Як колектив херсонської «Гончарівки» утеплює українських військових«Це моє хобі. Але саме таким чином я зміг підтримати наших хлопців на передовій хоч трохи зігріваючи їх. Я взяв собі за приклад відомого політика Уїнстона Черчилля. Він також у вільний час займався в’язанням», – Микола Дуднік, бібліотекар.
Ось так починається наша розмова з Миколою Дудніком. Саме про нього нам розповіли як про головного «в’язальника», коли ми звернулися до Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара щодо ініціативи зі збирання ниток для в’язаних шкарпеток для ЗСУ.
«Про потребу дізналися у телеграм-каналі»
Микола Дуднік ділиться, в одному з телеграм-каналів його дружина побачила прохання матері військового, який перебуває на Донбасі про кілька пар теплих в’язаних шкарпеток.«Ця жінка написала, що шкарпетки потрібні не лише її сину, а й іншим захисникам. Бо в окопах дуже холодно і наші хлопці мерзнуть. А так як я вмію в’язати, то одразу відгукнувся на цей заклик», – говорить пан Микола.
Микола Дуднік, працівник КЗ «Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара» ХОРСпочатку херсонець переробив усю пряжу що була вдома, далі почав шукати по знайомих в’язані речі, які можна було б розпустити та пустити нитки в роботу. А ще чоловік розповів про цю справу колегам. І вони без жодних вагань долучилися до неї.
Одразу після звільнення Херсона колектив бібліотеки приступив до роботи. Були різноманітні ідеї, але враховуючи розташування закладу та те, що книгозбірня досить довго чекала розмінування – проводити якісь заходи, наприклад плетіння маскувальних сіток, було просто небезпечно. Тож коли надійшов запит на виготовлення шкарпеток ми одразу зрозуміли, що це нам під силу», – розповідає завідувачка відділу соціокультурної діяльності Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара Оксана Шестакова.
Оксана Шестакова, завідувачка відділу соціокультурної діяльності КЗ «Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара» ХОРВідмітимо, що тема апсайклінгу (ред. – переробка старих речей на нові) – давно знайома колективу книгозбірні. Інклюзивний ляльковий театр, альтернативна ялинка, музей еко-альтернатив тощо. Це далеко неповний перелік проєктів бібліотеки, в основі яких лежить принцип переробки непотрібних речей чи надання старим виробам «другого життя». Тому і цього разу працівники «Гончарівки» вирішили використати перевірений метод.
Перш за все розмістили оголошення про нестачу сировини для шкарпеток на сторінках установи у соціальних мережах. Крім того написали про це у внутрішньому корпоративному чаті, звідки бібліотекарі почали пересилати її друзям та знайомим. На прохання співробітників закладу відгукнулося чимало людей.
Зворотній зв’язок був надзвичайним. Дуже багато херсонців принесли непотрібні в’язані речі з дому, які можна було розпустити. Також люди передавали і вже готові, зв’язані власноруч шкарпетки. Такі моменти надихають та мотивують працювати надалі. І дуже важливо, що ініціатором подібних заходів виступають сьогодні не тільки волонтери, але й бібліотекарі, працівники культури Херсонщини. Бо не буває не тих професій й не тих повноважень, які б не дозволяли кожному з нас допомогти у міру своїх можливостей», – додає пані Оксана.
Робота з виготовлення шкарпеток пришвидшилася. Ті ж співробітники книгозбірні, які не вміють в’язати – займаються переробкою в’язаних речей у пряжу. Адже сам по собі процес розпуску ниток займає дуже багато часу.
Якби знав про потребу у в’язаних шкарпетках для наших хлопців раніше – наробив би їх значно більше. Скільки ж було вільного часу після деокупації Херсона, коли ні зв’язку, ні електрики не було… Та нічого, наразі в’яжу вже після роботи за переглядом телемарафону «Єдині новини». В середньому на одну пару витрачається два-три вечори», – пояснює пан Микола.
«Мої вироби легко впізнати, адже я в’яжу «джураби»
Здавалося би, наразі існує чимало альтернатив щодо в’язання шкарпеток, які так само здатні зігрівати ноги. Тож чому утеплювати наших захисників варто саме «бабусиним методом»?Слід розуміти, що в’язані шкарпетки ми відправляємо на фронт бійцям в окопах. А людина, яка постійно знаходиться у взутті потребує якісних натуральних речей, особливо якщо мова йде про ноги, – пояснює Микола Дуднік. – Уявіть, після важкого дня чи ночі військовий нарешті скидає берці, аби дати ногам відпочити. Але взимку в окопі без взуття дуже прохолодно. І ось тут на допомогу приходять шкарпетки. Натуральний матеріал, ручна в’язка, позитивне «енергетичне» забарвлення, адже кожна річ в’яжеться з особливою турботою, любов’ю та теплом. Все це робить «бабусині» шкарпетки не просто кращими за заводські, а насправді незамінними для хлопців на передовій».
Ми не могли не поцікавитися у пана Миколи і тим, хто та за яких умов навчив його в’язати. Як виявилося, він фактично самоучка.
