього подзвониш і скажеш: «Малий, треба допомога». Він: «Зараз буду». І так завжди».
Антон закінчив 9 класів та вступив у ПТУ на автослюсаря. За фахом працював недовго – продовжив шукати своє покликання, але стопами батька не пішов і музикантом не став. Як розповідає сам Геннадій Михайлович, Антон знав всього два акорди.
«Я ж співав у рок-гурті «Феєрверк» і дуже переживав, що слухатимуть сини. А вони, молодці, обрали хорошу музику – той же «Deep Purple». Уже після нашого з дружиною розлучення ми зустрілись з Антоном, а вітчим подарував йому радіомагнітолу. І тут Антон увімкнув щось тааааке... Я йду і питаю:
- Антоне, що це там грає?
- Як що? Менсон!
- Ти що, з дубу рухнув?
- Старий, та що ти взагалі в музиці розумієш?
Це він мені, який закінчив музичну школу та співав у низці гуртів, - згадує батько.
Хлопець служив в армії, був командиром бойової машинної піхоти. Після працював у складі команди з організації концертів (займався технічними питанням: збір сцени тощо). Пробував себе у будівництві та утепленні будинків.
«Я кілька разів йому помагав. Стоїмо на даху, високо. Кажу: «Антоне, тобі не страшно?» А він мені: «Так я вниз не дивлюся». І продовжує своє діло з посмішкою на обличчі... Він завжди посміхався», - пригадує Геннадій Михайлович.
Артем з часом переїхав до батька, Антон же практично все життя був поряд із мамою. За словами Ольги Миколаївни, син був дуже лагідним. «Як тільки прийде в хату, перша фраза: «Привіт, мамусю, я прийшов». І, як завжди, посміхається. Він настільки був добродушною людиною, що навіть описати важко. Говорив на мене «мамулічка», «сонечко». Добрі стосунки мав і з моїм другим чоловіком Олександром», - каже вона.
Антон працював у Херсонському обласному музично-драматичному театрі ім. М. Куліша спочатку як монтувальник сцени, потім – художником з освітлення. Там він і зустрів майбутню дружину – Ольгу, яка працює артисткою. За її словами, познайомились вони у 2021 році під час підготовки «Новорічного вогника».
«Спочатку ми товаришували. Він проявляв до мене знаки уваги, але я сказала, що у нас нічого не вийде. Та одного разу зустрілися поза межами театру і я побачила, наскільки Антон глибока і чутлива людина... Ми почали зустрічатися. Потім у мене був перелом хребта, він мене доглядав. Я сама із Запоріжжя, рідні в Херсоні немає. Антон був єдиним, хто підтримував. І не покинув навіть, коли була загроза, що не зможу ходити. Тоді я зрозуміла: це моя людина», – розповідає Ольга.
Коли Херсон окупували росіяни, пара не виїхала з міста. Вони не залишили Херсон і після того, як загарбники викрали Антона. «Це було в серпні. Просто під’їхали на машині і забрали. Тримали понад 8 годин, били струмом, нишпорили в телефоні, прискіпувались за татуювання, питали, чи не знає, де живуть хлопці з АТО, де закопана зброя. А потім, не отримавши потрібної інформації, його відпустили», – пригадує жінка.
Під час окупації Антон зробив Ользі пропозицію, та реєструвати свій шлюб вони вирішили тільки в українському РАЦСі.
Вже після звільнення Херсона, у лютому 2023 року Антон пішов на фронт. Ольга молилась та чекала на коханого вдома. І він приїхав, аби одружитися. Пара узаконила свої стосунки 1 квітня в Миколаєві. Після перемоги молодята планували повінчатись, влаштувати з цього приводу велике свято та вже думали про поповнення.
Антон любив дітей і добре ладнав із племінницею Дашею. Маленька каже: «Мені з ним було дуже весело. На Новий рік ми запускали салюти, а ще паперові літачки із 5 поверху. Ми багато гралися, висіли на турніку, підтягувались, хто більше. Він був дуже добрим та смішним».
«Він завжди дарував мені троянди – жодного свята не проходило без його квітів. Навіть у шкільні роки… Навіть у скрутні часи… Тільки на свої 55 років я не отримала від сина букета – це було у березні, Антоша вже воював… – говорить мама Антона. – Коли він вже був на фронті, пишу сину: «Що ти, як?», а він мені скидає фото маленького кошеняти, який щойно прокинувся та потягується. А ще він часто записував нам відео».
Ольга Миколаївна дістає телефон, вмикає відео з сином, звучить: «Привіт, сонечки… Привіт, мої ріднесенькі. Ось вам маленьке відеозвернення від мене. Ось так сідає яскраво сонечко. Наразі відпочиваємо, гарного дня вам, вірніше вечора, люблю вас…»
Антон полюбляв смаколики, добре розбирався в техніці, мріяв про авто та ніколи не опускав рук. Він майже ніколи не показував, якщо йому було погано. Постійно доводив, що здатен на все! Тому близькі були переконані: скоро разом із Тошою святкуватимуть перемогу.
Але...«13-го зранку він записав мені голосове повідомлення, в якому сказав, що їде на штурм. Пообіцяв перетелефонувати як повернеться, та дзвінка не було... 14, 15, 16, 17... 18 червня я почала його розшукувати. Ольга Миколаївна пішла у військкомат, їй сказали, що його немає ні в списках зниклих безвісти, ні серед тих, хто загинув. Коли я почала пошук через «Фейсбук», познайомилась із дружинами його бойових побратимів. Через них я дізналась, що Антона більше немає...», – розповіла дружина загиблого.
У морзі сказали, що його тіло дуже понівечене і фото вислати не можуть. Надіслали тільки знімок особистих речей.
«А там була обручка як моя, фітнес-годинник із синім ремінцем та ланцюжок із ладанкою як у нього...», - згадує дружина.
За речами зрозуміли, що це Антон. Дату смерті поставили 19 червня, коли його знайшли на полі бою. Поряд були тіла ще 6 військових. Приліт був у бойове авто, в якому вони всі сиділи. Не вижив ніхто...
З Антоном прощались 30 червня у Соборі Стрітення Господнього. В останню путь його проводили рідні, близькі, колеги та бойові побратими... Похований воїн у Херсоні на Алеї Слави.
Вічна пам'ять Герою!
Перше фото: Вадим Гнідаш, фото із сімейного архіву
Джерело – Укрінформ