Юрій Рожков у Херсоні займається благодійною діяльністю майже чверть століття. У рідному місті чоловікові вдалося побудувати бізнес, а пізніше ще й зареєструвати власний бренд і створити дилерську мережу по всій Україні та у країнах Європи. Зізнається, налагодити виробництво у Херсоні йому допомогла освіта інженера-технолога.
Спочатку підприємець допомагав родинам афганців, пізніше – школам, дитсадкам, лікарням і храмам, а 24 лютого 2022 року Юрій Рожков без жодних вагань відгукнувся на прохання військових – заправити українські танки, які першими вступили у бій з російськими окупантами біля Антонівського мосту.
ТАНКИ БЕЗ ПАЛИВА
Юрій каже, що ще у 2014 році відчував: війна, яку окупанти розпочали на сході країни, може дістатися до Херсона. Події в Криму теж не давали спокою, а коли про можливий початок повномасштабного вторгнення заговорили звідусіль, підприємець зрозумів, що війна зовсім близько.
«До 24 лютого нам казали, що Херсон стане останнім містом, куди дійдуть окупанти, бо пройти перешийок із Криму в область через Чонгар та Армянськ неможливо, він дуже вузький і буде під обстрілом, танкам буде важко йти. Тим більше – вся Херсонщина укрита каналами, через які подається вода з Дніпра. По них теж важко буде йти танкам. Мости через ці маленькі канали були заміновані. І це все нас утримало від того, щоб евакуювати підприємства. Ми працювали до останнього», – пригадує Юрій Рожков.
24 лютого близько 5-ї ранку російські ракети підірвали аеропорт у Чорнобаївці. Почалася паніка і багато людей поспіхом виїжджали з Херсона. Близько 12 години російський десант неодноразово намагався захопити Антонівський міст, а небо над Дніпром закрила ворожа авіація. Юрій Рожков пригадує, що десятки гвинтокрилів кружляли над містом і їх ставало все більше й більше. Тоді він прийняв рішення, що родині потрібно виїхати.
«О 20-й годині зателефонували з міської ради і сказали, що наші танкісти відбили Антонівський міст, але палива в них залишилось на пів години. Мене просили заправити техніку, бо танки без палива – це легка мішень», – додає Рожков.
За його словами, на автозаправках біля Антонівського мосту паливо ще було, але без електрики залити його в танки стало нереально. Рожкова просили привезти ручні насоси. Він не вагався. Разом із працівниками швидко зібрали в мікроавтобус все необхідне і рушили до мосту. Дорогою бачили тіла людей, знищену техніку та численні вирви від вибухів.
«Знаєте, для мене танки – це пам’ятники на постаментах у парках. Ми заїжджаємо на міст. А тут стоять такі сучасні, величезні… На заправці ми швидко почали ставити насоси, витягли бочки, хомути, почали монтаж. Тоді я ще зверху на танку зауважив нерухомого танкіста… і все… більше нічого не пам’ятаю. Уже потім мій товариш Олександр розповів, що тоді почув свист і впав на землю. Я не чув нічого, лише сильний гуркіт техніки», – пригадує Юрій Рожков.
З його слів, у той вечір Олександр після вибуху не втратив свідомості й зателефонував на базу охоронцям. Вони бачили спершу російський літак, який випустив дві ракети, а потім вибухи.
Заправка біля Антонівського мосту палала. Хлопці з підприємства приїхали туди одразу після дзвінка товариша. Кинулись рятувати людей. Юрія Рожкова довго не могли знайти. Хвилею вибуху його відкинуло майже на 20 метрів від місця трагедії.
МЕНЕ ШУКАЛИ РОСІЯНИ, ЩОБ ВРУЧИТИ ЇХНІЙ ПАСПОРТ
Із численними осколковими пораненнями і втратою крові Юрія Рожкова спочатку привезли до міської лікарні, а потім – до обласної. Там погодились оперувати його негайно.
До тями волонтер прийшов у реанімації. Шансів вижити було мало. Кровотеча відкривалась кілька разів.
«Мені пощастило, що в ті дні усі медики ночували у бомбосховищі лікарні. Коли через три дні кровотеча відкрилася вдруге, бачу – судинний хірург уже біля мене в реанімації. Чую: «…Швидко-швидко, дихай-дихай». Так рятували мене вдруге. Я постійно запитував, чому вони не оперують перебиту ногу. Лікарі пояснювали, що це може спричинити інфекцію, і треба ще зачекати», – пригадує Рожков.
Лікування тривало місяці. Тим часом Херсон опинився в окупації, людям потрібна була допомога. Юрій з лікарні робив усе можливе.
