Рік тому у цей день наші війська звільнили Херсон. Як волонтерив у рідному місті з приходом росіян, а також про події, які спіткали його сім'ю в окупації та про неймовірні відчуття, які пережили херсонці після визволення на Армія FМ розповів волонтер Сергій Старков.
На наступний день після широкомасштабного вторгнення зрозумів, що треба волонтерити, пригадує Сергій:
— 25-го числа почали поступати перші наші військові у лікарні місцеві з Антонівського моста. По соцмережах пішов клич, що збирають одяг для військових. Я зібрав все, що в мене було віддати хлопцям, пішов із дому. Сказав сім'ї, що я віднесу речі і якщо буде потрібна комусь допомога, то я буду допомагатиму, стільки треба, повернусь, коли справлюсь. І ось досі не повернувся.
Попри страх фізичної розправи, херсонці зустріли окупантів мітингами, ділиться Сергій Старков.
— Було дуже страшно, бо коли ти йдеш і в тебе в руках прапор, а поруч окупант на техніці й в нього в руках автомат, то кожен, хто виходив на мітинги, ризикував життям. Але це було важливо, бо місту треба було показати, хто такі херсонці, що херсонці — це українці та нам тут ніхто не потрібен.
Коли у місті стало сутужно з продуктами, розповідає Сергій, разом із друзями почали розвозити продуктові набори пенсіонерам, які не могли вийти із дому, аж поки в кафе, в якому базувався волонтерський пункт, не з'явилися представники ФСБ.
В наш волонтерський пункт ввалилися штук тридцять ефесбешників. Вони оточили квартал і зайшли до нас у кафешку. На той момент нас було три людини: я і дві дівчинки. Нас вклали обличчям на підлогу, автомати на нас наставили, дівчат кудись повели, мене побили. Я вже лежав на підлозі, кажуть: ходімо, ми тобі дещо покажемо. Я питаю: «А куди ми йдемо?» — «На розстріл». Мене пропускають перед собою в пусту кімнату, на мене направляють чоловік п'ятнадцять автомати. Було дуже страшно. Мене, знаєте, не кожного дня по геніталіях били.Потім я сказав на камеру, що з приходом російських військових настав порядок — і вони мене відпустили.
Як розповів Сергій, він виїхав через місяць, коли в місті стало надто небезпечно. Певний час не було зв'язку із рідними, які залишилися в Херсоні.
— Поїхав в Одесу спочатку. Був період, коли відключили українські оператори всі «сімки» і домашній інтернет відімкнувся, мама на автовокзалі домовилася з водієм, який доїхав до місцевості, де був український зв'язок, і мені просто зателефонував, що з сім’єю все нормально.
Новину про звільнення Херсона дізнався в офісі благодійного фонду у Києві, пригадує Сергій Старков.
— Я не вірив спершу, що Херсон звільнили. Я не розумів, як там сім'я моя, бо в них не було зв'язку. Думав, сидять вдома нічого не знають. Як я потім дізнався, вони одними з перших поїхали по області з українським прапором відкопаним. Вони їздили б по всій області, бо у місті перші 3-4 дні чи не половина міста знала, що місто звільнене, адже були проблеми зі зв'язком.
Щойно Херсон був звільнений, мама відкопала український прапор зі схованки, яку влаштувала на подвір'ї, і одразу ж відправила йому, розповідає Сергій. Що це відео стало вірусним, жінка спершу навіть не знала, адже в ті дні не було інтернету.
— Вони мені просто чудом змогли надіслати це відео. І через те, що не було інтернету поки відео гуляло по всій країні, мама навіть не знала, що це відео настільки завірусилося.
Звільнені херсонці почувалися неймовірно піднесено, розповідає Сергій.
Ті емоції, які ми переживали у ті дні, я не знаю, з чим порівняти — це не якась демоверсія перемоги у війні. Це дуже сильна емоція — нарешті дім вільний! Місто зараз просто нищать бомбами, та люди кажуть, що зараз набагато краще, ніж в окупації. Каже людина: я йду вулицею, відчуваю свободу, і якщо мене вб'є ракета, то я умру вільним. Це дуже важливо для людей.
Армія FM