Братська могила в Олешках. Як росіяни приховують кількість жертв після підриву ГЕС

Як росіяни приховують масштаби катастрофи після підриву ГЕС

Окупаційна "влада" ще 21 червня заявила про 41 загиблого на всій підконтрольній Росії частині Херсонської області, а "медичні служби" – про 121 постраждалого. При цьому Центр національного спротиву повідомив, що лише в Олешках, за попередніми даними, загинули понад 500 людей. Сотні місцевих мешканців досі не виходили на зв’язок зі своїми родичами – їхня доля невідома.

Росіяни не допускають на окуповану частину Херсонщини міжнародні місії та всіма силами намагаються приховати масштаби катастрофи – не видають родичам тіла, ховають загиблих у братських могилах, фальсифікують причину смерті. 

Liga.net спробувала дослідити, як саме росіяни приховують трупи і замітають сліди свого чергового злочину. 

ЗАБИТІ МОРГИ

Щонайменше півтора тижня після підриву Каховської ГЕС прямо на затоплених вулицях окупованих міст та сіл у зеленій воді плавали тіла загиблих. Окупаційні "рятувальні служби" не збирали їх та не реагували на прохання місцевих про це. У міру можливостей загиблих збирали волонтери та родичі тих, хто потонув. Але це були, швидше, поодинокі випадки.

Окупанти почали забирати трупи лише на минулому тижні. "На вулицях з’явились, навіть не знаю, як назвати, якісь санітари. На них звичайні медичні маски та гумові фартухи, вони  упаковують тіла у мішки, вантажать на машини з причепами та везуть у невідомому напрямку. Роблять все, щоб приховати кількість жертв", – розповідає засновник телеграм-групи "Евакуація. Лівий берег" Ярослав Васильєв.

Він створив групу у день підриву ГЕС, зібрав навколо себе добровольців, які евакуювали з лівого берега кілька тисяч людей та доставляють туди гуманітарку. Його розповідь дозволяє реконструювати загальну картину того, що відбувалося та відбувається на окупованій частині Херсонщини. 

Спочатку росіяни вивозили загиблих у морг в Олешках. Далі починався хаос. "Немає чіткої схеми видачі цих тіл або якоїсь затвердженої процедури, – говорить Васильєв. – Комусь з родичів віддавали тіла їхніх близьких, комусь відмовляли без пояснень. Або спочатку обіцяли віддати, а потім удавали, що такого не було. Від чого це залежить – думаю, навіть, росіяни не знають". 

Ярослав описує такий випадок. За кілька днів після підриву ГЕС до їхньої групи "Евакуація. Лівий берег" поступила заявка про евакуацію подружжя старшого віку з Олешок. Дані передали човнарям, які вивозили місцевих, але росіяни не пускали човни на вулицю, де стояв будинок. Коли човнарі все ж дісталися – виявилося, що чоловік з подружжя помер. Волонтери відвезли його тіло до моргу в Олешках. 

"З іншого міста приїхала його донька та пішла в морг, щоб забрати та поховати батька, – каже Васильєв. – Росіяни спочатку погодились, сказали приходити на наступний день. Вона прийшла – а тіла вже немає, його вивезли у Каланчак. Іншим людям, які приходили в морг в Олешках за тілами своїх родичів, росіяни давали зрозуміти, що віддадуть тільки за хабар. Вони не стали платити, щоб не створювати прецедент. Що далі відбувалось з тілами – ніхто не знає". 

У тих, кому все ж видали тіло, виникали проблеми з документами – а саме, з відомостями про причину смерті. "З того, що я знаю, частині людей надали довідки, де причиною смерті вказувалось "інфаркт" замість "утоплення", – розповідає місцева активістка Олена (прізвище не вказуємо у цілях безпеки. – Liga.net).

"Частині взагалі відмовили у видачі хоч якоїсь довідки, – продовжує вона. – Були й випадки, коли у морзі в Олешках родичам видавали тіло, казали ховати, а наступного дня приходити за довідкою. Вони приходили, а їм казали: "То ви ж вже поховали свого родича. Ми не можемо видати довідку після поховання". На додачу робили це не росіяни, а колаборанти – в Олешківську лікарню нагнали колаборантів з Херсона". 

За кілька днів після того, як росіяни почали збирати тіла, у морзі в Олешках вже не було місця. До того ж виникла ще одна проблема – в місті досі майже немає електрики, а єдиний на лікарню генератор перевезли в реанімацію. 

За словами місцевих мешканців, тіла, що були у морзі, окупанти поховали на міському кладовищі в Олешках у загальній могилі – просто загорнуті у плівку. "Росіяни казали, що перед похованням вони беруть у кожного тіла матеріал на аналіз ДНК, щоб можна було потім ідентифікувати загиблого, але щось у мене є сумніви, що вони так роблять", – каже Олена. 

Тіла, які у затоплених будинках знаходять самі родичі, взагалі не проходять через морг. Це відбувається приблизно так: на вулиці зійшла вода, людина приїхала в Олешки у свій будинок і знайшла там загиблого батька. "Робиться фото тіла поруч з його відкритим паспортом (якщо він є), а далі людина просто викопує яму на подвір’ї або, у кращому випадку, на кладовищі та ховає, – каже Олена. – На вулиці спека, немає часу добиватися документів, та і сенсу у цьому немає – все одно не доб'єшся. Я знаю багато випадків у Голій Пристані, коли люди ховали своїх близьких прямо на подвір’ях". 

ТІЛА ПІД ЗАВАЛАМИ

Зараз росіяни продовжують збирати тіла на вулицях окупованих населених пунктів. Їх пакують у мішки, завантажують на машини й везуть у морги Скадовська, Генічеська та Каланчака. За інформацією Ярослава Васильєва, у Каланчаку загиблих також ховають у братській могилі. Звісно, без обліку та висновків про причину смерті. 

