Чи зможуть аграрії виростити херсонські кавуни в Українському Придунав’ї?Через руйнування Каховської ГЕС мешканці регіону Каховського водосховища зіткнулись з дефіцитом води, зокрема, для роботи підприємств сільського господарства. Нижче греблі Каховської ГЕС є втрати іригаційних систем, що зрошували до 350 тис. га не лише на затоплених площах, але і в сусідніх регіонах. Знищено також майно та виробничі потужності аграріїв. Це може поширити міграцію населення, зокрема за кордон. Рішенням проблеми може стати релокація мешканців регіону екологічної катастрофи у Придунав’я, в Ізмаїльський район, пише ОЖ.
Запаси води та перспективи зрошення
Канал системи зрошування
На північ від Кілійського гирла Дунаю розташовано понад 25 озер. Більшість з них з’єднується з Дунаєм або його рукавами за допомогою проток та каналів. Основні озера: Кагул, Ялпуг, Кугурлуй, Катлабуг та інші.Так, зрошувальні системи, побудовані у радянські часи, значною мірою занедбані та потребують капіталовкладень (що характерно й для Херсонщини). Але вони мають перспективи. За повідомленням Ізмаїльського управління водного господарства, у поточному сезоні проведено відновлення гідротехнічних споруд, насосів, електродвигунів, трубопроводів та інших механізмів зрошення. З водокористувачами укладено 32 договори на подачу води. Запланована площа зрошення – 8320 га. Станом на 21 липня задіяно в роботу 18 насосних станцій, полито 4,7 тис. га. Зрошується кукурудза, багаторічні насадження, овочі та соняшник.
За досвіду і бажання - можливості є
Теплиці в селі Новосільське
Ігор Яворський, мешканець міста Миколаїв, вирішив переїхати з родиною на південь Одещини ще минулого року, коли його рідне місто зазнало ракетних ударів і руйнувань.У Миколаєві він працював комерційним директором фірми, яка на партнерських полях займалася виробництвом сільськогосподарської продукції, зокрема овочів так званого борщового набору. Ігор почав і сам займатися виробництвом овочів, будував великі плани, але війна їх зруйнувала. Свої плани він реалізує в Українському Придунав’ї. Яким чином?
По-перше, почав зі збору інформації щодо майбутнього місця дислокації і роботи. Каже, допоміг в цьому знайомий – мешканець Придунав’я. Так дізнався, що у селі Новосільське Ренійської громади Ізмаїльського району 70% мешканців займаються виробництвом овочів: збудували на своїх присадибних ділянках парники та теплиці, виробляють вітамінну продукцію у широкому асортименті та великих обсягах — з ранньої весни і до пізньої осені. Використовують крапельне зрошення, воду беруть з артезіанських свердловин, що побудували на подвір’ях у достатній кількості. В принципі, є можливість домовитись з сусідами про водопостачання від існуючих свердловин.Крок другий: Ігор приїхав з сім’єю в Новосільське. В нього був певний стартовий капітал, який заробив до великої війни.
- Спочатку ми винаймали житло, - розповідає господар. - Побачили, що село розвинене: тут є вся необхідна інфраструктура - дитячий садок, школа, магазини. Цей населений пункт газифікований і знаходиться на трасі міжнародного значення Одеса-Рені. Переконались: тут можна жити. Тоді вирішили купити у Новосільському будинок, а при ньому – ділянка землі.
Третім кроком стало налаштування виробництва овочів на присадибній ділянці. Ігор вклав гроші у будівництво трьох теплиць загальною площею 15 соток. Якщо була потрібна техніка, залучав можливості односельців.
Обираючи асортимент продукції, Ігор, як і всі мешканці Новосільського, зробив ставку на різні культури – огірки, перець, баклажани. Також вирішив вирощувати дині та кавуни, причому, з самих ранніх. Розсаду для баштану заздалегідь виростив у розсадниці.
Варто зазначити, що всі мешканці південних сіл, які займаються виробництвом овочів, намагаються вирощувати широкий асортимент продукції. По-перше, для того, щоб ділянки землі і теплиці «працювали» з ранньої весни до пізньої осені. По-друге, щоб зменшити економічні ризики: в Україну завозяться імпортні овочі, фрукти та інші сільгосппродукти, і у разі постачання великих партій того чи іншого товару закупівельні ціни падають – можна залишитись у збитках. Ці процеси неможливо передбачити, тому єдине рішення – максимально розширити асортимент (не класти всі яйця в один кошик).
- Поки що проблем зі збутом немає, - розповідає Ігор. -До Новосільського приїжджають оптові покупці, і всі мешканці села, зокрема й ми, продаємо товар за ті гроші, які нам пропонують. Якщо хочеш отримати більше, треба самому їздити на ринки. Але поки що не до цього.
