Дніпровський старостинський округ знаходиться в Білозірській обєднаній громаді в південному передмісті Херсону. В округ крім села Дніпровське, розташованого на правому березі Дніпра, також входять Ромашкове, Янтарне та Першотравневе. Самим багатолюдним було Дніпровське. За останнім переписом кількість жителів села досягало чуть більше тисячі чоловік, які працювати на єдиному в Україні державному Дніпровському осетровому заводі та Агрофірмі радгосп «Білозерський». На осетровому заводі щорічно вирощували біля 1,5 млн екземплярів мальків осетрових риб, які використовувались для підтримки популяції осетрових в країнах Чорноморського басейну. Але через підрив російськими військами дамби Каховської ГЕС завод виявився затопленим, чим нанесено суттєву шкоду екології.
Радгосп «Білозерський» також був крупним виробничим підприємством, яке виробляло не тільки соки із зібраних в садах фруктів, але вино із вирощеного на власних виноградниках винограду. Сьогодні підприємство не працює, поля запущені, а будівлі виробничих цехів частково розвалені та посічені осколками в результаті обстрілів з окупованих територій лівобережжя. Місцеві жителі визнають, що восени минулого року урожай в садах не збирали та не проводили обрізку та обробку дерев. Виноградники також знаходяться в запустінні. На відновлення виробництва після закінчення війни знадобляться роки.
Як розповіла Інтернет-газеті «Топор» староста Дніпровського округу Ксенія Мішина, в цілому в окрузі залишилось близько 20% жителів, що пов’язано з регулярними обстрілами російськими окупаційними військами. Значно страждає від снарядів села Дніпровське та Янтарне. В першому практично не залишилось жителів. З майже тисячі офіційно там начебто ночує 89 чоловік. Хоча староста признається, що це ті люди, які фактично мають статус тимчасово переміщених осіб та знаходяться в Білозерці, але кожен день на власний страх та ризик їздять в Дніпровське подивитися, чи вціліли будинки, яких із цілим дахом залишається все менше.
«Спочатку намагались шукати будівельні матеріали та шифер, щоб швидко ремонтувати дах. Наразі розуміємо, що приступати до суттєвого ремонту немає сенсу – в деякі будинки снаряди попадають періодично по декілька разів. Тому видаємо тільки брезент, щоб люди мали змогу накрити будинок та сховатися від дощу. Дякувати літом опадів менше», – хоча староста, фармацевт за фахом, уточнює, що такі поїздки фактично на «нуль» небезпечні для людей. З кожним днем все частіше з’являються загиблі серед місцевих жителів, які відмовились від евакуації та продовжують періодично їздити в село.
На питання, чи ховаються від обстрілів в погреби або підвали, люди відповідають, що бояться бути заваленими землею. Тому почувши свист підлітаючого снаряду, прижимаються до стінки будівлі поряд, чекають вибуху, ждуть декілька секунд та далі продовжують займатися справами. За останні півроку місцеві жителі навчились розрізняти звуки «виходу» – вистрілу артилерії українських військових, «прильоту» – розриву випущеного снаряду російських військ, та польоту дронів-розвідників, поява яких може стати початком чергового обстрілу території. Такою в людей з’явилась звичка не товпитися в одному місці, триматися на віддаленні від вантажних автомобілів, по яким противник може нанести удар, а також ховати транспортні засоби під крони дерев, намагаючись сховатися від дронів.
Ближче до Дніпру також знаходиться Янтарне, в якому з майже 200 чоловік залишилось 12 чоловік та жінок. В селі із благ цивілізації є тільки газ та мобільний зв’язок. Світло останні місяці відсутнє через потрапляння в підстанцію, а воду дають раз на два тижні, коли з центра громади привозять генератор та включають насос для закачування води в водопровід. Без води також в занепаді зрошувальні поля та присадибні ділянки жителів.
«Садити город немає сенсу, там крім осколків від снарядів та вражаючих елементів снарядів [короткі гвоздики із хвостовим опіренням, – ред.] зібрати нічого не виходить. Весною посадив декілька кущів картоплі, але без поливу вона пропадає. Навряд чи щось вийде від такої затії», – розповідає Володимир [ім’я змінено, – ред.]
