Знайти човни, мотори до них, мотопомпи для відкачки води, допомагати з евакуацією мешканцям затоплених районів Херсонщини, організувати доставку їжі, води, одягу – все це лягло й на плечі волонтерів. Вони мали бути постійно на зв’язку і між собою, і з людьми, які постраждали, і з тими, хто хотів допомогти. Тож на відпочинок перший тиждень після підриву греблі Каховської ГЕС часу в них майже не було.Журналістка ZMINA відвідала Миколаїв та Херсон та, щоб поспілкуватись з волонтерами, довелось приєднатись до їхніх місій. Під час недовгих перерв активісти з Миколаєва та Херсона розказали про виклики, з якими довелось зіткнутись через цей масштабний воєнний злочин, про те, як відгукнулись і допомагали люди з усієї України та з-за її меж, а також про довгострокові наслідки екологічної катастрофи, з якими їм доведеться мати справу.
Неділя, п’ять днів після підриву греблі Каховської ГЕС. Миколаїв
Я приїхала в Миколаїв 11 червня, щойно поселилась в готель, зателефонувала волонтеру Віктору Алхімову, щоб домовитись про зустріч наступного дня. Однак у відповідь почула: “О, добре! Ми сьогодні якраз їдемо херсонським волонтерам човни передавати. Поїхали з нами”.Хвилин за 20 ми вже вирушили до межі Миколаєва й Херсона, де мали передати активістам, які працюють в затопленому місті, 4 човни. Щоб надати мені місце, самому Віктору довелось втиснутись на задньому сидінні, яке майже повністю займали запаковані човни.
“Якби ви сьогодні не зателефонували, то завтра ми б з вами не змогли зустрітись. Бо маємо роботу й в основному волонтерством займаємося вже або після роботи, або ось так, на вихідних”, – каже чоловік.
Утім, це він говорить саме про фізичну допомогу, адже дистанційно організацією допомоги займається увесь час. Поки їдемо, Віктор розповідає, як став волонтером:
“Два перших дні війни, я б не сказав, що це був страх, але було таке відчуття, коли не розумієш, що відбувається навкруги. Коли ти чуєш ці вибухи, а я ще мешкав в тому місці, де проходила військова техніка, і ти не розумієш – це наші заходять, чи росіяни йдуть. Я не міг просто сидіти вдома й чогось чекати. Мені треба було бути до чогось причетним. І я навіть зателефонував знайомому нейрохірургу з Миколаївської області – я на той час був керівником відділу маркетингу в медичному центрі – і запропонував свою допомогу. Я вже готовий був, не знаю, трупи носити, все, що треба, щоб допомогти”.
Саме в цей період чоловіку запропонували допомагати у міському гуманітарному штабі з координацією складів. А через декілька місяців він став головою штабу і для оптимізації контролю за надходженням гуманітарної допомоги і її реалізацією запросив свого друга Миколу Хромова.
“Ми познайомились на минулій роботі – я був проєкт-менеджером, а Віктор маркетологом. Ми дуже швидко здружились, бо мали спільні погляди. І тут він дзвонить, десь кінець лютого, й каже: “Заїдь, тут маленький проєкт треба зробити, щось на кшталт CRM-системи (програмного забезпечення для відділу продажу. – Ред.)”. Я приїхав, а там – 370 тонн гуманітарки й 170 волонтерів”, – посміхаючись, долучається до нашої розмови Микола, який в цей час сидить за кермом нашої автівки.
Віктор Алхімов й Микола Хромов. Фото: Олеся ЛанцманРік чоловіки відпрацювали у міському гуманітарному штабі. А зараз залучені в інші організації. Віктор співпрацює з міжнародною неурядовою організацією Nonviolent Peaceforce (“Ненасильницька сила миру“), а Микола – з чеською People in Need (“Людина в біді”).“Вранці 7 червня, наступного дня після підриву греблі ГЕС, мені зателефонувала колега з People in Need Євгенія і запитала, чи не можемо ми терміново організувати один човен для херсонців”, – згадує Віктор.
Чоловік на той час був на роботі, фізично допомогти не міг, але записав сторіс в інстаграмі:
“Просто кажу: “Друзі, терміново необхідно, в кого є змога, дайте зворотний зв’язок”.
І тут, за словами Віктора, трапилось неймовірне: йому почали телефонувати, писати всі знайомі й не знайомі. Пропонували човни, а в кого немає човнів, пропонували гроші. Сторіс почали поширювати інші люди, які мають по 100–200 тисяч підписників. Човни надсилали люди з Івано-Франківська, Києва, Львова, Кременчука.
“Потім репост моєї сторіс зробила Ліза Глинська – відома кондитерка, блогерка. Звідкись вона дізналася про мій заклик і в себе також перепостила. І мені почали писати люди з-за кордону, що ми також українці, ми зараз в безпеці, але хочемо приєднатися. І вони зібрали, хто скільки міг, і переадресували на нас”, – розповідає Віктор.
Тож так замість одного човна 11 червня хлопці передали херсонцям 12.
Неділя, п’ять днів після підриву греблі ГЕС. Миколаїв–Херсон
З херсонською волонтеркою Анастасією Коновальцевою, її чоловіком та сином – хлопчику років п’ять – зустрічаємось приблизно о 16.30 на заправці на межі областей.“Так, він нам допомагає на розвантаженні й завантаженні, хоче на евакуацію на воді, людей рятувати”, – каже Анастасія про свого сина Даню.
5-річний Даня Коновальцев також хоче активно допомагати постраждалим. Фото: Олеся ЛанцманЧоловіки перевантажують човни з миколаївської автівки в херсонську, а я домовляюсь з Анастасією про зустріч вже у Херсоні. Підходить Віктор й каже: “Їдемо в Херсон, човни не помістяться в цю автівку”.Однак всі човни таки поміщаються, й Віктор з Настею вже за звичаєм записують відеозвіт про передану і отриману допомогу.
