Про екстремальний виїзд з окупованого села, дивовижний порятунок та допомогу добрих людей, розповідає мешканка Благодатного пенсіонерка Марія Артемівна Чубко. Її історію читайте у матеріалі Медіаплатформи “Вгору”.Повз ворожі блокпости
Жінці 77 років, вона вчителька хімії. Виїздила з окупованого села разом зі своїм сином Олександром, який раніше працював у поліції, і впродовж 5 років був головою сільської ради.Ми прожили тут до 14 квітня. А потім нас так обстрілювали, що вже не витримали. За нами приїхали з Херсона волонтери й сказали: 15 хвилин на збори, одягайтеся, ми вас забираємо, – розповідає Марія Артемівна.
Кажуть: вас відпускаємо, а його на день заберемо. А тоді водій вступився, мовляв, вона ж стара жінка, їй зараз стане погано. Вони тоді між собою щось невдоволено погомоніли, але все ж пропустили автівку.
Весь цей час Марія Артемівна та її син виживали переважно завдяки пенсії та переселенських двох тисяч гривень, які вона змогла оформити лише на себе.
Скрізь були росіяни, тому під час оформлення допомоги Марію Артемівну попередили, що показувати документи Олександра небезпечно.
Проте, як би не було скрутно, ані сама Марія Артемівна, ані її син окупантську гуманітарку жодного разу не брали, казали: “Нам їхній хліб не потрібен. Як зможемо, так і переб’ємося”.
Утім, допомога прийшла звідти, звідки не чекали. У гуртожитку Марію Артемівну розшукали її учні й стали регулярно провідувати.
Вони завжди щось приносили: одяг, їжу та інші речі. Я питаю: “звідки дізналися, що я тут?” А вони кажуть: “сорока на хвості принесла звістку”.
Дивом врятувалися й дочекалися звільнення
Марія Артемівна впевнена, що їм дуже щастило. У гуртожитку вони якийсь час жили на п'ятому поверсі, але згодом директор ліцею вмовив їх перебратися на другий поверх.Я спочатку відмовлялася, казала, що вже звикла. Але нас змусили переселитися на другий поверх. А через три дні – обстріл, одна ракета пройшла крізь п’ятий поверх і через нашу кімнату.
А тоді забігають до нас з інших кімнат і кричать: “Сашо, Артемівно, перемога!”
І ми пішли аж у центр до площі. Там до нас підбігли дві дівчинки у формі й чотири солдати. Одна з дівчат обнімає мене, інша – Сашу, і кажуть: Ми вас вітаємо, ми вас вітаємо! Нумо фотографуватися. Ми так раділи, що я ввечері вже й корвалолу напилася й валідолу насмокталася, щоб якось заснути.
Повернення до рідних пенатів
Нещодавно Марія Артемівна нарешті повернулася до рідного села. Як виявилося, поки господарів не було, окупанти пограбували їхню хату. Винесли геть усе – від побутової техніки до одягу її сина. Однак, вона не засмучується, а радіє тому, як люди зараз допомагають одне одному. Дуже дякує Марія Артемівна сільраді й волонтерам, за гуманітарну допомогу.Нам вже скільки всього дали: і ковдр, і подушок, постільних наборів, і одягу. Тут допомога така була… Виявляється, за цей час нам і світло й навіть інтернет зробили.
На фото Олена Сарана справа
Коли я приїхала сюди, вона принесла мені дві баклажки води, свічки, пальник воду гріти. І навіть бульйончику гарячого налила в пляшку, – з теплотою згадує Марія Артемівна.
Мешканці села Благодатне жили й працювали під обстрілами, допомагали одне одному, а на співпрацю з ворогом не йшли. Читайте про те, як жилося в окупації благодатнівським селянам у нашому матеріалі.