Мене насправді багато хто намагався навчити, ще під час моєї молодості. Тоді у моді були різноманітні напрямки хенд-мейду. Але все не виходило. Коли вже став старше, випадково знайшов брошуру і там так все було зрозуміло написано та намальовано. Захопився й не відклав цю справу доки не вийшло», – ділиться херсонець.
І потім кожного року, вже традиційно, члени його родини отримували у подарунок в’язані шкарпетки. Зазначимо, що в’яже пан Микола виключно спицями.
Один раз я зв’язав навіть кофту. Дружина просила й обрала такий цікавий і складний малюнок, що мені довелося звертатися за допомогою до інших майстринь. Але врешті кофту я зв’язав і вона її носила. А вже через кілька років ми розпустили цей виріб та пустили на нитки для шкарпеток. Просто нині довелося збільшити потужності виробництва», – сміється Микола Дуднік.
До речі, впізнати шкарпетки від пана Миколи дуже легко. Адже він в’яже «джураби». Це неймовірно красиві й теплі шкарпетки, іноді гольфи, традиційні для народів Кавказу, Туркменістану, Афганістану, Ірану, гірських районів Пакистану і Туреччини.
«Джураби»Їх в’яжуть із різних ниток і з таким малюнком легше рахувати ряди. На підошву ближче до п’ятки пускають синтетичну нитку, в голень – вовну та акрилову пряжу, а на ступню звичайно вовну і бавовну. Врешті все залежить від пряжі, яка є в наявності», – пояснює Микола Дуднік.
Що ж стосується розміру, то в основному чоловік робить шкарпетки на 42-43. Інколи додає петлі, аби збільшити розмір виробу до 45-46. Зазначає, це найбільш поширені розміри ноги серед чоловіків. Також дуже важливо аби вироби не були короткими за висотою, бо тоді в них не можливо заправити натільну чи термо- білизну. Не менш важливим є й те, щоб шкарпетки не містили ніяких грубих швів чи вузлів. Бо в цьому випадку носити виріб може бути проблематично.
«Книгозбірня постраждала, але це не привід зупиняти роботу»
За словами Оксани Шестакової оперативно та ефективно реагувати на потреби суспільства не пов’язані з культурною сферою – не в новинку для їх установи. Адже ще за мирних часів «Гончарівка» перестала бути класичною бібліотекою.Орієнтуватися на актуальні запити, бути прогресивними та оперативними – ось головні правила, які впроваджує у діяльність книгозбірні її керівниця Надія Коротун. Тому вже багато років наш заклад – це потужний культурно-інформаційний простір для навчання, творчої реалізації, інтелектуального дозвілля та інших ініціатив. Наша робота не припинялася навіть під час пандемії, тільки вона була переведена у дистанційний формат. Наразі, враховуючи сьогоднішню ситуацію, відбувається теж саме. Бібліотекарі проводять безліч заходів та курсів онлайн, поповнюють віртуальні ресурси книгозбірні, консультують наших постійних користувачів, які виїхали і намагаються якось влаштуватися на новому місці та, звичайно, створюють різноманітні проєкти на підтримку України», – ділиться пані Оксана.
Вибиті вікна, міни та суцільний безлад. Такою залишили по собі окупанти херсонську Гончарівку (фото Антон Балан)
Від ворожих обстрілів постраждали навіть книги (фото Антон Балан)
Ви знаєте, кожний працівник культури працює на духовне збагачення людини. І подібні ініціативи – це підтримка наших захисників, в першу чергу, саме на духовному рівні. Адже ще з давніх часів вірили, що коли людина робить щось власними руками – вона вкладає у цей виріб частинку своєї душі та енергії. Тож і ми щиро віримо, що через в’язані шкарпетки наші військові відчують силу плодючої Херсонщини та тепло мужніх херсонців», – ділиться Оксана Шестакова.
Додамо, що під час окупації міста працівники «Гончарівки» також не поставили свою роботу на паузу. І доки окупаційна влада не зайняла приміщення закладу, кожного дня приходили у книгозбірню, аби «законсервувати» будівлю. Тим самим врятували частину цінних експонатів.
«Консервування» херсонської Гончарівки (фото Антон Балан)
Ми спілкувалися з військовими, які на нашому напрямку і пропонували їм в’язані вироби. Та вони зазначили, що утеплювати необхідно саме хлопців на Донбасі, Луганщині та Харківщини, де перші місяці весни не балують теплом. І зважаючи на таку гостру актуальність, хвилюються аби шкарпетки потрапили до бійців якнайшвидше. Бо потім як підуть наші хлопці у наступ, так їх волонтери не здогонять аби віддати шкарпетки», – каже пан Микола.
Вже готуючи матеріал до публікації ми дізналися, що чергова партія з майже півсотнею «теплих подарунків» від колективу херсонської книгозбірні була відправлена до бійців на Донеччину. До шкарпеток працівники доклали яскраві дитячі малюнки, які спеціально створила херсонська малеча. Наразі триває робота над формування наступної посилки.
Посилка, яку працівники книгозбірні відправили до військових на Донеччину
Матеріал вийшов у співпраці з Центром прав людини ZMINA.