Чотири надувних човни передані для евакуації людей й тварин. Фото: Олеся Ланцман“Як ви?” – питають волонтери одне в одного.“Хочемо спати”, – відповідають херсонці.
“О, так. Я сьогодні аж годин п’ять поспав і навіть без будильника прокинувся”, – каже Віктор.
Зустріч миколаївських й херсонських волонтерів на межі областей. Фото: Олеся ЛанцманНастя розповідає, що дуже хвилювались за своїх волонтерів, які у п’ятницю вийшли на воду для евакуації. Адже саме в той день росіяни обстріляли з “градів” та артилерії точку евакуації на Корабельній площі Херсона, там були поранені і загиблі:“Нам всі телефонують, питають за наших. Ми й самі на нервах, а додзвонитись не можемо, бо там, де вони мешкають, зв’язку практично немає. Потім вже виявилось, що то були не наші волонтери”.
Волонтери Віктор та Анастасія записують традиційний відеозвіт про передачу допомоги. Фото: Олеся ЛанцманПрощаємось й повертаємось до Миколаєва.“Ось така ситуація: незнайомі люди, які просто мають спільну мету, зустрілись, обійнялись і поїхали далі не спати й допомагати”, – каже Віктор.
Для нього це ще й пам’ять про найкращого друга Олександра Корпана – військового льотчика, який загинув 2 березня 2022 року:
“Його літак збили над Хмельницьким. У нього був вибір: рятуватися самому і катапультуватись або врятувати людей, над якими він пролітав. І він вибрав рятувати людей. Коли це трапилося, я зрозумів, що я нікуди їхати з Миколаєва не буду, я залишуся тут. Я маю віддати йому дань вдячності. Вибачте… Сльози…”
Вівторок, тиждень після підриву греблі ГЕС. Херсон
У Херсон я приїхала зранку. Одразу вирушила до частково затопленої Федорівки. Тож до Центру видачі гуманітарної допомоги “Жива” потрапила вже пообіді. На той час волонтери приймали гуманітарну допомогу від колег з інших міст України й одразу вантажили на відправку до затоплених населених пунктів та районів правобережної Херсонщини. Інші видавали допомогу та воду постраждалим від затоплення херсонцям.
Постраждалі від затоплення херсонці в очікуванні гуманітарної допомоги. Фото: Олеся ЛанцманМене зустрічає Анастасія Коновальцева. Волонтерка одразу звітує щодо човнів, які миколаївські волонтери передали їм у неділю:“Один човен ми вже хлопцям передали, ще два відклали – пізніше їх теж заберуть. І ще один лишається. Але ненадовго”.
Анастасія перепрошує, що не може приділити мені час, адже має багато роботи:
“Ми сьогодні картоплю отримали, треба було її прийняти й людям віддати. Також допомогу даємо: харчові продукти, воду, засоби гігієни”.
До того ж цього дня волонтери мали запакувати 500 наборів для передачі у село Інгулець. Тож Анастасія знайомить мене зі своїм колегою В’ячеславом Буренком.
“Він в нас за головного й більш медійний, а я то все – фото, відео – не дуже люблю”, – каже, посміхаючись, волонтерка і йде далі фасувати, рахувати, відвантажувати.
Херсонський волонтер В’ячеслав Буренко“Роботи в нас дійсно багато. Лише сьогодні близько 120 тонн відвантажили, три фури”, – підтверджує В’ячеслав.До штабу зі всіх куточків України та з-за кордону надходить вода, їжа, речі, засоби гігієни та багато іншого. Допомагають Херсонщині звідусіль.
“Дуже багато людей телефонують, пропонують допомогу й надсилають. В нас сьогодні 50 волонтерів працюють, й ми не все встигаємо зробити”, – розповідає чоловік.
Наприклад, у день нашої зустрічі, 12 червня, волонтери організації “Жива” видали допомогу – воду й продукти – майже одній тисячі постраждалих від затоплення херсонців.
“В нас одна з найбільших організацій на Півдні України. Ми маємо 12 волонтерських центрів на Херсонщині й ще в Одесі. Те, що ви зараз бачите, це невеличка частина нашої організації”, – каже В’ячеслав Буренко.
Він розповідає, що за останній тиждень після підриву греблі ГЕС, до Херсона приїхало багато волонтерів. Тож місцеві активісти допомагають їм з розселенням.“В нас багато роботи, крім видачі допомоги у штабі, ми займались ще й евакуацією людей. Тож від зайвої допомоги не відмовляємось. Приймали хлопців з усіх міст. До нас навіть волонтери з Ужгорода приїхали. Уявляєте, понад 1000 км подолали”, – каже Буренко.
А через те, що готелі майже не працюють, то селили їх у себе й навіть у сусідів.
“У мене вдома мешкають волонтери з Києва, в одних сусідів – з Грузії, в інших – саме з Ужгорода. Моя квартира уся в матрацах. Вони усюди”, – посміхаючись, каже В’ячеслав і додає, що це добре, коли люди хочуть допомогти й допомагають.
Волонтери розуміють, що допомога буде потрібна й далі, й не лише вода-їжа-речі:
“Дніпро зараз дуже забруднений. Ви ж розумієте – нафтопродукти, хімікати, добриво, мертві тіла – це все треба буде якось знезаражувати. Зараз ми вже організовуємо заходи, щоб наші волонтери їздили по будинках, з яких відійшла вода, й безоплатно відкачуємо воду, якщо лишилась у підвалах”.
Тож роботи у волонтерів ще багато, а спати іноді немає коли.