Іван Самойленко обраний головою громади у жовтні 2020 року, але в момент створення військових адміністрацій влітку-восени 2022 року він ховався від росіян у Херсоні, і замість нього президент призначив начальником Станіславської військової адміністрації Олександра Бабуцького.
Зараз Самойленко перебуває на простої, але продовжує працювати.
Які зміни відбулися в громаді за той час, що ми з вами не бачилися?
Після деокупації території – 10 листопада – я приступив до роботи через 2 дні. Я переховувався від окупантів у Херсоні – приїхав вже об 11:30 в Станіслав, дружину з речами вигрузив удома і одразу поїхав до директора комунгоспа, тому що я знав, що напередодні росіяни відсторонили нашого директора комунгоспа і призначили своїх поплічників. Я приїхав до Миколи Войтовича (директора підприємства, – МОСТ) і кажу “Ну шо, Коля, поєхалі?”. Обнялися, поцілувалися. Кажу, поїхали в комунгосп, він каже: “Там Карась – той, що призначений”. Кажу, підожди, уже Карась не годний – будем їхать тебе відновлювати на посаді.
Центр СтаніславаА яка доля Карася і компанії?
Карась і його компанія – брати Сіденки – вони зараз під слідством перебувають, знаходяться під домашнім арештом. Так і от – ми як прийшли, то перевірили усі кімнати – чи нема нічого замінованого. Так як вони (люди, які співпрацювали з росіянами, – МОСТ) тут працювали, то сказали теж, що замінованого нічого немає. У нас з комунгоспа росіяни вкрали “уазік” – все інше було на місці. Труби покрали, деякі речі. Ми вже подали в поліцію про зникле майно. Потім ми поїхали у Станіславську сільську раду. Заходимо, відкриваємо двері і бачимо – в кожній кімнаті, на кожній стінці портрет Путіна, прапори, наші дошки оголошень викинуті, кругом – пропагандистські брошурки і листівки.
З чого ви почали свою роботу після деокупації громади?
Перше – я проїхав по селах, провів збори з тими громадянами, які були – це люди, які працювали на базара в основному, в магазинах. Призначили, що по суботах-неділях буду розказувати людям новини. У нас не було виплат пенсій, тому домовились, щоб нам якнайшвидше привезли пенсії – була заборгованість за 7 місяців. Пенсію виплатили. Далі провів переговори з приватними підприємцями, які не працювали, аби вони відновили свою діяльність. Запрацювали у нас всі магазини, базари, але у нас багато людей залишилося без роботи і без грошей. Я провів переговори з волонтерськими компаніями. Взялися зробили гуманітарний центр у Станіславі на базі будинку культури.
Гуманітарка – це один напрямок. А що далі?
Це ж ми для того, аби людей якось підтримувати. Так як у нас Олександрівка дуже сильно постраждала, то ми домовилися із гуманітарними організаціями, які почали привозити до нас будматеріали. До нас перших почала надходити плівка, скотч, піноблоки, цвяхи, брезент, шифер. Почали роздавати це людям, аби вони могли накрити дах на своїх будинках. Потім приїхали до нас 100 людей із Закарпаття, і почали відбудовувати будинки олександрівцям – крити дахи. З цим ми на рівні волонтерському справилися – накрили більше 100 будинків.
А далі?
Зараз Обленерго працює, уже заживлено більше як 200 будинків, четверть села уже з електрикою. Почали ремонтувати газові мережі в Олександрівці. Одна третя села вже з газом і дві третини ще проводять обстеження, думаємо, що протягом наступного місяця обстеження закінчаться і ми відновимо газопостачання.
Бачив сьогодні в Олександрівці позитивні зміни.
