Херсон повторює долю Миколаєва, зазнаючи постійних обстрілів російської армії. Однак, крім ракетного озброєння військові РФ завдають ударів по місту артилерією, танками та мінометами. Це збільшує кількість загиблих: у Миколаєві за дев’ять з половиною місяців загинули понад 150 людей, у Херсоні ж за чотири з половиною місяці після деокупації — майже 100. Про це і не лише розповів в інтерв’ю Суспільному пресофіцер тактичної групи “Грім” Дмитро Плетенчук.Що таке тактична група “Грім”?
Це тимчасовий орган військового управління, на який покладено забезпечення безпеки у місті Херсон. Тобто військовий орган, який відповідає за оборону цього міста.
Зараз увага прикута до фронту на Донеччині. Це зрозуміло. Однак війна триває на всій лінії фронту. Який характер бойових дій на Херсонщині?
Маємо сталу лінію фронту через те, що є природна перешкода у вигляді річки Дніпро. Яка, як і нам допомагає в обороні, так і звісно росіяни ховаються за нею і ведуть позиційні бої з-за ріки. Обстрілюючи правий берег з лівого. Вони чудово знають, що правобережжя з нашого боку заміновано, що там є відповідні спостережні пости, тому навіть на воду виходити не ризикують. Так само і ми знаємо, що лівобережжя вони фортифікують та мінують.
Тому ситуація з моменту деокупації міста Херсон достатньо стала. Єдине, що з 20 листопада, тобто через тиждень після того, як вони залишили Херсон, почали його інтенсивно обстрілювати.
Центральна частина міста — проспект Ушакова — закінчується набережною, яка вже є лінією фронту. Тому що 500 метрів, лівий берег і там вже російські окупанти. І відповідно вони зі своєї тимчасово окупованої частини Херсонщини ведуть неприцільний вогонь по Херсону. Застосовують для цього міномети, ракетні системи залпового вогню (БМ 21 “Град”), ствольну артилерію калібрів 122 та 152 мм і танкові обстріли з закритих позицій.
Будівля у Херсоні, в яку поцілили російські військові, 23 лютого 2023 року. Фото: Юрій Сисоєв/Суспільне Одеса
Вибух знищив цілий проліт будівлі, Херсон, 23 лютого 2023 року. Фото: Юрій Сисоєв/Суспільне ОдесаВони використовують два основні алгоритми для обстрілів Херсона. Або обстріл квартал за кварталом, накриваючи РСЗВ район за районом, і паралельно обстрілюють конкретні об’єкти цивільної інфраструктури. Насамперед лікарні. Деякі медзаклади вже обстріляли по чотири рази. Кардіологічний центр, обласну лікарню, дитячу. Так само вони тероризують об’єкти енергетичної інфраструктури, водопостачання, теплопостачання та об’єкти зв’язку.
Яка логіка таких обстрілів: щоб жителі покидали місто?
Я завжди кажу, важко зрозуміти логіку скаженої собаки. Вона просто біжить і кусає. Єдине, що ти можеш зробити — це пристрелити її. Так само й тут. Логіки та військової доцільності не вбачається. Можна зрозуміти, коли ведеться артпідготовка перед наступом, або, щоб стримати ворога, який наступає на тебе. Такої ситуації нема. Є ріка. У зимовий період форсувати її — завдання із зірочкою. Вони бачили чудово, що спроб її форсувати не було. Тобто обстріли заради обстрілів. Окрім, як назвати це демонстрацією військової присутності складно. Але досить дорогий спосіб військової присутності, враховуючи жертви серед цивільного населення Херсона, так і враховуючи їхні втрати. Ми теж не сидимо, склавши руки. 24/7, не очікуючи обстрілів, превентивно вишукуємо цілі, зразки озброєння та місця скупчення живої сили противника, завдаємо по них удари.
Щотижня маємо успіхи: або знищений танк, кілька гармат, або склад чи два склади.
Російські ДРГ перепливають Дніпро та намагаються атакувати позиції наших військових?
Диверсійно-розвідувальна група — це тонкий, коштовний інструмент. Його не використовують для того, щоб забивати цвяхи. Щоб відправити ДРГ, треба мати якийсь задум. Висадити десант, щоб він просто загинув на березі? Немає сенсу. У нас, на південь, є острови, комишеві локації: там можна вийти на невеличкий острів, витягнути міномет і почати обстріл Херсона з близької позиції. Таку практику росіяни іноді застосовували. Але ми так само їх знаходили та знищували.
Дмитро Плетенчук демонструє прапор РФ. Фото: з особистого архіву
Дмитро Плетенчук демонструє прапор РФ. Фото: з особистого архівуВідразу після деокупації Херсона точились бої на островах посеред Дніпра. Бої тривають?
