Жительку передмістя Херсона Тетяну разом з дітьми військові РФ проти волі у листопаді 2022 року вивезли на територію Росії. До цього вона намагалась повернути звідти доньку та сина, яких разом з однокласниками школа відправила нібито на відпочинок до тимчасово окупованого Криму. Про возз'єднання сім'ї, життя у Краснодарському краї та довгоочікуване повернення в Україну Тетяна, її донька Даша та син Сашко розповіли Суспільному.Історія Тетяни
До повномаштабного вторгнення Тетяна разом з дітьми жили у передмісті Херсона. Вона працювала в одному з медичних закладів, діти навчались у місцевій школі. Війна змінила все, говорить жінка. Багато людей з її селища виїхали, Тетяна вирішила залишитись. Все вірила, що це скоро закінчиться. На роботу ходила, а діти сиділи вдома — на той час школу закрили. Певний час все наче було спокійно, говорить жінка.Згодом російські окупанти почали робити подворові обходи, щоб виявити дітей, які не відвідують незаконно утворені ними начальні заклади. Прийшли і до Тетяни. Так її змусили відправити дітей до російської школи. Згодом вчителі почали переконувати батьків, що у Херсоні дітям залишатись небезпечно і наполегливо пропонували відправити їх у табір до Криму, в Євпаторію.
"Нам розповідали, що зараз обстріли йдуть, усе таке, у Херсоні небезпечно. Вмовляли — "Хай діти поїдуть відпочинуть, оздоровляться". Обіцяли, що це всього на два тижні й діти відразу повернуться", — згадує Тетяна.
Жінка погодилась, а через півтора тижні подзвонила класна керівниця і сказала, що дітей ще залишають на два тижні на так званому "відпочинку", бо у Херсоні дуже небезпечно.
"Коли минув цей термін, знову подзвонила вчителька і говорить: "Дітей у Херсон ми не повертаємо. Якщо ви хочете, можете написати заяву і тільки за такої умови їх повернуть. Дивна логіка, подумала я, але заяву написала, сфотографувала і в телеграм відправила", — ділиться Тетяна.
Через деякий час їй знову подзвонила вчителька і сказала, що дітей можуть довезти лише до Скадовська, а звідти запропонували забрати самій, пригадала Тетяна.
"Ми посиділи, подумали — треба їхати їх забирати, бо якщо їх зовсім не повернуть, то я вже їх не побачу, своїх дітей. Я домовилася, дітей повинні були на лівий берег привезти. Я поговорила з солдатами РФ, домовилася, пояснила свою ситуацію: що діти в таборі, треба забрати, ми проживаємо на правому березі, а діти зараз на лівому. Нам дозволили проїхати на лівий берег і пообіцяли пропустити назад", — згадує жінка.
Та ситуація склалась зовсім по-іншому. Дітей Тетяна у Скадовську забрала, повернулась до Олешок на блокпост, а тут військові РФ говорять: "Іде повна евакуація людей з Херсона, і заїхати назад ви не можете".
"Так ми й залишились. Стояли там три доби. Просилися, щоб нас пустили назад. А нам відповідали: "Ніхто вас не пропустить, їдьте далі". А в нас навіть речей ніяких не було, бо просто за дітьми поїхали. Ні грошей, нічого. У сина Саші — кросівки розідрані, бо дітей забрали коли ще тепло було, а повернули, коли холодно. Грошей немає, житла немає, що робити — ми були у розпачі. Це було 11 листопада 2022 року, коли ЗСУ заходили в Херсон", — ділиться Тетяна.
Родину посадили в "евакуаційний" автобус і повезли у Джанкой. Там пересадили на потяг, і через 10 годин привезли до Краснодарського краю, в Туапсе. Там усіх розподілили по пансіонатах, згадує Тетяна.
"Люди, з якими ми їхали, евакуювалися з Херсона по своїй волі, а в нас просто така ситуація вийшла, що нам просто не було куди діватися. Жили в цьому пансіонаті майже 9 місяців, кожній родині надали номер", — згадує Тетяна.
