Історії про людей, які опинились у найскладніших ситуаціях і перемогли їх, надихають та заряджають оптимізмом, вселяють віру, що подолати виклики долі та рухатися вперед під силу кожному. Такою надихаючою є й історія херсонської родини Протопопових, яка зараз живе у Львові. Після важкого поранення на фронті Єгор, вставши на протези, повернувся до звичного життя, працює, керує автівкою, а в родині народилася друга донька. Продовження цієї історії теж мало б бути оптимістичним, адже держава декларує соціальні гарантії та пільги для ветеранів. Однак надія Протопопових отримати житло не справдилась.Соціальні гарантії стали примарними
Серед соціальних гарантій та пільг для ветеранів прописано і забезпечення житловою площею. Це стосується учасників бойових дій, які отримали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов’язків військової служби.
Крім того, вони можуть отримати грошову компенсацію за житло, що прописано у Постанові Кабміну від 19 жовтня 2016 року №719 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей». Право на отримання грошової компенсації, зокрема, мають особи, які внаслідок війни отримали інвалідність I та II групи, внутрішньо переміщені особи, які є учасниками бойових дій або особами з інвалідністю ІІІ групи, отриманої внаслідок війни.
Розповідаючи про право стати в житлову чергу або отримати грошову компенсацію на купівлю житла, Єгор Протопопов згадує одну з умов: якщо житло знищене, розташоване на окупованій території або, як він вважав, у зоні бойових дій. Їхній будинок – неподалік від Антонівського мосту, а це зараз одна з найнебезпечніших територій.
«Я подав документи, – розповідає чоловік, – ми встали в житлову чергу, почали все оформляти. Ми десь із пів року чекали відповідь, але отримали відмову, бо маємо житло в Херсоні. Воно розташоване на правому березі, в районі Антонівки, біля мосту. На сьогодні правий берег деокупований. Тому в житлі нам відмовили, посилаючись на те, що в нас є житло».
Витяг з протоколу засідання комісії наданий Єгором Протопоповим
Олена Протопопова відреагувала на відмову у фейсбуці:
«Ми попали у той маленький відсоток того маленького відсотка, яким все ж таки положено компенсацію за житло. Але все ж таки ніт. Бо ж у вас є де жити».
Під щільними обстрілами
Біля Антонівського мосту, де розташований будинок родини Протопопових, йшли бої з перших днів повномасштабного вторгнення. Після деокупації Херсона та підриву росіянами мосту цю територію почали обстрілювати з лівого берега – артилерією, КАБами. Зараз тут фіксують чи не найбільше атак дронами. Антонівка та Кіндійка щодня фігурують у зведеннях про російські обстріли, про загибель та поранення людей, руйнування будівель.
Наприкінці січня був поранений староста Антонівського старостинського округу Сергій Іващенко – обстежуючи свій округ після нічного обстрілу, він потрапив під атаку російського дрона.
За даними Суспільного, з довоєнних 13 тисяч людей, що жили в Антонівському окрузі, зараз залишилось близько тисячі. Кілька місяців сюди не пускають громадський транспорт, пожежників і «швидкі». Лише волонтери наважуються привозити «гуманітарку».
30 січня 2025 року. Такий вигляд мають будинки в Антонівці. Фото волонтерки Тетяни Ахтеменко / Facebook
Єгор Протопопов розповідає, що на їхній вулиці теж майже ніхто не живе:
«Світла, газу, води – цього всього нема. Будинок наш частково пошкоджений – дах, кухня, вікна. Остання інформація, яку я знаю, що він начебто ще стоїть. Виходить, житло ми отримати не можемо, бо житло в нас нібито є. Але повернутися і жити в ньому теж не можемо, бо, по факту, це зона бойових дій».
У Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією Херсонська міська територіальна громада з 1 травня 2023 року визначена як територія активних бойових дій, на якій функціонують державні електронні інформаційні ресурси (розділ І пункт 3 підпункт 3.6. Переліку).
Проблема – в законодавстві
Юристка громадської приймальні Української Гельсінської спілки в місті Херсоні Аліна Колодич, розбираючись у ситуації, яка склалася, дійшла до висновку, що Комісією Виконкому Львівської міської ради щодо розгляду заяв про призначення грошової компенсації (матеріальної допомоги) за належні для отримання жилі приміщення деяких категорій осіб закон порушено не було:
«Як на мене, проблема полягає не в тому органі, який дав відмову, а саме в законодавстві, яке так прописано».
Юристка пояснила: той факт, що люди мають житло у зоні бойових дій, на законодавчому рівні не дає право родині захисника отримати грошову компенсацію. Воно має бути або розташованим на окупованій території, або зруйнованим чи непридатним для проживання, що має бути підтверджено актом обстеження.
Однак навіть якби будинок був зруйнований, відповідний акт зараз отримати неможливо: комісія, яка фіксує пошкодження або руйнування житла, у прибережних зонах міста не працює з питань безпеки.
«Формально, житло на підконтрольній Україні території у родини є, воно відповідає передбаченим житловим нормам. Довести, що воно непридатне для проживання через те, що там ведуться активні бойові дії, неможливо. Доведення можливо лише на підставі акту комісійного обстеження конкретного будинку, наскільки він є пошкодженим, чи він потребує ремонту, чи зруйнований», – пояснює правчиня
Аліна Колодич звертає увагу, що законодавчо термін «непридатне для проживання» житло жодним чином не пов’язаний із його розташуванням у зоні бойових дій – хоча в умовах війни руйнація відбувається саме внаслідок бойових дій. Береться до уваги лише факт фізичного руйнування будівлі, підтверджений відповідним комісійним актом.
Юристка каже, що закон недосконалий, і єдиний вихід – зміни у законодавстві, що дозволить людям, які заслуговують на допомогу, отримати її, а не відмову.
А зараз ситуація виглядає абсурдною: є майнові права на житло на підконтрольній Україні території (навіть якщо ця територія включена до Переліку територій, на яких ведуться бойові дії) – немає допомоги. А те, що будинок пошкоджений, розташований на постійно обстрілюваній російськими військовими території, де немає ані світла, ані води, ані газу, куди не ходить громадський транспорт, не виїжджають комунальники, пожежники та медики, де жити фізично неможливо, тим більше, з дітьми – то вже деталі, на які закон не звертає уваги.
Лариса Жарких, Вгору