Начальник аварійно-рятувального відділення аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у Херсонській області Владислав Білоножко разом зі своїм підрозділом евакуйовували людей з мікрорайону Корабел у Херсоні. Після підриву російськими військами Каховської ГЕС сюди першою прийшла велика вода. Владислав розповів Суспільному про найважчі моменти рятувальної операції, поведінку людей та призначення рятувальника, яке переосмислив під час цієї катастрофи.
"Я розумів, що це саме той момент, коли нам доведеться викластись на повну", — говорить Владислав Білоножко, коли згадує день 6 червня.
Про катастрофу, яка сталась на Херсонщині, через дії російських окупантів, він дізнався, як і усі — з новин. Рятувальників підняли по тривозі й зібрали всіх, кого можна було залучити.
"Перший виїзд був на Острів, район Гідропарку. Тоді вода тільки прибувала туди, була десята-одинадцята година. Ніхто не розумів, які масштаби будуть. Були умовні прогнози, яке буде затоплення, але конкретно ніхто не знав. І ми вже діяли по ситуації", — пригадує Владислав.
Перший виклик, на який він з колегами поїхав до мікрорайону Корабел, був від людей, які хвилювались за свою маму. Рятувальники мали перевірити, чи вдалось їй виїхати."Перед тим була евакуація, яку проводила місцева влада, і всі, хто жив в тому районі, мали виїхати. Але треба було перевіряти кожен будинок. На щастя, мами тих людей не було, будинок був пустий. Але добратись до нього вдалось лише човном, води було вже по пояс", — розповів Рятувальник.
Владислав згадує, що їх авто, коли приїхали на місце, водій поставив біля місцевого заводу. І кожні 15-20 хвилин йому доводилось від'їжджати, поки рятувальники шукали людей, бо вода все прибувала і прибувала.
"За годину він близько кілометра від’їхав назад. І коли я повернувся, авто на тому місці не було і довелось човна тягти за собою. Так що і техніку колісну треба було вже евакуювати й пересідати на човни та продовжувати роботу", — говорить Владислав.
За його словами, завданнями рятувальників були евакуація, оповіщення та допомога. Скільки людей вивезли, не пам'ятає. Говорить, з другого дня була масова евакуація."Пам’ятаю такі моменти, коли жіночку у перший день ввечері, вже було темно, а в неї була така надбудова над першим поверхом. І ми підплили на човні, а у неї була собака — велика така вівчарка, і вона не хотіла без собаки евакуйовуватись. Я кажу: "Без проблем, заберемо собаку". А коли її почали тягти через вікно, вона виривалась і тікала. Десь п'ять разів намагались витягти її через вікно, але вона втікала. Жіночка каже: "Без собаки не поїду". А я розумів що рівень води підіймається і на ранок може бути вже вище даху. Кажу: "Зараз такий час, ви обираєте або ви, або собака. Я розумію, що її шкода, але це тварина, вона собі десь вилізе і знайде місце, а ви як така літня жінка вже не зможете на той дах вилізти, це ваше життя. Ви завтра повернетесь, можете з нами, і ми заберемо вашу собаку. Зараз треба вас врятувати". Тоді вона подивилась мені очі й каже: "Добре, я їду", — згадує Владислав.
Рятувальник каже, що в таких ситуаціях люди часто не розуміють справжньої загрози. Вже через дві години вода була у кімнаті жінки й продовжувала підійматись. А наступного дня, говорить Владислав, вона знайшла свою собаку. Її врятували.
Він показує човен, на якому працювали рятувальники. Каже, той пережив окупацію і на ньому врятували найбільше людей."Це основний наш човен, він нас не підвів. Були інші човни, траплялись різні з ними ситуації. А він надувний такий. Різного було багато під водою бруду, затоплені об’єкти. Пробивали човни й доводилось вже рятувати наших хлопців, але цей човен витримав", — поділився Владислав.
Чоловік каже, що такого масштабу катастроф ще не було і досвіду ніхто не мав, як діяти в цій ситуації. Всі знали в теорії, як вода себе веде, коли затоплюються території по яких ти можеш пройти. А коли все під водою, говорить, втрачаються орієнтири.
"Будинки затоплені, номери будинків і вулиць не видно, зовсім по-іншому все відчувається. Навіть, якщо ти виріс там і бачив, жив, і знаєш цю місцевість добре, але коли ти на воді, а її там 4-5 метрів, то все зливається, ти не розумієш де які адреси. Дають адресу, наприклад такий-то провулок, розумію, що він має десь тут бути, але його немає", — пояснює Владислав.
Рятувальник згадує, що у перші дні течія була дуже потужною і треба було мати досвід керування човном, що пересуватись містом. Вода була брудною, на гвинт намотувало різне сміття, глухли мотори й тебе починало нести течією. У такий час, каже Владислав, треба було швидко зорієнтуватись і прив'язатись канатом.
"Пам’ятаю такий випадок, коли хлопці поїхали сім’ю вивозити. Люди вже на даху були: чоловік, жінка, дитина і них було дві чи три собаки. І телефонують чи по рації передають, що вони прокололи гумовий човен, бо коли у двір заходиш, там такий паркан і ворота зі штирями, вони наткнулись і прокололи. Викликали допомогу. Ми були на страховці вдвох. Дістались до них і пам’ятаю цей момент, коли в людей такий страх в очах, така паніка, я був упевнений і казав: "Не сьогодні, все добре сьогодні з вами буде, ми виїдемо і я вас вивезу, я це відчуваю", — згадує рятувальник.
В цій рятувальні операції, у човна Владислава заглухнув мотор, бо на нього намотався канат. Мотор звільнили і сім'ю врятували, каже чоловік
"Я їх довіз кажу: "Я вам обіцяв". Вони мені подякували. Головне в таких ситуаціях зберігати контроль над собою, оптимізм і його навівати людям, яких ти рятуєш, бо вони в паніці, не знають, що робити. Вони в тобі бачать порятунок.Тоді я зрозумів роль рятувальника.Людина в тобі бачить порятунок, і ти маєш їх врятувати й вивезти, від тебе залежить їх доля. І в тебе все виходить. Це дуже надає сил і мотивації. Не зважаєш на втому, на важку працю, коли рятуєш чиєсь життя, ти по-особливому відчуваєш своє призначення", — говорить Владислав.
suspilne.media