Туди ж в пансіонат приїжджали й різні служби, розповідає жінка. Змушували людей робити російські паспорти. Тетяні разом з родиною вдалось потягнути до лютого. До того часу, поки на них не почали тиснути, говорить вона.
"Ми не знали, що ми можемо виїхати звідти додому, сюди в Україну. А нам постійно говорили: "Поки ви тут, якщо вас звідси виселять, куди ви підете? У вас паспорта немає, грошей немає, роботи немає, без нього ви нікуди не влаштуєтесь і будете просто бомжувати. І навіть виїхати ви не зможете". Але я сподівалася, що це все закінчиться, і ми повернемося додому", — розповіла Тетяна.
ЇЇ донька знайшла в інтернеті благодійний фонд "Save Ukraine", зв'язались з організацією і родині допомогли виїхати з Росії. На саму дорогу до України пішло чотири дні. Повернулася Тетяна з дітьми 26 серпня.
"Тобто в нас були всі шанси лишитись там, працювати, жити, але не хотілося абсолютно. Весь цей час ми рвалися додому. Це наше, ми тут виросли. Ми ж українці, ми не росіяни", — говорить Тетяна.
Дорога у Росії. Фото надала родинаІсторія дітей
Коли Даші запропонували поїхати в табір, вона не заперечувала. Каже, було цікаво, бо за межами Херсонської області ніде не була, а тут — Крим, море."Ми були з братом в таборі разом, але в різних загонах. Жили в одному корпусі — він поверхом нижче жив, а я нагорі. Умови були нормальні. Було три табори. У нас був самий нормальний, адекватний. Тобто він більше був як готель, санаторій. Була в кожного особиста душова кабіна, і це було дуже зручно. Умови були гарні, а ставлення — не дуже", — розповідає Даша.
Вожаті, могли кинути дитину в таборі, а решту повести на якийсь захід, не супроводжували дітей до медпункту, коли їм було погано, згадує Даша. Через два тижні з цього табору дітей перевезли в інший. Там вже організували для них школу, вчили за російською програмою.
"У мене є подруга, яка теж їхала в табір в Анапу, і в них були об'єднані — з Харкова діти були, ще звідкись, не пам'ятаю. А ми були в Криму, і там діти тільки з Херсона, з різних шкіл — з семи, я б сказала. Там протягом трьох днів відправляли, в один день пару шкіл відправили, в інший день ще пару шкіл. І так по таборах розселяли", — розповіла Даша.
Її брат Саша говорить, що дуже хотіли повернутись додому та їм сказали, що у Херсон повертатись небезпечно.
"Нас просто вивели на п'ятий поверх, у хол, і нам просто наша супроводжуюча сказала, що через те, що там масові обстріли, дуже небезпечно, і не можна туди просто їхати. Сказала, що поки евакуація йде, тож сидіть тут. Мені стало сумно, що не потраплю додому якнайшвидше", — розповів Саша.
Згодом дітям повідомили, що тепер вони залишились самі, батьки від них відмовились і ніхто не приїде їх забирати.
"У дітей не було ніякого страху, тому що ми зідзвонювалися. Я їм пояснювала, що по ситуації ви приїдете додому, я вас заберу", — розповідає Тетяна.
Пансіонат в Росії. Фото надала родинаПро життя в Росії
Пансіонат у Туапсе Краснодарського краю, куди поселили сім'ю Тетяни, зовсім не був розрахований на зиму. При хуртовинах, доводилось закривати, утеплювати вікна, а на ранок у номері лежав сніг."Не було навіть окремої душової кабіни — просто шланг, і біля туалету мийся. Пансіонату цьому понад 70 років. Тому умови там такі собі були", — розповідає Даша.
