Один з найактивніших «фашизаторів» – депутат держдуми РФ від партії «Єдина Росія» і один з кураторів російської окупації Херсонщини Ігор Кастюкевич. Він – один з найбільш медійно розкручених окупантів. Значна частина його коментарів – маніпуляції і неприховані фейки.
А нещодавно депутат видав ще один фейк.
Що кажуть окупанти
Партія «Єдина Росія» привезла в Херсонську область ще одну партію книжок.«На територію Херсонської області учасники гуманітарної місії «Єдиної Росії» доставили 48 літературних наборів для школярів регіону від інформаційно-поліграфічного комплексу «Холдингова компанія Терра». Перші 34 набори учасники гуманітарної місії передадуть до окружних відділів освіти, незабаром їх розподілять по школах. У кожному з наборів знаходиться 20 томів різних авторів, включаючи Купріна, Цвєтаєву, Чехова, Лєскова, Тургенєва, Островського та інших», – йдеться в повідомленні окупаційної адміністрації Херсонської області.
«За словами Ігоря Кастюкевича, підліткам не вистачає книг російською мовою, які українська влада спалювала і викидала з бібліотек».
Чому це брехня
За словами начальника управління культури Херсонської міської ради Світлани Думінської, бібліотеки ніколи не отримували вказівок вилучати з фондів російськомовну літературу.«Твердження про спалювання і викидання російськомовних книжок – стовідсоткова брехня, – каже Світлана Думінська. – Звісно, після 2014 року херсонські бібліотеки, як і усі інші в нашій країні, отримували переважно книжки українських видавництв, і більшість цієї літератури – україномовна. Це знизило питому вагу російськомовних книг в наших бібліотеках. Але списувати книги, викидати їх (про спалювання взагалі не кажу, це – вигадка, і це очевидно) лише за те, що вони – російськомовні… Такої маячні в українських бібліотеках не було, немає і не буде. Ми – цивілізовані люди», – каже Світлана Думінська.
«Книжки будуть оцінюватися в першу чергу за таким критерієм як читацький попит. Знаю, що після 2014 року людей почала дуже цікавити література по історії України: наукові дослідження, науково-популярні видання. Насамперед те, що стосується південних регіонів. Та й взагалі робота бібліотек буде змінюватися, заклади перетворюватимуться на сучасні культурні хаби. Але що б не відбувалося, до викидання і спалювання російськомовних книжок точно не дійде. Я читала, що зараз люди іноді збирають і здають в макулатуру російськомовні книжки, щоб виручені гроші передати на допомогу армії. Але це – приватні ініціативи, бібліотеки працюють за іншими правилами».
Чому це важливо
Для російських окупантів і пропагандистів, які їх обслуговують, дуже важливо представити Україну як нецивілізовану і некультурну країну. Бо ще за часів СРСР монополію на культуру мала як «метрополія» Росія. Існувала «великая русская культура» і «національні культури союзних республік», які позиціонувалися як другорядні і містечкові.Після розпаду СРСР культури тих країн, які обрали вектор розвитку якомога далі від Росії, почали розвиватися як європейські або азійські. З українською культурою ситуація була складнішою через величезний вплив Росії, який зберігався ще понад два десятиріччя після розпаду СРСР. І лише події 2014 року істотно змінили вектор культурного розвитку нашої країни. Ставали помітнішими українські митці, з’явилися нові імена, українська культура набула впізнаваності в світі. І стало ясно, що це – не «шараварний» фольклор, а дійсно культура, яка має потенціал стати в європейському і навіть в світовому масштабі більш цікавою і значущою, ніж «великая русская культура», яка вже багато років не може вийти з колосальної кризи і, можливо, навіть зжила себе.
Одна з причин повномасштабного вторгнення Росії в Україну – розширення території для експансії «великой русской культуры», яка в останні роки, можна сказати, розвивається екстенсивно, тобто, за рахунок збільшення території, де її насаджують. Починаючи з 2014 року, до цієї «вотчини» додалися Крим і окупована Росією частина Донбасу. У 2022 році додалися окуповані під час повномасштабного вторгнення території, які згодом ЗСУ частково визволили.
Шлях української культури – інтенсивний, так би мовити. Тобто, створення митцями чогось нового і цікавого не лише внутрішній аудиторій, а й гідного представляти країну далеко за її межами. Це складніше, довше, але результат – нові твори, а, можливо, – і нові напрямки, течії. Звісно, українську культуру чекає тривалий і складний шлях до опанування вершин світової культури, але ж ми вже по ньому йдемо. І це дуже не влаштовує Росію, вона прагне ніколи не допустити, щоб російська культура стала таким собі «антикваріатом», цікавим лише деяким фахівцям, а українська стала прогресивною і шанованою в світі.
Тому російські окупанти не просто вдаються до військового вторгнення, щоб ускладнити нам життя. Вони же й намагаються створити відповідний медійний фон: переконати і своїх громадян, і українців (кого вдасться), і мешканців інших країн (теж – кого вдасться), що українська культура базується насамперед на ворожості до «великой русской культуры», на чорній заздрості до неї і на бажанні нищити її.
Тому й поширюються фейки про «спалення російськомовних книг».
А ось в Росії книжки дійсно масово спалювалися. Було це невдовзі після Жовтневого перевороту 1917 року. Згідно з декретом Совнаркома «Порядок реквізиції бібліотек, книжкових складів та книг взагалі» від 25 січня 1919 року Наркомпрос створив комісію з організації Центрального управління бібліотечною справою в Росії, яку очолила Надія Крупська. Рішенням цієї комісії вилучена з бібліотек і спалена величезна кількість «чужої» літератури. Кидалися у вогонь: релігійна література, твори античних і європейських авторів, наукова література, книжки російських письменників.
Членом комісії був російський поет Валерій Брюсов, який в ті роки написав вірш «Прийдешні гуни» з такими рядками:
«Сложите книги кострами,
Пляшите в их радостном свете,
Творите мерзость во храме,
Вы во всем неповинны, как дети…».
У Краснодарі в тому ж 2016 році місцеві молодики спалили книги американського письменника Генрі Міллера. Цей вандалізм вони назвали «протестом проти аморальних західних цінностей, уособленням яких вони вважають твори літератора зі США».
«Замість спалювання опудала російської жінки-зими слов’яни повинні палити скрижалі Содома. Твори Генрі Міллера – архетип західного світу, що розкладається, з його урочистістю розпусти і занепадом сімейних цінностей. Руський мир відзначає свято весни. Але чи потрібно нам цвітіння райдужної Європи з її генітальними пролісками і розіп’ятими трояндами? Краще ядерна зима, ніж чорна весна», – таку маячню несли організатори акції і стверджували, що книги для спалювання вилучили із фондів бібліотек Краснодара.
В’ячеслав Гусаков, Мост