Журналісти Центра публічних розслідувань разом із документаторами громадської приймальні УГСПЛ в Одесі в рамках ініціативи "Трибунал для путіна" з’їздили в село Центральне та поспілкувалася з Галиною Федорівною.Під час окупації села Центральне російські війська розміщувались у колонії?
Так, мені так говорили. Але, коли я була у селі безпосередньо, вони тут не жили. Я була в Центральному до того часу, поки росіяни не вивезли наших хворих засуджених.
Снігурівська колонія після окупантів. Фото: Галина Кличановська
Коли це було? Засуджених забрали 28 травня 2022 року. Я виїхала 16 червня. І вже тоді говорили, що вони потрохи там заселялися та жили. Коли ми повернулися після звільнення села ЗСУ, було видно, що вони дійсно там знаходилися. Дуже багато викрадено нового обладнання. Все що стареньке було, те, що вони не змогли підняти - це залишилося.
Снігурівська колонія після окупантів. Фото: Галина Кличановська
А коли російські військові почали заходити сюди?На початку березня 2022 року. Спочатку це були переміщення техніки. Якщо я не помиляюсь, десь 8 чи 9 березня вони йшли на Вавілове (село, розташоване поряд з Центральним – ред). Частина військових залишилася в Новокиївці (теж сусіднє село), а частина пішла на Вавілове.
Вони не заходили тоді в колонію?
Вони зайшли до нас. Ми думали, що будуть оточувати, брати у кільце, але цього не сталося. Вони підійшли, поспілкувалися з охоронцями та пішли. Я так зрозуміла, що поговорили: якщо їх не будуть чіпати, то вони нас теж.
Скільки персоналу та засуджених було на той момент?
На той час, якщо я не помиляюсь, було 95 засуджених, частина персоналу тоді вже виїхала. Медиків було десь десять осіб. Атестованих - приблизно 20 осіб.
Скажіть, весь цей час до 28 травня ви виконували свої обов'язки?
Так, ми кожного дня ходили на роботу. Тому що в нас там хворі, і нам потрібно було їх лікувати. Лікарів не було. Тому що наші лікарі всі херсонські, на той час вони вже не мали змоги приїхати сюди. Вся робота лягала на середній медперсонал.
Снігурівська колонія після окупантів. Фото: Галина Кличановська
Які в вас перебували засуджені?Це засуджені Снігурівської виправної туберкульозної спеціалізованої лікарні. З них були як довічні ув’язнені, так і засуджені терміном на три, п’ять, десять років.
Що відбувалось 28 травня?
До цього часу російські військові вже приїжджали декілька разів, брали в оточення нашу колонію зі своєю технікою. Одного разу вони начебто хотіли дізнатися, чи потребуємо ми допомоги. 28-го травня заїхали три Урали, зробили кільце, нікого не підпускали. Медичний персонал, всіх, хто був на той час всередині, нікого не випускали. Засуджених повантажили в три Урали: в один - людей з відкритою формою туберкульозу, в другий – з закритою, в третій посадили тих, хто ув’язнений був довічно. На той час, як нам сказали, їх вивезли до Херсона.
Військові рф якось це пояснювали?
Ні. Ніхто нас не запитував, що, як і до чого. Вони просто заїхали та забрали людей. Ув’язнені поїхали хто в чому був: в шортах, у футболці. Ні речей, ні ліків, ні документації, вони з собою не брали. Засуджені намагалися чинити опір, ми чітко чули постріли. Військові рф стріляли, погрожуючи. Довічників навіть били.
Снігурівська колонія після окупантів. Фото: Галина Кличановська
Яка їх доля зараз?Ніхто не знає. Говорили, що дехто прийшов та сам здався в Миколаївське СІЗО.
Що ви знаєте про зниклу безвісти людину, яка працювала цивільним охоронцем в колонії?
Десь 30 травня ми прийшли на роботу після вивезення ув’язнених, щоб зібрати медичні препарати й всю документацію. До нас забігли зі зброєю троє росіян. Вони спиталися, хто старший, а потім до мене: "Де ваш кабінет? Відкривайте!". Ну звичайно, на страх та ризик, відкривали двері кабінетів, показували. Вони нам сказали переписати все, що є. Але ми написали тільки те, що показали.
Наступного дня нікого не було. Я весь свій медперсонал зібрала і сказала: "Пишемо заяву на відпустку". На цьому наша місія закінчилася. 16 травня ми знайшли можливість вибратися, нас їхало декілька машин.
17 травня вони приїхали в гараж колонії й забрали охоронця в машину. З того часу про нього ніхто не знає.
Є інформація, що вони теж пропонували персоналу переїжджати?
Так. Вони в нас питали: хто погодиться з вас працювати в нас? Деякі погодилися. Наприклад, наша начальниця. Зараз ми з нею вже не спілкуємося. Відразу, коли я виїхала, я просила зізнатися: "Ви там працюєте чи ні?". Хоче людина? Нехай, це ж її вибір. Вона на початку опиралася, говорила: "Ні, я не працюю там. Я на городі". А тоді все ж таки, коли почали з’являтися факти, що вона дійсно там працює, то вона написала заяву на звільнення.
Як вас випустили через блокпости?
У мене двоє малолітніх і старша донька. Ми домовилися, що казатимемо: "Води немає, газу немає". Тоді, дійсно, ні води, ні газу, ні в магазині нічого не було. Вийшов один руський, з першою машиною вони щось переговорили. А потім нам просто махнули, що їдьте і ми по полях, як можна швидше і вибралися звідти.
Як себе поводилися російські окупаційні війська?
Як господарі. Я дітей так навчила, що якщо їде якась машина, ми ховалися. Ми зайвий раз їх не провокували. Тому що ніхто не знав, що в них в голові. Особливо, коли їде техніка, їх багато, вони зі зброєю.
Що зараз із колонією?
Вже працює. Зараз у нас знаходиться 43 ув’язнених. Життя продовжується.
Ця інформація зібрана та зафіксована Центром публічних розслідувань разом із документаторами громадської приймальні УГСПЛ у м. Одесі в рамках ініціативи "Трибунал для путіна".
Ната Чернецька