За його словами, біда об’єднує людей. Якщо будинок тих, хто залишився, обстріляний, вони спільними зусиллями одразу намагаються відремонтувати його. Правда з кожним разом стає все складніше. Решта будинків, тих хто поїхав в евакуацію, ніхто не ремонтує, вони так стоять із розваленими дахами, стінами або згорівші в результаті пожару. Староста округу підкреслює, що пожарні команди громади не справляються із чисельними пожарами. Більше того, російські війська не дозволяють пожарним гасити вогонь, обстрілюючи території.
Решті сіл Першотравневе та Ромашкове повезло більше. Вони розташовані на декілька кілометрів дальше від Дніпра та знаходяться на своєрідній височині. Як результат, в таких селах «прилітає» набагато менше. Також їм після підриву дамби вдалось уникнути підтоплень. Але, незважаючи на це, більшість жителів все ж таки виїхало в евакуацію. Залишились декілька сімей з дітьми підліткового віку та декілька похилих людей. В кожного своя правда та причина. Хтось не хоче залишати рідні стіни та виїжджати в евакуацію, де неминуче зіткнеться з проблемами. Хтось не бажає залишати рідних на самоті.
«Я прожила довге життя. У мене тут будинок. В сусідньому селі залишилась дочка з онукою. Родина сина виїхала в евакуацію, звідти періодично пересилають мені медикаменти та необхідні речі. Я ж не хочу від’їжджати. Яка різниця, де мені вмирати, на чужині чи в себе дома, нехай навіть через обстріл, – відповідає літня 70-ти річна жінка, яку випадково вдалось зустріти в Приморському на випасі кози. – Це моє годувальниця. Молока вистачає не тільки мені, але сусідам».
В цілому з основним набором продуктів харчування в місцевих жителів проблем немає. Добре працюють організації під егідою ООН та Червоного хреста. Також час від часу приїжджають волонтерські організації не тільки із сусідніх областей, але з різних куточків України.
«В партнерстві з різними всеукраїнськими організаціями та групою волонтерів із Херсону нам вдається отримувати заявки на саме необхідне та доставляти гуманітарну допомогу, як адресно, так масово через центри незламності», – розповідає депутат Одеської обласної ради, голова громадської організації «Одеська обласна Рада Миру» Таміла Афанасьєва. На цей раз під час поїздки в села Дніпровського старостинського округу людям везли одяг, ковдри, посуд, медикаменти та небагато продуктових наборів, чого потребують люди після відходу води із затоплених територій.
Засновник благодійного фонду «З Одесою в серці» Анатолій Коломієць також розширив географію доставки гуманітарної допомоги із Одеської області на Миколаївську та Херсонську області.
«Ми починали роздавати продуктові набори та предмети першої необхідності з перших днів війни. Як правило, спочатку до нас за допомогою зверталися мешканці Одеси та Одеської області. З квітня почали надходити заявки, у тому числі з Миколаєва та сіл Миколаївської області, як від місцевих мешканців, так і представників різних правоохоронних органів. У перші місяці війни цивільні волонтерські організації не так активно працювали на тому напрямку через близькість фронту», – наголосив Анатолій Коломієць.
За його словами, на південь України до прифронтових зон доставляють різні найменування товарів. Від продуктів харчування та предметів першої необхідності до генераторів, водяних помп, матраців та розкладушок. Загалом з початку повномасштабного вторгнення лише БФ «З Одесою в серці» видав близько 80 тисяч наборів на Одещині, Миколаївщині та Херсонщині без урахування адресної доставки та масових партій гуманітарної допомоги для правоохоронців, медиків та інших організацій.
Не дивлячись на складнощі і ризики для життя, що зросли, люди, що залишилися в прифронтових селах Херсонської області, не втратили оптимізму. Головне, чого хочуть найбільше – миру. Щоправда, із закінченням війни потребується багато зусиль, щоб не тільки повернути населення до спорожнілих населених пунктів, але відновити роботу підприємств, відродити сади та виноградники.
фото та текст: Ігор Карпеченко