«Розумію, що в місті нічого нема. Ні палива, ні їжі, навіть хліба. У нас на підприємстві залишались 32 автомобілі. Мої працівники привозили паливо на човнові станції рибалкам, щоб ті сітками вночі ловили рибу. Вранці наші хлопці забирали мішки з рибою і розвозили районами міста. На птахофабриці біля Чорнобаївки через відсутність кормів мільйони курей почали помирати. Тому там проводили забій птиці. Ми організували розвіз, також розвозили людям молочку з фабрики, яка втратила збут. Потім завозили ліки з Одеси, Миколаєва», – розповідає підприємець.
Щоразу, коли в лікарні оголошували повітряну тривогу, усі йшли в укриття. У палаті відділення залишався лише Рожков, бо фізично не міг рухатись. Медсестрам, які пропонували зносити його на ношах, щоразу відмовляв. Розумів, що це потребує надто багато їхніх сил і часу.
У червні на лікарняному ліжку Юрій довідався, що окупанти захопили дім.
«Зателефонували батьки. Сказали, що прийшли росіяни і попросили покинути дім по-мирному. Я відповів їм, що життя важливіше, виходьте», – пригадує підприємець.
Потім додалось ще одне випробування.
«Мене шукали. Хто? Росіяни. Думаю, дуже хотіли вручити мені їхній паспорт і записати це на камеру. Для херсонців це була б пропаганда. Дружина щоразу мене просила виїхати. А я, коли бачив, що приїжджали у лікарню з обшуком, переховувався в коридорах і навіть у палатах для жінок», – говорить підприємець.
Товариші вивезли Юрія Рожкова з лікарні таємно, коли довідались, що він є у списках росіян.
«Не знаю, як називались ці списки, але в них були імена волонтерів, активістів, яких потрібно було ловити і кидати «на підвал». Росіянам і колаборантам, очевидно, я став кісткою у горлі», – міркує Юрій Рожков.
НАС ОГОЛОСИЛИ ФАШИСТАМИ, БО МИ ДОПОМАГАЛИ УКРАЇНСЬКИМ БІЙЦЯМ
Підприємця вивезли з Херсона через Давидів Брід. Тоді цей шлях лише відкрився для херсонців, які наважились залишити окуповане місто. Перебувати в ньому ставало вкрай небезпечно. Росіяни зі складів та офісів забирали усе.
«У травні заїхали росіяни на БТР-ах, поставили своє управління. Я втратив усе, залишилися тільки кредити. Нас оголосили фашистами, бо ми допомагали українським бійцям. Я приїхав в Івано-Франківськ до родини без нічого», – пригадує підприємець.
Уже на Прикарпатті аж наприкінці літа Юрій Рожков почав самостійно ходити. Під час реабілітації разом з однодумцями створили Антикризовий штаб, аби допомагати і наближати перемогу. Зовсім недавно привезли чергову фуру допомоги з Нідерландів для Івано-Франківської обласної клінічної лікарні і військового госпіталю. Частину допомоги вже готують на Херсон.
«Ми щодня допомагаємо Херсону. Навіть у час окупації ми знаходили можливість підтримати там людей. Тепер ось вантажимо обладнання для обласної дитячої лікарні, медичні засоби та інше», – каже підприємець.
Нині Юрій Рожков готується запустити власне виробництво на Прикарпатті. Каже, кошти вкрай потрібні для волонтерської діяльності. Великогабаритне обладнання, яке росіяни не змогли вкрасти з Херсона, допоможе відновити бізнес уже після повернення у рідне місто. Зробити це, каже, буде непросто.
«Я щоранку дякую Богові, що Херсон уже звільнений, і молюся за херсонців. Головне – це люди. Бізнес можна втратити і підняти. А коли є партнери, команда, досвід, то можна робити дива. Людям потрібно сьогодні дати можливість працювати. Навіть якщо бізнес виходитиме на нуль, люди отримають можливість жити. І багато з них на це чекають у Херсоні. Інші чекають на це в Умані, під Києвом, у Житомирі та у Чернівцях. Сьогодні, коли йде війна, кожен повинен робити все можливе на своєму місці, аби наблизити нашу Перемогу. У кожного з нас – свій фронт», – говорить Рожков.
Він додає, що війна багато чого навчила його, він зрозумів, що для щастя багато не треба. Головне, переконаний волонтер і підприємець, щоби був мир, і щоб українці жили у вільній країні.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ
Фото – автора і з архівів Юрія Рожкова
Джерело – Укрінформ