Так як у нас більше постраждала Олександрівка, ми все спрямовуємо туди. У нас працює 15 осіб із благоустрою, які наводять порядок – вже вичистили центр Олександрівки, у Станіславі почали…
В Олександрівці ні одного гектара не посіяно, тому що там дуже висока небезпека мінування. У Станіславі власними силами господарства розміновані, більше 1000 га посіяно зернових. У Софіївці у нас – сади, виноградарство, там уже розміновано, уже почали працювати, уже “Радгосп Білозерський” впорядковує свої сади, накачали ставок водою, поливають сади, щоб мати врожай.
Працює повним ходом. Це київська агрокомпанія, і сам Енограй – це як приватне підприємство, тому що орендні відносини були укладені між Енограєм і людьми. Власник, який перекупив корпоративні права – працює. Там зараз працює техніка, працює близько 50 людей. Це мало, але я думаю, до збирання ранньої черешні там уже буде більше працювати. Енограй – один із головних наповнювачів нашого бюджету. Що стосується ще одного нашого підприємства Дельта-лоцман, то воно трохи росіянами розкрадене. Підприємство було на другому місці по сплаті податків, там було до 50 осіб, люди працювали у три зміни, зарплати були високі. Загалом діяльність підприємства давала нам до 7 млн прибутку. З директором його я вже говорив, він каже, що вся техніка у них є, одразу після деокупації вони все швидко відновлять і приступлять до роботи на партнерських відносинах.
А як взагалі справи з бюджетом?
Бюджет сільської ради своїх надходжень не має – нас стовідсотково дотує держава за тими плановим показникам, які були. Те, що ми отримували в тому році, так само вона нам і дає у цьому. Але цих грошей зараз не вистачає, бо хочеться взяти участь у різних проектах з відбудови, але є заборгованість по зарплаті по школі.
Розкажіть про складнощі.
Найперша складність – у законодавстві. Я – Станіславський сільський голова, який обраний людьми, але я не виїхав з окупації, коли призначали нам голову військової адміністрації. Призначили начальника, тепер ми дивимось – а як його призначили? У нас все працювало, людям надавали послуги, але у мене питання – чому мені як сільському голові нічого не запропонували? Я звернувся до Офісу Президента, аби надали чітке роз’яснення про мої повноваження. Так як у нас Олександр Вікторович [Бабуцький] начальник адміністрації, він працює і в адміністрації, і в сільраді, то якщо ми візьмемо закон про запобігання корупції – там чітко вказано, що він його порушує…
Так. Йому передали повноваження рішенням Верховної Ради. Стосовно мене рішення не треба, тому що повноваженнями я був наділений. Мені задали питання – а хто ж написав пропозицію? Я особисто говорив з Дмитром Бутрієм (колишній перший заступник голови Херсонської ОДА, – МОСТ), питав, що мені робити. І це був буквально такий діалог:
-Ваня, це твої проблеми.
-Діма, подожди, проблеми проблемами. Це добре, що ти швидко втік і тепер ти розказуєш, що це мої проблеми, але ти ж у військовій адміністрації, ти ж можеш їх вирішити.
Багато гуманітарних центрів мені кажуть – ми вам довіряємо, з Бабуцьким не хочемо працювати. Із Бабуцьким ми співпрацюємо, але я бачу, що він підпав під вплив наших опонентів, перших друзів Сальдо, які були депутатами від його партії і яких він привів. Ми Бабуцького попередили – ти ж дивись, кого береш. Да, я знаю, каже.
Він зараз на посаді працює?
Хто?
Ну від Сальдо людина.
Це у нас є староста у Широкій Балці. Не знаю, по ньому повідомили в СБУ. За якусь там співпрацю з росіянами вони йому подарували автомобіль на запчастини. Крадений автомобіль людина отримала. Чинне законодавство порушила. Люди з СБУ поговорили з двома свідками, але що там далі – будемо бачить. Ми віримо нашому президенту, віримо, що будемо звільнені всі, а всі, хто співпрацював з росіянами, понесуть відповідальність.
Сергій Нікітенко, Мост
