“Повернемо дитинство” – так називається благодійний фестиваль, який цього літа пройшов у Львові, щоб об’єднати дітей з прифронтових міст та деокупованих громад. Серед тих, хто долучився до фестивалю, були і херсонці. У парку імені Богдана Хмельницького кожна громада мала свій майданчик – локацію, де учасники фестивалю могли поділитися з гостями власними історіями, творчістю, більше розказати про своє місто. Звісно, журналісти Нового дня одразу вирушили на херсонську локацію. Поруч з великим білим шатром майорів прапор Херсона. Тут можна було відшукати багато різних, справді херсонських речей. Як от виготовити ляльку-мотанку або власноруч створити кавунову пташку. Арт-терапія – корисна річ, говорять майстрині на локації з хендмейдом. На четвертий рік війни ця практика боротьби зі стресом знайшла багато своїх поціновувачів. Маленька львів’янка Меланія прийшла, щоб спробувати створити мотанку. Звісно цих ляльок робили у всіх регіонах України в давнину, за часів незалежності України мода на мотанки повернулася. Але в кожному регіоні вона має свої особливості. І степова мотанка відрізняється від ляльок Центральної України чи Заходу. “Вулиця Європейська. 11/11”. Херсонська локація на фестивалі мала вигляд вулиці. Вона називалася “Європейська 11.11”. Чому саме таку ідею обрали, розказала Світлана Думинська, начальница херсонського управління культури. “Наш цей майданчик називається вулиця Європейська 11/11. Тому що така вулиця справді є у Херсоні. А 11/11 – це символічна дата, звільнення міста Херсона від російських окупантів. Це було 11 листопада 2022-го. Тому це дуже важливі цифри для кожного жителя Херсона”. Участь у благодійному дитячому фестивалі “Повернемо дитинство” взяли херсонські заклади та колективи, підпорядковані управлінню культури. Відкривали фестиваль також херсонці – хореографічний колектив “Калиновий цвіт”. “Наша головна мета була показати, чим саме живе Херсон сьогодні, – розповідає Світлана Думинська, – в чому сила Херсона ми насправді і самі не знаємо. Але одне знаємо напевно – Херсон непереможний, і Україна обов’язково переможе у цій війні. Ось тут на нашій локації висить прапор з написом “Україна переможе”. А привезла нам його письменниця, яка приїхала до нас сюди, щоб підтримати нашу херсонську локацію. Звуть її Олена Ластівка Мокринчук. Вона військовослужбовиця. Пише дуже багато літератури для дітей і дорослих. І вона сьогодні поруч з нами на цьому майданчику”. Херсон. Шлях додому. На херсонській локації презентували свою роботу і бібліотеки міста. На стенді можна було знайти багато книжок, котрі херсонські автори створили після початку повномасштабного вторгнення. Тут знайшли своє віддзеркалення усі події, котрі відбувалися у Херсоні і з херсонцями в останні три з половиною роки. Одна з найтрагічніших сторінок історії Херсонщини – книга присвячена підриву Каховської ГЕС. Також глядачі фестивалю могли побачити велику експозицію робіт Херсонської школи мистецтв. Експозиція має назву “Херсон. Шлях додому”. Кожна робота містить фото автора. Діти намалювали пам’ятні міста Херсона, котрі вони запам’ятали. Багато хто вимушений був поїхати з Херсона і зараз знаходиться за межами України. Але ця експозиція – символ віри у те, херсонські діти знову повернуться у своє місто, у ті місця, які вони пам’ятають і люблять. Тетяна Сергєєва, учасниця фестивалю, а також завідувачка Івент-бібліотеки у Херсоні. На фестивалі вона представляє книжки херсонських авторів, які були написані саме під час окупації.
“Окупація – це, можливо, найстрашніше, що довелося пережити людям на півдні України. Тут, у цих книжках не просто вірші, тут емоції, котрі вони змогли виразити через літературні рядки. Багато віршів, створених різними людьми але про одну подію – ми змогли зібрати в збірку. Ця збірка присвячена Каховській ГЕС. Трагедії, яка відбулася в окупації”. “На нас полюють” Ернест – херсонський вуличний музикант і байкер, організатор численних мотофестивалів до повномасштабного вторгнення. “Ми тут імітуємо нашу херсонську вулицю. Європейську. Ось бачите, у нас тут висять такі ж ліхтарі. А ось тут назва вулиці. І навіть херсонська плитка на асфальті. Також з цієї вулиці”.– Ви зараз так і продовжуєте жити в Херсоні? – Звісно. Це моє місто, я там живу. – Як зараз живеться в Херсоні? – Що тут сказати, на нас полюють російські дрони. Тому доводиться дуже швидко пересуватися по вулицях на машині. Ці дрони атакують нас постійно. Чекаємо тиші, але не за рахунок перемир’я. Тиша настане, коли Україна переможе”. Люди підземелля Ігор Кокойчук – музикант, викладач музичної школи у Херсоні, а також учасник фестивалю. Говорить – приїхав сюди, адже вважає важливою справою більше розповідати про Херсон за його межами. “Я давно співпрацюю з Херсонським управлінням культури. Я музикант, моя спеціалізація ударні інструменти. А тут на нашій локації ми презентуємо творчий Херсон. Хочеться, щоб про наше місто не забували. Ми тут з колегою граємо, люди по парку гуляють, підходять до нас.” – А в Херсоні вдається творчістю займатися? – Так, це можливо. Щоправда ми тепер перетворилися на людей підземелля. Уся творчість наша перенеслася в укриття. Це трохи звужує коло нашої роботи. Та і рашисти не дають спокою. Але ми працюємо. І не зупиняємося. І продовжимо це робити”. Анна Алєксандрова привезла на фестиваль своїх вихованців – танцювальний гурт “Крилаті”. Діти уже встигли виступити, тому спілкуємося з учасниками фестивалю за кулісами. – Анно, розкажіть, як проходять ваші заняття у Херсоні? Чи важко викладати? – Викладати не важко, але дітей лишилося не багато. Враховуючи нашу ситуацію в Херсоні, щоб продовжувати цю справу треба докласти зусиль. Але ми незламні, і в цьому наша сила”. – Який репертуар привезли до Львова? – Ми привезли нашу композицію “Не забувай”. А також у нас є виконавиця Євгенія Гасаненко. Вона виконувала композицію – “Моє місто Херсон”. Наш колектив танцював під час цієї композиції. Два такі душевні номери ми привезли, і ось зараз вже виступили та маємо трохи вільного часу, щоб наші діти розслабилися і відпочили”. Саша, одна з учасниць колективу “Крилаті”. Говорить, що дуже любить своє місто. “Ми представляємо тут на фестивалі Херсон. Це місто героїв. Воно дуже веселе. Ми любимо, щоб було весело. Це дуже хороше місто і я хотіла б, щоб багато людей у ньому побувало. І хоча зараз у ньому залишилося мало дітей, ми все одно намагаємося збиратися і дружити”. – Ти давно займаєшся танцями? – Я почала займатися танцями під час війни. Ходжу вже десь півтора роки. Це заспокоює”. Херсонців називають незламними. І самі вони про себе теж так часто говорять. Із спокійною впевненістю, внутрішньою гідністю та вірою у перемогу, вони продовжують розповідати про своє мужнє південне місто, куди б не занесла доля. Та з гордістю говорять – “ми – херсонці”. спілкувалася з херсонцями Олеся СКРИПКА, Новий день
