Росія обстрілює Марганець так сильно, що половина міста виїхала. Для тих, хто лишається, збирають гуманітарну допомогу. Та як тільки ЗСУ звільнили Херсонщину, місцеві волонтери поїхали допомагати ще й сусідам. Знімальна група ВВС приєдналася до них в одній із таких поїздок і задокументувала, як російська артилерія обстріляла гуманітарну колону і селян, які прийшли отримати їжу.
Три білих мікроавтобуси кружляють між будинками, у яких замість вікон - фанера.
Волонтери завантажують їжу і теплі речі зі спортзалу, клубу і дитячого садочка, які перетворилися на склади гуманітарки.
На виїзді з міста автомобілі розтягуються у колону, водії починають спілкуватися по рації. Я сідаю у бус і розпитую, що привело цих людей на Херсонщину.
"У Марганці - тяжко, напружено, але більш цивілізовано", - пояснює Сергій Старостин , один із волонтерів марганецької організації "Територіальна підтримка 25". - А там, куди ми їдемо, люди були в тяжкій окупації і зазнали багато біди".
Коли нам відкривається вид на Каховське водосховище, над водою виринає силует Запорізької атомної станції та ТЕС. У вранішньому сонці вони майже висять у повітрі.
На тому березі стоїть російська армія, й наша колона потрапляє у зону дії її артилерії. За декілька годин ми відчуємо, що це значить.
"Ситуація змінюється щохвилини"
На межі Дніпропетровської і Херсонської областей волонтери паркуються на узбіччі, щоб надягти бронежилети. Обабіч дороги лежать нерозірвані касетні снаряди – якщо один такий вибухне, його шрапнелі вистачить на всю колону.
Перш ніж вирушити далі, наші супутники звіряють плани. "Маршрут не може бути на сто відсотків запланований, тому що ситуація змінюється щохвилини,” - пояснює Сергій.
Він дзвонить у села, куди ми їдемо, і дізнається, що росіяни почали їх обстрілювати. Тому волонтери змінюють маршрут і беруть курс на Милове.
Але вже за пів години ми чуємо віддалені вибухи за дорогою.
"Якщо починається обстріл, то ми швиденько розвантажуємося і тікаємо за п?ять хвилин", - розповідає Костянтин Титаренко, засновник "Територіальної підтримки 25".
Він тримає в руці телефон і весь час оновлює чати, де мешканці прифронтових районів обмінюються інформацією про "виходи" - постріли російської артилерії.
Підпис до фото,Волонтер Костянтин Титаренко (зліва) роздає свічки мешканцям Милового Херсонської області.Костянтин і його знайомі патрулювали у Марганці і допомагали переселенцям із початку повномасштабного російського вторгнення, а згодом зареєстрували своє об?єднання як громадську організацію. Коли ми з ними знайомимося в лютому 2023-го, здається, що це команда із відточеними навичками виживання у зоні бойових дій.
У Миловому на волонтерів уже чекають декілька десятків людей - здебільшого це старші жінки. Вони обступають мікроавтобуси тісним колом і розбирають консерви, свічки і теплий одяг.
"Це перша гуманітарна допомога за три тижні", - пояснює один із мешканців, який підійшов привітатися із волонтерами. - Добре, що відчинився продуктовий магазин, але не всі мають пенсію, щоб купити їжу", - додає він.
Але нашу розмову перебивають волонтери - знову чують "вихід" з російських позицій. І тепер вони впевнені - це по нас.
"Галю, ходімо, бо вже діла тут не буде"
Менше ніж за хвилину ми чуємо вибух. Сергій оцінює, що "прилетіло" за декілька сотень метрів. Тепер у нас є секунди, щоб заховатися в укритті. Селяни, які розбирають гуманітарку, зойкають і зітхають, але не зупиняються.
Одна з жінок підходить до нашої продюсерки, яка присіла під стіною, бере її за щоки і заспокоює, що все буде добре.
Інша кричить: "Галю, ходімо, бо вже діла тут не буде".
Частина волонтерів починає швидше розвантажувати мікроавтобуси, частина - присідає біля стіни будинку, Сергій підштовхує мене туди ж і намагається прикрити своїм тілом.
"Отак ми, Вікторіє, і возимо (допомогу - Ред). Бачиш, в якій ми ситуації постійно?" - каже він.
Костянтин, який лежить під стіною поруч, зі сміхом і нецензурщиною додає: "Я перепрошую, але треба вшиватися звідси".
І майже одразу лунає ще один вибух - тепер іще ближче.
Коли ми застрибуємо в автомобілі і тікаємо із села, то чуємо ще два вибухи позаду. Волонтери показують у небо і стверджують, що бачать дрон. Але на швидкості нам не вдається нічого роздивитися.
Підпис до фото,Волонтер (справа) прикриває журналістку ВВС Вікторію Жуган (зліва) під час обстрілу. Стіна будинку і бетонний паркан стали найближчим укриттямПо нас стріляли із російських позицій, тож вирішуємо розділитися. Знімальна група бере курс подалі від Дніпра, за яким стоїть російська армія, а волонтери продовжують свою місію.
Костянтин надсилає нам відео із села Хрещенівка, у якому він розповідає: "Тут люди також пережили обстріли та окупацію, у них багато місяців немає світла. Треба допомагати”.
На зйомці видно, як западають сутінки. Волонтер пояснює, що розвантажувалися швидко, аби встигнути до комендантської години.
Українська влада підтвердила, що Росія обстріляла декілька сіл у цих районах того дня. У Миловому ніхто не постраждав.
Згідно із Женевською конвенцією, обстріл цивільних є воєнним злочином.
Міноборони Росії не відповіло на прохання ВВС про коментар.
ВВС спілкувалася із багатьма волонтерами із різних прифронтових районів України. Їхнє життя схоже на життя Сергія, Костянтина та їхніх колег. Ховаючись від російських обстрілів у власному місті, вони їздять допомагати і сусіднім громадам та наражаються на ще більшу небезпеку.