— Ворог постійно застосовує артилерію та міномети на цьому напрямку. Більшість обстрілів хаотичні й по цивільних населених пунктах. Наш підрозділ виявляє спалахи на тому березі, коли рашисти гатять по мирних, і передає координати для відпрацювання, також веде цілодобове спостереження за водосховищем, щоб у разі спроби проникнення ДРГ або висадки десанту відправити окупантів на дно, — розповів про ситуацію командир взводу Максим «Санич».
Спостереження захисники ведуть також і за допомогою мережі встановлених відеокамер. Загалом бліндажі та укриття у хлопців виконанні «на 5 зірок». Перекриття, місця для відпочинку й несення служби, датчики руху, номери точок вогню для зайняття у разі тривоги, здавалось, таке можливо тільки десь на полігоні в показовому містечку, а не за кілька кілометрів від ворога.
— У підрозділі багато колишніх будівельників, тому за місяць справились, — усміхаючись, додає Максим. — Звісно, після звільнення цього берега тут не така інтенсивна динаміка, як було раніше, тому маємо змогу — робимо. Хлопців примушувати щось робити не треба, адже кожен піхотинець знає, що більше накатів, то міцніше сон.
рашистів тут ворогом рідко хто називає, всі порівняння належать тільки до ненормативної лексики, адже українські захисники ніколи не зможуть зрозуміти те, як можна стріляти по мирних містах і селах «для устрашенія».
— Це наш, так би мовити, профіль — сидіти під обстрілами, а те, що вони роблять із цивільними, що тим доводиться терпіти у прифронтових населених пунктах — це жахливо й такому не має бути місця у 21-му сторіччі, — ділиться думками на спостережному посту старший стрілець Родіон. — Зараз я спостерігаю за допомогою наявних засобів за обстановкою, шукаю повітряні цілі. Ми забезпеченні всім необхідним, щоб противник не доплив до цього берега, якщо він наважиться, звичайно.Детальніше дивіться в сюжеті.armyinform.com.ua
Фото і відео автора