З дна Каховського водосховища внаслідок підриву військами РФ Каховської греблі піднявся острів Тавань, затоплений при її будівництві, повідомили в Каховській МВА. Власне, це два острови, розташовані між нинішніми Бериславом та Новою Каховкою, кажуть історики. Ними за часів Золотої Орди проходила одна з найважливіших переправ через Дніпро – Таванська. Це була дорога до Криму. Що відомо про це історичне місце, Суспільному розповіли херсонський історик, краєзнавець Олексій Паталах та науковий співробітник "Музею історії міста Києва" та реконструктор Андрій Лопушинський.Таванська переправа цікава тим, що на ній на єдиній були побудовані укріплення ще у 15 столітті, говорить Андрій Лопушинський. За його словами, це свідчить про її важливість, про шлях у Крим та з Криму.
"Товари, які завозилися в Крим, частково лишалися в Криму, а частково завозилися в Європу. Тому це була дуже важлива економічна дорога. Це був серйозний торговельний шлях європейського масштабу і тому там зробили такі укріплення", — говорить науковець.
Мапа Річчі Занонні у 1764 р., яка відображає Тавань. Фото з Вікіпедії.Його колега Олексій Паталах стверджує, що перші згадки про Таванську переправу зустрічаються у джерелах часів Великого Князівства Литовського. Втім, він припускає, що вона проходила біля фортеці Семи маяків у Бериславі або біля вежі Вітовта у Веселому. Французький інженер Гійом Левасер де Боплан описує Тавань як острів, який поступається розміром лише Хортиці.
"Боплан зауважує, що там було б зручно побудувати фортецю, яка перегороджувала б козакам шлях у Чорне море. Турки до цього наміру приступили 1678 року після другої Чигиринської війни. І так було збудовано замок Мустриккермен: кам’яний, з п’ятьма баштами. Залога нараховувала приблизно 300-400 піхотинців турецьких і волоських", — розповів Олексій Паталах.
Замок розташовувався ближче до сьогоднішнього Берислава, тоді — Кізікермена (його ще називають Ґазікерменом). На боці Каховки, яка тоді називалась – Іслямкермен, звели ще одну фортецю, пояснив історик. Наступного року від початку будівництва Іван Сірко та козаки напали на ці фортеці, розігнали будівельників і знищили гарнізон. Все ж згодом Османська імперія їх добудувала і спорудила ще дві фортеці — Мудрик та Мурамбек. Утворився плацдарм з чотирьох фортифікацій, між ними були простягнуті ланцюги, які перегороджували козакам дорогу до моря.
"1695 року під час походу Мазепи та Шереметьєва у пониззі Дніпра фортеця на правому березі прийшлися на долю Запорозького Війська Низового — кошового отамана Максима Самійленка. При чому на штурм вони не полізли, а просто заблокували фортецю і переправу через Дніпро і почали обстрілювати Мустриккерман. Татарська орда, яка стояла на лівому березі, не могла пройти І врешті-решт гарнізон капітулював", - продовжив науковець.
Фортеці в 1685 році: 1. Кизи-Кермен. 2 Мустрід-Кермен. 3.Мубарек-Кермен. 4. Іслам-Кермен. Фото з ВікіпедіїМустриккеремен і Кізікермен почали контролювати запорожці. З двох інших фортець османи відійшли. Мубарек та Іслям були пошкоджені, тож залишили тільки відвойовану фортецю Мустрик і назвали її Тавань, в перекладі – підошва. Але бої за стратегічну важливу переправу тривали.
"1697-го турки й татари спробували повернути цю фортецю. Вони розташовувалися спочатку на лівому березі, потім переправилися на острів Тавань. Кілька разів турки намагалися штурмувати, обстрілювали з кораблів Тавань, потім уже проломили стіну та увірвалися у фортецю, але козаки викинули турків з фортеці. Ще насипали додатковий вал і дуже довго там оборонялися. А потім рознеслася чутка, що ідуть Мазепа і воєвода Довгорукий на допомогу, і турки втекли в Очаків, татари – в Крим", – розповів Олексій Паталах.
За мирною угодою між Московією та Османською імперією ці фортеці були зруйновані, говорить історик. Іван Мазепа був цим невдоволений, бо йому вони були потрібні. Та переправа продовжила функціонувати. 1709 року в Кізікермені оселились одружені запорожці, які й відновили її. 1717 року вона офіційно передана Війську Запорозькому.
Облога Кизикермена російськими військами за участі Мазепи. Фото з ВікіпедіїІ так тривало до ліквідації Січі. По закінченні російсько-турецької війни 1787-1791 козаки, які перейшли в Чорноморське військо, мали переїхати на Кубань, але частина з них лишилась у Бериславі.
"Серед них родина козака Дениса Білоуса, який відкупив у козаків частину острова Тавань. І там він збудував собі хутір. Відтоді острів стали називати Денисенків. Його сини займалися чумацтвом і тримали ось цю переправу. Вона була дуже важливим логістичним шляхом, тому що це найзручніша переправа до Криму і нею постійно користувалися чумаки. Мені розповідав нащадок цього Дениса Гавриловича Білоуса — Віктор Білоус, який мешкає в Черкасах, – йому батько говорив, що там було видно фундаменти фортеці, якісь підземні приміщення", – говорить історик.
До будівництва Каховської ГЕС переправа діяла. Люди з Чаплинки могли перепливти на шаландах на правий берег до Херсона. Олексій Паталах говорить, що місцевих так і називали — шаландерами.
Кизикермен на мапі "Нової Сербії" з військового атласу Les Rouges-Eaux. Париж 1769 рік. Фото з ВікіпедіїНа одному з цих таванських островів розташовувався хутір, розповів краєзнавець Андрій Лопушинський, на більшому у 19 столітті були три рибні заводи. Люди використовували камінь, що залишився від фортець за своїми потребами, але фундаменти повинні були лишитись. Їх ніхто не досліджував. Однак в історичній літературі згадують про велику кількість скам’янілих кісток тварин. Існувала легенда про змія на Таванській переправі.
"Під Бериславом є давні печери, вони не дуже глибокі — близько 10 метрів, які утворилися в результаті вимивання водою вапняку, а потім люди там добували цей камінь для виготовлення вапна. Ці печери досліджували палеонтологи перед будівництвом ГЕС і знаходили там дуже багато скам’янілих кісток давніх тварин. Вони казали, що деякі кістки вони збирали у людей у самому Бериславі. Була легенда через це: там на островах жив змій, який контролював переправу і забирав собі дівчат", — розповів Андрій Лопушинський.
Які таємниці приховувала Тавань під водами Каховського водосховища, історики і археологи можуть дізнатись лише після деокупації Херсонської області. За словами Андрія Лопушинського, який зараз працює у "Музеї історії міста Києва", науковці зацікавлені вивченням цього історичного місця.