Сусідка переселенця Оксана Константінєску, сім’я якої має великий досвід ведення тепличного хазяйства, запевняє: не треба розпорошувати сили. Практика вже показала, що є сенс у спеціалізації.
- Одні займаються виключно виробництвом, перевізники, як друга ланка ланцюгу, забезпечують закупівлю і доставку на оптові бази і в супермаркети, треті – торгують, - говорить Оксана.
Отже, четверта складова успіху справи – налагодження контактів з новими сусідами, які готові поділитися досвідом, порадити, надати допомогу співвітчизникам, які постраждали від бойових дій.
Що цікаво: в селі Новосільське мешкають здебільшого етнічні молдавани:
- Але у спілкуванні немає жодних проблем, - запевнив Ігор. - Ми навіть починаємо розуміти румунську мову.
На запитання, чи є шанси у аграріїв, які опинилися в зоні екологічної катастрофи після руйнування Каховської ГЕС, переїхати на південь Одещини і зайнятися з нуля справою свого життя, Ігор відповів коротко:
— Якщо є досвід і бажання, то можливості є.
Де живуть переселенці?
Староста села Нагірне Олександр Загорський
У більшості сіл Ренійської громади 15-25% будинків порожні, і, за бажання переїхати на постійне місце проживання в Придунав’я, можна знайти прийнятні варіанти.
– У селі зареєстровано 32 переселенці, – розповідає староста села Нагірне Ренійської громади Олександр Загорський, де мешкають у більшості етнічні болгари. – Місцеві мешканці надали їм тимчасове житло у безкоштовне користування. Наразі ніхто з ВПО поки що не наважився купити у нашому селі будинок. Звичайно, більшість порожніх будинків у такому стані, що потребують ремонту. Однак є на продаж кілька гарних будинків, вони навіть газифіковані. Господарі просять, наскільки я знаю, 5-6 тисяч доларів. У селі Новосільське, яке знаходиться вздовж міжнародної траси Одеса-Рені, будинки найдорожчі – в межах 10 тисяч доларів.
Староста підкреслив, що мешканці всіх сіл Ренійської громади забезпечені соціальними послугами: у кожному населеному пункті працюють дитячі садки, школи, причому, у режимі офлайн, оскільки всі облаштовані укриттями. У селах забезпечено медичне обслуговування первинного, а у місті Рени – і вторинного рівня.
Староста села Нагірне вважає, що за бажання жити у Придунав’ї та працювати в аграрному секторі успіху досягти можна.
- У нас є хлопець, який за короткий проміжок часу збудував сім теплиць, зараз добудовує вже восьму, – розповідає староста. – Приїхала з іншого села молода жінка з досвідом вирощування ранніх овочів (вийшла за місцевого хлопця заміж) – родина вже має чотири теплиці.
Херсонщина – Придунав’я: змагання смугастиків
Віталій П’ятун зі своїми солодкими «смугастиками»
Мешканець міста Кілія Ізмаїльського району Віталій П’ятун займається баштанними вже багато років. Він вирощує кавуни на острові Степовий у дельті Дунаю: води тут – скільки душа забажає. До речі, дунайською водою користуються й мешканці села Ліски Кілійської громади, які спеціалізуються на вирощуванні полуниці. І якщо Ліски вже давно мають статус «полуничної столиці України», то місцевим кавунчикам доводиться змагатись із херсонськими. Але сприятливий клімат Придунав’я, якість ґрунтів та наявність води дає можливість виробляти якісний солодкий кавун і на півдні Одещини.
- Ми працюємо за двома напрямами - ранній кавун та традиційний, – розповідає Віталій П’ятун. – Щоб отримати ранню продукцію, розсаду вирощуємо у парниках, які опалюємо. Потім висаджуємо у ґрунт під плівку. Поливаємо водою з Дунайця (так місцеві мешканці називають рукави Дунаю). Ранній врожай вже продано. Зараз на ринки поставляємо кавун, вирощений традиційним способом, коли насіння одразу сіють у ґрунт. Клопітна ця справа, не всі хочуть цим займатися.
Але якщо людина має бажання і деякий досвід, то все вийде.
Місцеві мешканці не схвалюють лише «хімічний» спосіб вирощування баштана:
- У наших краях землю в оренду брали корейці, та заливали її хімією, – розповідає виробник. - Також вони використовували препарати, що стимулюють дозрівання плодів: сьогодні кавун ще кам’яний, синювато-зелений: побризкав - і завтра він стиглий… Ми, місцеві, цінуємо свою репутацію, отже беремо за основу час і традиційну технологію. Тому наш кавун безпечний і смачний. Підбираємо хороші сорти: хтось робить ставку на ваговий кавун, що досягає 12 кілограмів, я ж за такими рекордами не женуся. Вважаю, головне, щоб кавун був солодким і ароматним. Цього сезону за моєю продукцією приїжджали покупці навіть із Сумської області.
Підготувала Рина ТЕНІНА, izmail.es