Ці острови перебувають під нашим вогневим контролем: 24/7. Це зона бойових дій. Там перебувати цивільним небезпечно. Їх там нема. На жаль, були випадки, коли намагались перетнути Дніпро на човнах. Наприклад, два чоловіки, 55 та 70 років, хотіли перебратись з лівого берега. Той, що молодший, на жаль не вижив, інший дістав поранення.
Скільки сил російська армія тримає на Лівобережній Херсонщині? Хто це та яка їхня боєздатність? В яких населених пунктах ворог тримає основні сили?
Складається враження, що їх сюди відправляють або, щоб відправити далі на Донбас, або навпаки. Це у них локація, як або для бойового злагодження, або відновлення. Ми вже бачили всіх: “вагнерівці”, мобілізовані, але здебільшого кадрові підрозділи збройних сил РФ. З цікавого: ми там бачили кримчан, війська берегової охорони. Там можна побачити наших зрадників. Нещодавно туди зайшли вчергове буряти. Дуже вимотані, брудні, не розмовляють. Схоже, що повернулись з фронту. Вигляд, як у бомж-бригади.
Щодо кількості сил. Скажу так: недостатньо, щоб сформувати наступальне угрупування
Де на окупованій Херсонщині концентруються окупанти?
Здебільшого якась агломерація навколо Олешок. Це або селища, або містечка. Слід зазначити, у цих локаціях вони періодично посилюють поліцейські заходи. Це територія повного правового свавілля: заселення військовослужбовців у приватні помешкання, виселення людей, пограбування, зґвалтування. Росіяни намагаються розмістити склади з боєкомплектом біля цивільних. Наприклад, в якомусь з будинків. Також окупанти намагаються вирахувати нелояльних людей. Вони навіть складають інформаційну довідку, який з районів менш лояльний або нелояльні взагалі. І коли вони вчергове, у провокативних цілях, обстрілюють населені пункти, які перебувають у російській окупації, намагаються поцілити саме в ці райони, де вони бачать концентрацію нелояльних громадян.
Кінбурнська коса — це єдина територія Миколаївщини, яка залишається окупованою. Взимку там точилися бої. Речниця пресцентру сил оборони Півдня Наталя Гуменюк заявляла про можливу деокупацію цієї ділянки. Що там відбувається зараз?
Це важливий відтинок: це Дніпро-Бузький лиман, це контроль виходу з морських портів Миколаївщини. Це має великий економічний сенс. За косу і ми б’ємося, і вони намагаються там утриматись. Періодично ми ці цілі знаходимо на Кінбурнській косі та знищуємо. Вони не почувають себе там вільно. Так, вони окопались ближче до материкової частини, але на самій косі вони працюють більше наскоком: викотили “гради”, дали залп і назад. Сказати, що вони повністю контролюють косу не можна. Але вони її використовують, як майданчик для обстрілу Очакова та Куцурубської громади. Підсумую: за неї точаться бої артилерійського характеру.
Кінбурнська коса. Джерело: deepstatemap.liveДо деокупації частини Херсонщини ви захищали країну у складі сил оборони Миколаєва — місто перебувало у схожій ситуації з Херсоном. Зазнавало постійних обстрілів. Порівняйте ситуацію тоді й зараз.
Те, що ми бачили у Миколаєві, у перспективі може очікувати Херсон. У Миколаєві ми мали до лінії зіткнення 28 кілометрів, відповідно звичайну, дешеву ствольну артилерію вони не могли застосовувати. Вони використовували “Піони” (калібр 203 мм — ред.), ракети систем залпового вогню “Торнадо-С”, це модифікований “Смерч”, який має дистанцію бою понад 100 км та їхнє ноу-хау — “хаймарс” на мінімалках, як я його називаю — ракети 5В55 системи протиповітряної оборони С-300. Звісно, руйнування були набагато більші. Тому що бойова частина тієї ж ракети від С-300 — це 150 кг. Головне, що вони могли собі дозволити працювати лише вночі. Бо це великі об’єкти й непомітно пересуватись вдень вони не могли. Особливо враховуючи нелояльність наших громадян, які відразу надавали інформацію, де вони перебувають і тому чи їх періодично “накривали”. У Херсоні ситуація інша: близька відстань дозволяє їм використовувати зразки артилерійського озброєння.
Яка кількість жертв у Херсоні та навколишніх громадах внаслідок обстрілів?
За своїми темпами, на жаль, випереджає, якщо порівнювати з Миколаєвом. Якщо там було понад 150 загиблих за дев’ять з половиною місяців, то у Херсоні майже сто за чотири з половиною місяці.
До того ж на Херсонщині велика мінна небезпека. Росіяни замінували все, що тільки можна і не можна. Майже щотижня маємо загиблого фермера. Щотижня маємо загиблих, які пішли у ліс заготовляти дрова. Також маємо жертв серед працівників ДСНС та інженерів, які намагались це все розмінувати. Росіяни мінуванням не просто порушували будь-які вимоги міжнародних конвенцій, а робили все у такий спосіб, щоб це було неможливо розмінувати. Вони мінували об’єкти соціальної інфраструктури та поля. Щоб завдати якомога більше економічних збитків.
