До війни Володимир Шльонський жив і працював сімейним лікарем в Олешках, а зараз намагається тримати зв'язок із тими, хто залишається в місті. Він вважає, що зараз мешканцям всього окупованого лівобережжя потрібні три речі: вода, їжа, евакуація.
Евакуація під обстрілами
Але від росіян допомоги чекати не можна. Про те, що окупанти не дають мирним мешканцям можливості евакуюватися, що блокують виїзди з міст і селищ, обстрілюють човни, які намагаються врятувати людей, зараз розповідають всі, хто має зв’язок з людьми, що опинилися у пастці. Та попри всі складнощі та небезпеку українцям вдалось евакуювати на правий берег більше сотні людей з лівобережжя.Про ситуацію в Олешках розповіла волонтерка Оксана Сливканич, яка постійно тримає зв’язок зі своїми земляками. Одразу після підриву росіянами Каховської ГЕС вона телефонувала своїм друзям і повідомляла їм про небезпеку, казала, що їм треба рятуватись, бо окупантська влада «спростовувала» інформацію про підрив греблі та загрозу населенню, тож про катастрофу майже ніхто не знав. І люди почали одне одному передавати цю новину.
«На початку води не було, всі сподівались, що вона і не дійде до Олешок, — розповідає пані Оксана. — Але вже під вечір люди були на дахах. Особливо постраждали перші вулиці, які ближче до Дніпра, зі сторони правого берега, там досі дуже багато води. Місцеві кажуть, що в деяких будинках лишається метр води над дахом — і це сьогодні, коли вода спадає».
Майже всі Олешки з самого початку були оточені водою — на суші, як острівець, залишався лише центр міста.
Затоплені будинки в Олешках.А напередодні підриву ГЕС росіяни ще й позабирали всі плавзасоби — «визволителі» самі на них тікали. Наші хлопці, яким вдалось якось заховати човни від мародерів, а таких було не дуже багато, намагалися рятувати всіх. До сьогоднішнього дня волонтери з усіх сіл, і з самих Олешок, наскільки це можливо, передають і плавзасоби, знаходять бензин, обмінюють. Оксана розповідає, що незнайомі люди, які виїхали з окупації, пишуть їй у соцмережах, щоби зламували їхні будинки та забирали човен, якщо його не вкрали росіяни, і взагалі брали все, що знадобиться для порятунку.
«Люди почали допомагати один одному, вивозити усіх врятованих у центр, селити до себе в домівки, — натхненно розповідає про земляків волонтерка. — Зараз практично кожен будинок на суші — це гуманітарні пункти, бо люди позабирали собі додому і людей, і тварин — повністю всіх, і якось виживають. Це для мене як бальзам на душу, я бачу, як наші люди згуртовуються у такій біді. Вони майже півтора року живуть там в надії на те, що настане день, коли нарешті побачать український прапор, почують слова «Слава Україні!». А тут до них прийшла ще й така біда... Найгірше те, що росіяни, як мені розповідають місцеві, не дозволяють під дулом автомата знімати людей з дахів, кажуть, що ви ж «ждуни», ждали ЗСУ, от вам ваше ЗСУ...»
Злочинів все більше
Човни росіяни відбирають і зараз, і замість того, щоб рятувати людей, масово грабують оселі та на цих човнах вивозять свої «трофеї». Факти мародерства підтверджені неодноразово, наприклад будинок подруги пані Оксани російські вояки також обнесли. А ще вона чула про випадок, коли в обмін на гроші (всі гроші, що є) окупанти обіцяли евакуювати місцевого жителя, правда, про подальшу долю земляка не відомо нічого.
Теплиці та городи мешканців Олешок.Невідомо про багатьох — чи то люди змогли врятуватися, чи то потонули. Волонтерські чати рясніють запитами на пошук зниклих. У затоплених районах плавають трупи, найімовірніше, це люди похилого віку, хворі, маломобільні, травмовані — ті, хто фізично не зміг врятуватися, тим більше під обстрілами. Декілька днів тому лікар Володимир Шльонський озвучував цифру у 90 потопельників тільки в Олешках — саме таку інформацію він отримав від земляків. Офіційно ж на 12 червня відомо про тіла восьми загиблих.
Небезпечна вода
З питною водою в Олешках велика проблема. З харчами також, але без їжі людина може протриматися деякий час, а без води довго існувати неможливо. Перебуваючи посеред води, люди не можуть її вживати, бо зараз велика вода несе загрозу.«Біологічного сміття намило дуже багато, – розповідає лікар Володимир Шльонський. – І всі рештки загиблих тварин, які опинилися у воді, і скотомогильник, і кладовище – все, що тільки можна, у воді перемішалось і потрапило у свердловини».