"Ми намагалися зв’язатися зі своїми людьми у Скадовську та дізнатися, звідки до них везуть тіла, і що з ними далі роблять", – каже Олена. Вона співпрацює з проукраїнськи налаштованими громадянами на всьому окупованому Лівобережжі. 

"Дізнались небагато – лише те, що тіла привезли з Генічеська, – розповідає активістка. – Всі бояться говорити більше через те, що на Лівобережжі зараз багато ФСБшників. Вони проводять фільтрацію людей, яких евакуювали, та видаляють з їхніх телефонів будь-які згадки про те, що ці люди пережили потоп – всі фото затоплених будинків й вулиць та, звісно, світлини з загиблими". 

Якщо тіла на вулицях росіяни хоча б якось збирають, то у зруйновані будинки – а їх багато – ніхто не намагається потрапити. 

"Але річ у тім, що більшість тіл, скоріше за все, як раз і знаходяться в будинках, – каже Олена. – В Олешках ще до підриву ГЕС залишились здебільшого бабусі, дідусі, маломобільні люди та ті, хто до останнього тримався за майно. Більшість з них не могли вилізти на дахи під час потопу та залишились на нижніх поверхах. Зруйнованих будинків в Олешках дуже багато – наше місто виглядає майже як Бахмут чи Маріуполь. Наприклад, є у нас така вулиця – Шкільна. На ній зараз стоїть лише одна хата. Всі інші повалилися. І скільки у тих хатах тіл, за якими ніхто не приходить?"

Про те саме в ефірі телемарафону сказав голова Херсонської обласної військової адміністрації Олександр Прокудін: "Місто Олешки перебуває на межі гуманітарної катастрофи, а під завалами будинків залишаються тіла загиблих". 

Олена знає багато історій своїх сусідів і знайомих, що доглядали маломобільних родичів та не змогли врятувати їх під час приходу води.

"Навпроти мого будинку в Олешках живе бабуся, їй за 80 років, – розповідає Олена. – У неї лежачий син. Після підриву ГЕС його стан погіршився, він був не у свідомості. Коли вода почала підійматися, бабуся попросила знайомих підняти сина на горище. Вони підняли, але невдовзі він помер. Чи змогла бабуся його поховати, я не знаю. Але це лише один випадок, і таких багато! Скільки всього в Олешках було маломобільних людей – у кращому випадку це відомо лише лікарям". 

СПИСКИ ЗАГИБЛИХ ТА ТИХ, ХТО ЗНИК

Росіяни офіційно повідомляли про 41 загиблого після трагедії на ГЕС на всій окупованій території Херсонщини. 28 червня стало відомо що на окупованих територіях знайшли ще 60 тіл. Але, як вже зазначалося, за даними Центру національного спротиву, лише в Олешках загинули понад 500 людей. Волонтери намагаються вести списки померлих – і вносять до них лише тих, кого вдалося верифікувати. 

"Ми складаємо списки, але вносимо туди лише тих, про кого родичі написали нам, що людина точно загинула, – каже Ярослав Васильєв. – Щодня я публікую в групі пост з проханням, щоб люди писали мені про факти смертей. Але, на жаль, мало хто відгукується. Якщо помер близький родич, ясно, що людям не до того, щоб писати в групу. Тож в наших списках зараз лише близько двох десятків прізвищ. У мене немає прямих доказів, щоб стверджувати, що насправді жертв сотні, але впевнений, що так і є". 

У перші п’ять діб після підриву ГЕС Ярослав майже цілодобово спілкувався з місцевими мешканцями та тими, хто допомагає в евакуації з Лівобережжя. Тоді десятки людей з різних населених пунктів між Олешками та Голою Пристанню щодня розповідали йому те, що бачили на власні очі – у воді плавало дуже багато тіл. Це настільки вражало, що деякі човнарі після одного такого дня більше не виходили на "роботу", відмовлялись далі допомагати з евакуацією. 

"Крім списків загиблих, у нас є ще списки зниклих – тих, хто досі не вийшов на зв’язок з близькими й про кого нічого невідомо. Зараз таких людей близько 400, – каже Ярослав. – Але оновлювати їх також важко, адже для цього родичі мають написати нам, що людина знайшлась або що вона загинула. А пишуть далеко не всі. Також ми весь час переглядаємо списки з пунктів тимчасового розміщення, які росіяни влаштували на незатопленій частині лівого берега – їх викладають у групи в соцмережах. Якщо знаходимо там прізвища зниклих зі свого списку, викреслюємо". 

Є і випадки, які не потрапляють до жодних списків: бувало, що у групу Ярослава надходили заявки від родичів на евакуацію кількох людей за певною адресою. Адресу передавали човнарям, а ті або не могли дістатися місця, або приїздили, коли людей на місці вже не було. "Куди вони поділися – невідомо. Але поки у нас немає перевіреної інформації про те, що вони знайшлись або загинули, ми не можемо їх внести в жодні списки", – пояснює Ярослав. 

Ще 19 червня Росія відхилила запит ООН на допуск гуманітарної місії на затоплену частину лівого берега. Це означає, що оцінити хоча б приблизні масштаби кількості загиблих можна буде лише після деокупації цієї території та ексгумації тіл. За словами Ярослава, дати таку оцінку могла б його група – якби росіяни не перешкоджали евакуації.  

"Ми б все чітко організували – розставили б координаторів на берегах, звозили б людей на човнах в одне місце та вели б поіменні списки евакуйованих, – каже Ярослав. – Але росіяни не пускали човни та добровольців, нам доводилось щодня вигадувати нові шляхи, і все це було хаотично – лише б врятувати якомога більше людей. Про списки в таких умовах не йшлося".