Про сам щоденник, про те, чи має він цінність, а також про свій рік війни Юрій Фанигін розповів Радіо Свобода.
Щоденник російського окупанта до рук українського волонтера й історика потрапив випадково. Юрій Фанигін каже: волонтерством він займався з 2014-го, упродовж перших років війни діставав і возив речі бійцям на Донбас.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну відновив зв’язки з іншими волонтерами та військовими і почав знову доправляти допомогу на фронт. Під час однієї з таких поїздок, коли привозили колеса для БТРів для 60-ї піхотної бригади на Херсонщину, познайомився з бійцем із позивним «Вадімич».
«Наполеоновские планы» усвідомленого окупанта
Щоденник вівся у спеціальному блокноті для мемуарних записів, стилізованому під видання 1930-х років. У зшитку під назвою «Наполеоновские планы» російський військовослужбовець писав каліграфічним почерком. Як виглядає, він сподівався зафіксувати переможні події на фронті 2022 року, натомість – довелося писати про розчарування.
«Скоріш за все, це – елітний підрозділ десанту, який якраз і перекидали на посилення Херсонського напрямку. Щоденник охоплює приблизно тиждень: починається десь під Москвою, коли їх почали перекидати в Україну. Настрій у нього досить бадьорий, він ніби готується до мандрів. А закінчується все малесеньким розділом під назвою «Перший раз за кордоном». Тобто людина – усвідомлений окупант. Розумів, що перетнув чужий кордон. Розумів, що вони роблять і де перебувають. Він об’єктивно пише, що на цій землі їм ніхто не радий, що місцеві дивляться презирливо, з ненавистю…» – розповів Радіо Свобода Юрій Фанигін.
«Там є слова про «бідний народ Донбасу», як його «захищали» усі «вісім років» і таке інше. Тобто людина просякнута пропагандою, як і всі вони – у них однаковий імперський світогляд. З історичної точки зору, це цікава річ, бо зараз дуже мало рукописних щоденників. Можливо, він буде цікавим і для психіатричного вивчення. Не знаю, живий чи мертвий автор. Маю надію, що він був утилізований як окупант», – додає волонтер.
Історик і волонтер, що вивчав війну й опинився в епіцентрі війни
Юрій Фанигін – фаховий історик, співробітник Дніпропетровського національного історичного музею імені Яворницького, один із творців Музею АТО в Дніпрі. Розповідає: за кілька місяців до повномасштабного вторгнення Росії в Україну він займався темою війни як науковець. Зокрема, досліджував долю науковців під час Другої світової.24 лютого 2022 року побачив, як розхитується маховик війни на власному досвіді.
«У лютому я переніс ковід і ще остаточно не одужав. 23 лютого надвечір у мене якраз був візит до лікаря. І якраз з лікарем ми й говорили – буде чи не буде війна. Я казав, що це ми скоро дізнаємося, але питання в іншому – чи будемо ми єдині в середні країни, чи будемо ми самі у світі проти цієї агресії?.. У повітрі було напруження, але вечір був спокійним. А зранку – дізнався, що війна. Розгубленості не було. Зрозумів, що треба їхати на роботу, в музей, що, швидше за все, будемо евакуювати експонати. Зазвичай так роблять у музеях під час війни. Я знав це, бо все наукове життя я вивчав долю нашого музею під час Другої світової війни – читав документи, спогади, цікавився долею співробітників тих часів, і зокрема тих, які були засуджені як «колаборанти». У січні-лютому 2022 року я писав наукову роботу про долю керівників нашого обласного архіву під час війни. 25 лютого я мав якраз її здати в друк», – розповів Юрій.
«Мені зателефонував знайомий ветеран «Айдару» й сказав, що його побратими, луганчани, вийшли з-під удару безпосередньо біля лінії зіткнення на Старобільщині. Зв’язку у них майже не було, інтернету теж, вони не знають ситуації, але їдуть у Дніпро, щоб вступити тут до лав ТрО. У мене вдома лежало два чохли для бронежилетів, декілька рюкзаків військового типу, чоботи, інша амуніція. Ми з другом Юрою Сулимою зібрали допомогу, медикаменти і зустріли хлопців. А далі почали допомагати всім потроху, чим могли, знову налагоджувати зв’язки, зокрема з міжнародними партнерами. Написали на українсько-французький фонд, отримали дві карети швидкої допомоги. Березень і квітень були якісь рвані, більш-менш чітко я пам’ятаю все лише з травня», – розповідає він.
Збірка раритетів
«Щоденник окупанта», який зараз показують у Дніпрі, каже Юрій, – не єдиний цікавий експонат, який йому вдалося знайти. У його збірці є речі, які розповідають про людські долі.«Я не колекціонер, я такий собі – транзитер історичної пам’яті, і розумію, що є речі, які треба зберігати сьогодні, щоб завтра вони опинилися в музеї. Десь продають, цікаво – куплю. Буде лежати без діла – не пройду повз навіть звалища. У мене, наприклад, є унікальна аптечна ступка з написом «Аптека магістра фармацевтики Найдусь» Катеринослав». Є книга, підписана вчителями дівчинці, яка вчилася в католицькій школі при костелі. Це речі сторічної давнини. Є листівка з Парижа в Дніпро, 1958 рік. От для колекціонера цікава, наприклад, марка чи конверт. А для мене цінність – лист, підписана листівка, важливо, що люди писали, що думали. Я люблю такі речі – зі згадкою, з людським чимось», – зауважує Юрій Фанигін.
Плани й подальша доля щоденника
На другому році повномасштабної війни Юрій Фанигін каже: поки планує зосереджуватися не на дослідженнях артефактів, а на допомозі українській армії. Щойно повернувшись з Херсонщини, він уже готується до наступної поїздки.
«Буду ухвалювати рішення з урахуванням думки людини, яка мені передала цей документ. Зараз хочемо просто продемонструвати на виставці. Можливо, буде фідбек від громадськості. Можливо, зараз не час для історії – ми самі живемо в центрі цієї історії», – сказав він.