Тому проблему питної води лікар вважає однією з найнагальніших, другою після евакуації:
«Зараз питання стоїть в забезпеченні якісної питної води. Це не тільки механічне очищування від усіляких залишків, а й хімічних, біологічних агентів, супутників хвороб, які зараз, найімовірніше, будуть поширюватись».
Оксана Сливканич переповідає слова мешканців Олешок, які скаржаться на дуже погану якість води навіть у свердловинах. Але відчайдушним волонтерам якось вдається на човнах доставляти допомогу, люди обмінюються між собою тим, що мають, і зараз така взаємодопомога рятує Олешки, бо люди фактично заблоковані, росіяни нікого не пропускають, а на додачу ще й обстрілюють.
Затоплені будинки.Про ситуацію в Олешках з перших вуст
І з відходом великої води проблем у містян не меншає. Про те, як зараз живуть люди в Олешках дізнавалися з перших вуст.Критичніші за відсутність продуктів проблеми з питною водою. Пити її не можна — як мінімум потрібно кип’ятити. Місцеві фахівці вимірюють деякі параметри питної води, співрозмовник не розуміє нюансів, але розповідає, що при цифрі 150 воду вже треба кип’ятити. У деяких районах міста цей показник перевалив за цю критичну точку, а в деяких сягає аж 400!
При цьому росіяни запевняють усіх, що вода в Херсонській області відповідає нормам — таку інформацію поширює Росспоживнагляд (по-їхньому – Роспотребнадзор), «негативного впливу на якість води водоносного горизонту не відзначається». Якісь непередбачувані ці окупанти. Одночасно створюють фейки, у яких жахають потенційним вибухом інфекційних захворювань — і тут же відкидають реальну загрозу.
Те, що вода несе із собою трупи тварин і людей, співрозмовник бачив на власні очі:
«Коли я плавав, на надувному човні рятував людей, особисто, веслом вдарився об щось тверде, немов камінь. Дивлюсь — а там жінка, років так 70-80. Я намагався її витягнути, але човен ледь не перекинувся, і я не зміг...»
Вода на сьогодні відходить, де-не-де навіть можна їздити на автомобілях, але все одно лишаються місця, де вона просто стоїть, і навіть якщо навіть відходить, то дуже помалу.
А зараз під подвір’ями валяються дохлі кури, собаки, кошенята, навіть корови. Усе це гниє на вулиці, і це, розповідає незнайомець, дуже страшно:
«Коли на човні запливаєш дуже далеко, то з усіх боків щось пищить, щось кричить, щось скавчить, і це не передати словами, немов я дивлюся фільм про апокаліпсис...»
Можливість виїхати з Олешок в принципі є, росіяни евакуювати можуть. Але люди бояться їх. А той, хто наважується, потім жалкує.
Яскравий приклад — розповідь про людину, яка все ж повірила ворожим обіцянкам. Коли будинок почало затоплювати, росіяни забрали на човні його разом з іншими та привезли в Генічеськ. Там до евакуйованих ввечері прийшов «дядя в погонах», став розповідати людям, що все буде добре, що тут Росія, мовляв, живіть на здоров’я, вас будуть годувати вранці, в обід і ввечері. На ранок їх справді нагодували (один раз!), потім дали кожному по пакету макаронів — і все. Ці 10 осіб не могли вибратися з Генічеська нікуди. Добре, що за пару днів мешканець Олешок зміг зв’язатися зі своїм знайомим, який через своїх знайомих домовився, щоби його безплатно забрали та відвезли в скадовському напрямку.
Випадків тотального вимагання грошей за евакуацію не помічено, але принаймні один випадок був. У росіян, які на початку підтоплення на кожній вулиці спостерігали, як прибуває вода, чоловік на даху просив про допомогу. Почув від них лише ціну свого порятунку: «2 500». Тоді там, на даху, він сам спорудив собі пліт, узяв курей, курчат, качок, і поплив...
Щодо евакуації лише за російським паспортом, є припущення, що таке може бути, але особисто про такі випадки співрозмовник не знає. Та і як виявити наявність російського або українського паспорта, якщо в багатьох потонуло все, у тому числі й документи?
Затоплене лівобережжя.Взаємодопомога та мрії
Зараз як ніколи раніше люди допомагають один одному — з продуктами, з водою, із житлом, з усім, що може хоч якось допомогти іншим.«У людини затонув магазин з одягом, ми разом з однією жінкою поїхали на машині, забрали цю одежу, зараз її постирали, як висушимо — відвеземо до лікарні. Тобто люди сами собі допомагають».
А ще всі Олешківці живуть мрією – однією на всіх, з 24 лютого 2022 року, – що ворог нарешті піде або тут і помре.
Лариса Жарких, sheriffua.org
Фото: Частина фото, використаних у матеріалі, надані Оксаною Сливканич, частина зі сторінки у Фейсбуці Володимира Шльонського