Уперший день повномасштабного вторгнення Юрій з родиною перебував у Херсоні. Почувши перші гучні вибухи, сім?я швидко зібралася і вирушила до батьків у Благодатівку – село, розташоване в дев?яноста кілометрах від обласного центру. Сподівалися: в невеличкий населений пункт росіяни не дійдуть. Та вже прибувши до батьківської оселі, Юрій опинився серед тих, хто зустрічав ворога, намагаючись зупинити на підступі до села.
Про те, як жителі Благодатівки протистояли росіянам, а в подальшому і пережили окупацію, розповідає Центр журналістських розслідувань.
Поява окупантів
Вперше ворожі колони з?явилися поблизу Благодатівки наприкінці лютого. Місцеві пригадують: ворожа бронетехніка заходила у сусідні населені пункти. За кілька днів росіяни з?явилися і в самій Благодатівці.
«Поки колони ходили, зранку подзвонив мій знайомий, каже: «з Миколаївської області рухається в нашу сторону колона, поїдемо, зустрінемо». Ну, а з чим зустрічати, ні зброї, нічого немає. Взяли ми свою зброю, все, що в нас було. Нас чотири чоловіки зібралися в автомобіль, і поїхали ми на річку Інгулець», – розповідає Юрій.
Житель Благодатівки ЮрійЗа річкою, до якої вирушили чоловіки, починається Миколаївська область. Юрій пригадує: хотіли до приходу окупантів перекрити греблі. Побачивши ж ворога на техніці, зізнається, злякалися.
«Ми їх відразу не побачили, а коли побачили в бінокль, затряслись трохи ноги, руки, злякалися. Вони побачили нас і почали в нашу сторону рухатись», – розповідає Юрій.
Уже будучи на місці, чоловіки побачили: за річкою росіян зустрічала така сама група цивільних чоловіків, ймовірно мисливців, які, як і вони, мали проти ворога на бронетехніці лише «запальні» коктейлі та стрілецьку зброю.
«Там їх з Миколаївської області хлопці зустріли. В них були «коктейлі Молотова», теж мисливська зброя, та в нас між собою зв?язку не було. Вони вступили з росіянами в контакт. А ми повернулися сюди, щоб перекрити греблі, щоб вони на цю сторону не прийшли. Були готові прийняти бій», – розказує Юрій.
У понівечених росіянами оселях колись щасливо жили мирні людиМінус ворожа техніка
Під?їхавши до самої річки, російські військові опинилися у яру. Юрій пригадує, що ворожа колона складалась приблизно із дев?яти одиниць техніки, серед яких – бронемашини «Тайфун», «КАМАЗи» та «КрАЗИ». Дві автівки вже були пошкоджені, та, на додачу, не мали пального. Це і змусило ворога кинути два «Тайфуни» просто у яру.
«Один ми з хлопцями пішли забрали, в нього було пошкоджено колесо, пригнали сюди. А другого підпалили. Я пригнав сюди «Тайфун» у село, ми відігнали його до фермера, щоб на фермі сховати. Почали шукати gps, відключили камери, відключили акумулятори і сховали його», – ділиться Юрій.
Зараз Юрій працює над відновленням батьківської оселіБронемашина, яку затрофеїли благодатівські партизани, вважається гордістю російського оборонно-промислового комплексу. Один «Тайфун» коштує близько 1 млн доларів. Незадовго його передали українським військовим. Ще два ворожі «КАМАЗи» знищили за наводкою.
Юрій припускає: залишаючи техніку, росіяни мали намір за нею повернутися. Та забирати вже було нічого.
Окупація і страх бути викритими
Згоріла техніка на дорогах і околицях щодня нагадує жителям Благодатівки про бойові дії, які не оминули село на початку війни. Чимало осель місцевих жителів зруйновані. Чи не кожна – має сліди обстрілів.
Місцевим партизанам пощастило: хоч до росіян, яким вони завадили зайти у село, все ж надійшла підмога, їх не шукали.
Незабаром, після зустрічі чоловіків із ворогом на річці, на околиці населеного пункту знов з?явилися окупанти. Та партизанам пощастило: це були вже інші військові. Місцеві розповідають, що в село вони не заходили, а розташувалися на його околиці в одного із фермерів.
«Вони нам сказали, що «ми вас чіпати не будемо і ви нас не трогайте, живіть як живіть». А як жити, коли вони до нас зі зброєю прийшли?», – запитує Юрій.
Чоловік очікував, що росіяни прийдуть по нього, адже в селі були прихильники «руського мира», які могли здати місцевих партизанів. Та при першій розмові з окупантами зрозумів: про його діяльність досі нічого не знають:
«Після того, як ми партизанили, десь через тиждень, перший раз до нас заїхали підрозділи їхньої поліції. І коли тут біля двору зупинився «Урал», батько перший вийшов до них. Ну я думаю, чого ховатися, взяв паспорт і вийшов. Ми з ними поспілкувалися хвилин п’ять, і я зрозумів, що не по нас».
Пошкоджені внаслідок війни оселі місцевих жителівНезабаром Юрій із родиною зміг виїхати з Благодатівки, адже рано чи пізно ворог міг дізнатися про них. На щастя, залишити село вдалося і решті його односельців, які героїчно зустрічали ворога майже беззбройними. Двоє з них зараз несуть службу в Збройних силах України.
3 вересня ЗСУ звільнили Благодатівку від російських військ. Та наслідки ворожих обстрілів і окупації досі залишаються частиною життя цього невеличкого села.Понівечена Благодатівка
Зруйновані та понівечені будинки, спалена техніка, безпритульні тварини, які до повномасштабної війни, певне, мали своїх господарів.
Безпритульні тварини, що живуть у БлагодатівціПосічені уламками подвір?я та залишки від снарядів – все це щодня бачать місцеві жителі.
Такі знахідки досі залишаються на вулицях розбитого селаПісля обстрілів та тривалої окупації місцеві жителі бояться кожного гучного звуку. Кажуть, коли бригади працюють над відновленням електрики, досі здригаються.
Житловий будинок у БлагодатівціПротягом кількох місяців, під час найпотужніших обстрілів, жителі Благодатівки практично жили в підвалах. На даху місцевої школи росіяни розмістили своїх снайперів.
«Ми фактично весь час жили під прицілом», – кажуть місцеві.
Про призупинене життя в очікуванні перемоги тут нагадує дитячий майданчик, порослий високою травою. На місці, де раніше лунав дитячий сміх, тепер ростуть кульбаби.
Покинутий дитячий майданчик у БлагодатівціПотроху жителі Благодатівки відновлюють свої оселі. Радіють, якщо бодай щось вдалося вберегти від окупантів. Хтось втратив житло, хтось – бізнес. Та головне – що, попри все, їм вдалося врятуватися.
Фото: Тарас Вовченко