Зупинка громадського транспорту, яку обстріляли військові РФ. Загинули три людини, Херсон, 9 березня 2023 року. Фото: Суспільне ХерсонДо речі, херсонські фермери, це взагалі окрема каста людей. У нас є фермер, який розпочав свою діяльність ще за радянських часів, пережив “лихі дев’яності”. Прийшли окупанти, прострелили йому та дружині ноги, скот зарізали, техніку пограбували, ангари спалили. Він виїхав. Разом з дружиною лікувався у Кривому Розі. Потім повертається і відновлює своє господарство. Ось такі на Херсонщині фермери.
Скільки часу треба, що розмінувати Херсонщину?
Заведено вважати, що один рік війни дорівнює 10 рокам розмінування. У нас в населених пунктах таких, як Посад-Покровське повертаються сім’ї. Минулого разу від місцевих чули, що вже повернулись 300 сімей. Посад-Покровського фактично нема. Там складно знайти вцілілу хату. Однаково люди повертаються. Орють, підіймають теплиці. Нещодавно місцевий повернувся, з’їхав з дороги й підірвався. Тому такі населені пункти зараз повносили у червону зону. Тому туди закритий доступ. Ніхто не може гарантувати мінну безпеку. На жаль.
Скільки людей наразі проживає у Херсоні та яка гуманітарна ситуація у місті?
Якщо до окупації було 330 тис. людей. Зараз залишається близько 50 тис., тобто менше ніж 20%. Велика частина виїхала одразу після окупації. Друга хвиля після деокупації, як тільки отримала таку можливість. Третя потужна хвиля була у перші два місяці, коли почалися щільні обстріли.
Щодо гуманітарної ситуації. Насамперед нема роботи. Це головна проблема для херсонців зараз. Тому що підприємства стали, як і в Миколаєві. Там під час обстрілів припинили роботу 12 найбільших підприємств. Тут така сама картина: морський порт стоїть, де були зайняті багато людей. Сказати, що є ознаки гуманітарної катастрофи, не можна. Коли ми зайшли у Херсон, крім, газу не було нічого. Росіяни або викрали, або пошкодили все до чого могли дістатись. Не було опалення, води, світла та зв’язку. Протягом місяця все це відновили. Далі місто функціонувало у штатному режимі. Так, у нас двірники у бронежилетах працюють на вулицях. Але вони працюють, вони є. У принципі в Херсоні жити можна, але небезпечно.
Житель Херсона на велосипеді біля спаленого ТРЦ Fabrika. Фото: Юрій Сисоєв/Суспільне ОдесаЯкі настрої жителів на фоні постійних обстрілів?
Все стало настільки звичним, що, на жаль, у Херсоні, як раніше у Миколаєві, більшість ігнорує небезпеку. Люди не те щоб “заразились” фаталізмом, але кажуть: “Прилетить та й прилетить”. Супермаркет “АТБ”, вдруге прилітає по ньому. Стоїть черга як й стояла. Три трупи лежить, ніхто щодо цього навіть не панікує.
Є послуги чи товари, яких критично не вистачає жителям?
Щоб критично немає, але є товари, які треба пошукати. Якщо раніше аптек було більше, зараз вони позачинялись. Водночас місто забезпечують ліками міжнародні організації. Багато організацій працюють у Херсоні: UNICEF, ООН, Червоний Хрест. Звісно, українські волонтери. До речі, офіс Червоного Хреста обстрілювали тричі: останнього разу росіянам вдалось знищити офіс, під час першого удару загинула 32-річна волонтерка разом із 71-річною жінкою, яка прийшла по допомогу. Колеги з Миколаєва та Одеси активно допомагають Червоному Хресту у нас.
З 20 березня на півдні країни діє зонування, яке регламентує роботу журналістів. Наприклад, у червоних зонах, журналісти взагалі не зможуть працювати. На Херсонщині — це смуга прибережених громад, Давидів Брід, Високопілля та інші. Для чого це потрібно?
Велика небезпека. Ніхто не може гарантувати, в який момент туди прилетить і що туди прилетить. Більшість обстрілів відбувається, на жаль, вдень. Під час обстрілів ствольною артилерією будинок здебільшого рятує. Але коли ти на вулиці, шансів не багато. Тому намагаємось не допустити жертв, насамперед серед журналістів. У нас були випадки, коли журналісти потрапляли під мінометний обстріл та в інші неприємні ситуації. Зонування не є аксіомою. Воно буде переглядатись. Але якщо ми візьмемо, наприклад, мікрорайон “Острів” у Херсоні, який потерпає найбільше від обстрілів, то він у червоній зоні. Щодня проходить у зведеннях, як обстріляна територія.
Фото: Юрій Сисоєв/Суспільне Одеса
Фото: Юрій Сисоєв/Суспільне Одеса