Складні стосунки були з однокласниками у місцевій школі: одні не чіпали українських дітей, інші — навпаки. Вчителі ставились ще гірше, згадує дівчинка. Місцеві жителі, як розповідали, також.
"Як аргументували — мовляв, ми приїхали на все готове, нам тут і сертифікати мають давати, і по 100 тисяч, і те, і се, а вони за останню крихту хліба живуть. Я точно не скажу, але я пам'ятаю суть того, що сказала нам вчителька. Вона сказала, що "ваша поведінка дорівнює вашому президентові та країні" — це перше я запам'ятала. І вона сказала "Якщо ви думаєте, що ви приїхали з України такі бідні, нещасні, і вам будуть робити якісь подачки, то можете навіть не чекати, дарма сподіваєтеся". Ніхто й не сподівався", — говорить Даша.
Були моменти, коли Тетяна зовсім відчаялась, вже не вірила, що вона з дітьми зможуть звідти вибратись. Даша ж для себе вирішила, що коли їй виповниться 18-ть поїде звідти в будь-якому випадку.
"Я не збиралася там залишатися ні в якому разі. Добре, що ми знайшли Save Ukraine і тепер в Україні. Планую вступати в медичний виш. Хочу бути психологом. А жити я поїду на Західну, скоріше за все. А може, і за кордон — але це вже просто якщо дуже далеко в майбутнє дивитися", — говорить дівчинка.
ЇЇ брат Саша буде навчатись на механіка, каже, що має до цього хист. Вже потроху вчився азам у брата у рідному селищі.
Перший час, коли повернулись, родина жила у готелі від Save Ukraine. Тут вони отримали необхідну допомогу. Тепер думають, де оселитися, бо у рідне селище поблизу Херсона, де постійно лунають вибухи, повернутись не можуть.
"Є дуже велика надія, що це все закінчиться, і ми поїдемо додому. Але не зараз, зараз туди не можна. Ні, якби я була сама, я б поїхала, мені нормально. Але оскільки діти, я не можу їх туди повезти. Вони навчаються онлайн — там ні інтернету, ні світла — нічого. Там бомбардування сильні, дуже. Дітей туди не повезеш", — говорить Тетяна.
Дорога в селищі в Росії. Фото надала родинаЩо розповіли у благодійному фонді "Save Ukraine"
Юристка фонду Катерина Федосенко почала особисто спілкуватись із Тетяною, коли та надіслала лист на електронну пошту "Save Ukraine". Каже жінка була дуже налякана."Вона дуже хотіла повернутися в Україну, але боялася, що тут її визнають колаборанткою і не знала як доведеться влаштовувати життя з двома дітьми далі. Ми почали з нею переписуватися, я розповіла їй, що вона не колаборантка, що це росіяни примусово змусили віддати дітей у табір, що вони зробили все, щоб її родина не повернулася. Що ми тут допоможемо, зустрінемо, з дітьми попрацює психолог, ми зможемо також надати їй психологічну допомогу. Вона зможе побути в нашому центрі деякий час, поки вона зможе зрозуміти, як їй жити далі", — розповіла Катерина.
За її словами, родина Тетяна в Росії перебувала під постійним психологічним тиском і їй було важко зважитись на цю поїздку.
"Вони не розуміли, як це буде відбуватися, вони боялися. Вони дуже хотіли в Україну, але з іншого боку вони всього боялися. Тому деякий час ми з ними просто переписувалися, встановлювали контакт", — розповіла Катерина Федосенко.
Юристка каже, допомогли родині не тільки житлом і гуманітарною допомогою, а й із документами, виплатами.
"Піклуємось зараз про них і надалі, навіть коли вони переїдуть, будуть спроможні винаймати своє житло, то будемо підтримувати зв'язок з родиною і намагатимемось підтримувати їх надалі", — говорить Катерина.
За її словами, благодійний фонд "Save Ukraine" вже повернув на підконтрольну Україну територію 227 дітей. З них більшість — з Херсонщини.
Суспільне Херсон