Першою звісткою про її сина, 37-річного Володимира Хорольського, якого військові РФ викрали чотирнадцять місяців тому, ще під час окупації Милового, стало коротеньке повідомлення в одному з телеграм-каналів, де публікуються списки знайдених бранців росіян. З посиланням на іншого звільненого з полону там стверджується, що її сина утримують у виправній колонії №12 міста Каменськ-Шахтинський Ростовської області.
Цю колонію називають концтабором для військовополонених і цивільних бранців росіян - через нелюдське ставлення і умови перебування в ній. Невідомо, наскільки можна довіряти інформації зі згадуваного телеграм-каналу. Але те, що її сина росіяни вважають військовополоненим, Наталії Хорольській також підтвердили представники Міжнародного комітету Червоного Хреста. Тож тепер вона мріє якнайшвидше дочекатися і обійняти свого сина.
«Мать, мы у вас там немного насорили»
До виходу на пенсію Наталія була техпрацівницею в Милівському будинку культури. Разом із сином Володимиром торік вона залишалася в окупації. Наталія каже, що він розійшовся зі своєю цивільною дружиною, тож останнім часом жив із нею. Працював де прийдеться, а ще до повномасштабного вторгнення Росії кілька разів був на навчальних зборах територіальної оборони Херсонщини. Судячи з усього, саме це й стало причиною для його викрадення представниками окупаційних військ.За словами Наталії, це сталося в неділю, 3 липня 2022 року. Біля 10.30 години ранку вона пішла в магазин по хліб, залишивши сина вдома. А коли повернулася, то побачила біля власного будинку російську військову техніку і військових, які майже всі були в балаклавах.
Росіяни спочатку відмовились її пропускати додому, а потім наказали проходити і дати на перевірку мобільний телефон.
«Щось їм у ньому не сподобалось чи то у Фейсбуці, чи то у Вайбері. «Щось вам тут пишуть», – сказали. А я кажу – ну, пишуть. Я що, можу заборонити іншим людям щось писати? Потім сказали, що забрали мого сина, «побалакать з ним». Я спитала: для чого? Він же навіть не служив ніде, лише їздив на навчальні збори тероборони, бо все одно іншої роботи в селі не було. Але росіяни мене не слухали. Лише перепитали, чи має син зброю вдома, однак нічого такого у нас не було. Також сказали, що вони з ФСБ. У мене склалося враження, що вони знали про Вовку все. Потім сусіди мені розказали, що бачили як ФСБшники виводили мого сина з мішком на голові, посадили до однієї з машин і кудись вивезли», – згадує Наталія Хорольська.
Володимир Хорольський. Єдина фотографія сина, яка збереглася у Наталії в телефоні. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Коли жінка змогла потрапити додому, то побачила, що все там було перевернуто догори дриґом. Росіяни всі речі повитягали з усіх шаф і шухляд, розкидали все довкола. Обнишпорили все в хаті, на горищі і в сараї. З собою вони забрали паспорт, телефон і військовий квиток сина. Також після «обшуку» зник цифровий Т2-тюнер для телевізора.
«Мать, мы у вас там немного насорили», – виходячи з будинку, сказав Наталії один із ФСБшників.
Наталія Хорольська. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
«Побачити сина не дозволили: «Не положено»
Наступного дня після зникнення сина Наталія пішла до окупаційної «комендатури», яка тоді розташовувалась у Милівському будинку культури. Але їй там заявили, що нічого не знають, бо до арешту її сина вони відношення не мають.
Милівський сільський будинок культури після звільнення від окупантів. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
До «комендатури» жінка приходила ще декілька разів, там записали дані її сина і згодом сказали, що шукати його потрібно не в Миловому, а в Новій Каховці, де знаходиться російське ФСБ.
Але проїхати через Каховську ГЕС і добратися до Нової Каховки не було на чому. Дістатися туди Наталія змогла лише після того як з Милового запустили рейсові автобуси. Питала у людей, де їй шукати «російську тюрму». Так вона дійшла до будівлі Каховського райвідділу поліції і звернулася там до російського чергового, назвавши ім’я свого сина. Той зв’язався з кимось по рації і відповів, що такого тут немає і порадив піти до сусідньої будівлі, де сидить ФСБ.
«Я підійшла і спитала чергового, чи є тут Володимир Хорольський? «Да, есть». Спитала, чи можу я його побачити? «Не положено». Питаю, чи можу я йому принести передачу? «Не положено». Так я поїхала тоді з Нової Каховки ні з чим. А наступного разу на всяк випадок взяла передачу сину. Знову звертаюсь до чергового і до мене виходить у балаклаві молодий чоловік, який був у мене в будинку при затриманні сина. Я його по очах і по статурі впізнала. Питаю його: за що забрали хлопця? А він: «Ви ж розумієте? Він служив у теробороні, тому вважається військовополоненим». ФСБшник погодився передати йому передачку. У побаченні з сином мені відмовили, тож я пішла до російського військового прокурора. Дочекалась його, він запевнив, що з сином усе нормально, але теж у побаченні з ним відмовив. «Не положено», – згадує Наталія.
Наталія Хорольська біля свого будинку. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Після цього жінка ще один раз змогла з’їздити до Нової Каховки, передати сину передачу. Побачитись їм знову не дозволили. А вже потім доїхати до цього міста стало неможливим – після обстрілів мостів через Каховську ГЕС і Каховський шлюз окупанти закрили дорогу для цивільного транспорту і рейсові автобуси до Нової Каховки їздити перестали. Згодом Збройні сили звільнили всю правобережну частину Херсонщини, тож Наталія Хорольська більше року нічого не знала про долю свого сина.
З цього повідомлення Наталія Хорольська дізналася про ймовірне місце перебування свого сина. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Лише повідомлення в телеграм-каналі і телефонний дзвінок з Червоного Хреста подарували їй надію. Жінка розповіла, що написала Володимиру листа і сподівається, що за допомогою Червоного Хреста воно дійде до адресата. Наталія вірить, що в разі підтвердження інформації про перебування її сина у ВК №12 у Ростовській області рано чи пізно його вдасться звідти витягти, і він зможе, нарешті, повернутися додому.
ОЛЕГ БАТУРІН, Центр Журналістських Розслідувань
