Не люблю ждать. Но на войне это часто. Осадки...
"ВЫР"
Познакомился я с ним во время нашего первого наступления в Херсонской области. Наступление то было самым кровопролитным. О потерях – после войны, и скажу, что истощены были все. Три дня, которые начались 29 августа, а закончились 12 сентября, никто, кто был там, не забудет. Сил не было даже просто ходить. Труд и днем и ночью, без сна. Дожди выбивали все остальные силы. Уцелевшие завидовали раненым, потому что целые еще должны куда-то уходить, а раненые наконец-то попадут в госпиталь и отдохнут.
Далее текст на языке оригинала.
Останнього дня, наш підрозділ замінили інші, нам потрібно вийти. Медичний пункт продовжує це марафонське бойове чергування в полі, в окопах. Підрозділи виходять група за групою.
Під вечір останній підрозділ вивозив солдат і "майно" (чудову, але важку зброю і боєприпаси) на гусеничній бойовій машині піхоти (БМП). Але після бою їхня БМП була дуже "пошарпана" і проїхала лиш пів шляху, після чого заглохла і їхати відмовилась.
Це проблема. Солдати на відкритій місцевості. Стоїть в полі залізна коробка (БМП) начинена дуже дорогим і дуже-дуже потрібним озброєнням, яке в разі потрапляння ворожого снаряду, ще й детонує і може всіх навколо повбивати.
Потрібна евакуація – "рятувальна місія". Знайшли іншу БМП. Але жодного водія, який погодився б туди їхати. (Бої були реально запеклі і хто звідти вийшов, того туди вже ніяк затягнути не вийде...).
Починає темніти. Приїхав полковник, почали шукати всі разом водія... Маєте зрозуміти, що поранених реально було багато і серед них водії... На БМП водія не знайшлося.
Я пропоную для ТВО командира – полковника, пропозицію: використати наявну у мене МТЛБ (слабоброньований гусеничний транспорт, повільний, гучний, але з хорошою тягою). Розумію, що йде ніч, і це останній підрозділ, і якщо ми його не заберемо:
1. Ще одну ніч мій мед. пункт в полі, під обстрілами. Ризикуватимуть життям. Як тільки заберемо останніх – їдемо відпочивати, грітися, сохнути, митися, їсти, спати – врешті решт.
2. Зараз цей останній підрозділ попаде під обстріл (а там це гарантія і лиш питання часу) і ми все-одно поїдемо за ними вже пораненими...
(Пізніше мене сильно осудили люди, яких я вважав друзями за це моє рішення).
Почали шукати водія до МТЛБ. Але не знайшли. Тоді я сказав, що я точно знаю де вони, бо добре знаю карту, я поїду за кермом. Є лиш проблема: ніч – темно. У МТЛБ не кермо, а фракціони, для управління потрібно дві руки. Фару ввімкнути не можна, бо засвічусь на всю округу і "прилетить...". Мені потрібен хтось, хто з другого люка фонариком слабеньким посвітить на дорогу. Але всім, кому я пропонував, – відмовились. І тоді підійшов Вир. Взагалі він був на той момент мінометник. Не задумуючись, він впригнув в МТЛБ і крикнув мені :"поїхали". Освітлюючи мені дорогу фонариком з телефону, він допоміг мені добратись туди, перевантажити все і людей і повернутись назад.
Під час другого наступу наші війська зробили ривок в несподіваному для ворога і навіть для нас самих, напрямку. Мені поставили задачу перемістити медичний пункт ближче до наших військ, які просунулись вперед. Я не знав безпечної дороги, довго ходив і чіплявся до всіх, щоб хтось сів зі мною в моє авто і добрався до нового, щойно звільненого, населеного пункту. Всі, хто знав дорогу, відмовились, у всіх купа своїх задач. Я засмутився, доведеться їхати наосліп.
Раптом мене доганяє Вир: "Тобі потрібно показати дорогу? Поїхали", – відкриваючи дверку свого авто і запрошуючи всередину. Я впригнув в його авто і він провіз мене по дорогах, які були хоч трошки безпечніші для руху.
Вир... Батарейка енерджайзеру на його фоні – взагалі не джерело енергії.
Він постійно щось робив. При мені він знайшов підбите авто, вліз, щось там поправив, причепив до свого, витягнув, відремонтував і вже за два дні на "новому" авто возив боєприпаси для наших на нулівку.
Думаю, на таких живчиках тримається наше просування вперед. Шкода, саме такі люди, які працюють на 120% в максимально швидкому темпі, найшвидше і вигорають, і потребують відпочинку.
Не знаю, чи поведінка Вира у всьому була раціональною, але ККД від нього зашкалював.
І, як і більшість подібних моїх знайомих, його мусило щось спинити. Під час однієї з місій, він знайшов багато покинутого росіянами БК (боєкомплект – російський лендліз). Це були так потрібні нашим військам міни. Його характер і стиль життя не дозволив йому пройти повз. По дорозі до знахідки він зачепив розтяжку і отримав сильне поранення ноги.
Ахілесова п'ята Вира... Напевно тільки так можна зупинити настільки енергійних людей...
Роман Замрий, позывной Йода
Obozrevatel
