Вісім місяців провів в окупованому Херсоні 56-річний американський учитель Тімоті Моралес. Він майже не виходив на вулицю, переховуючись від російських патрулів. Змінив декілька квартир. А щоб не з”їхати з глузду – шпигував за окупантами з вікна та навчав українців англійської мови.
Про життя американця у захопленому росіянами Херсоні йдеться в сюжеті ТСН.
У місті досі ще не всюди є світло, вода та інтернет. На вулицях – лунають вибухи. Однак для Тімоті Моралеса – це все дрібниці. Бо відколи в Херсоні з’явилися українські військові, він знову відчув себе вільним.
Приїзд до України
На південь України професор коледжу та викладач англійської літератури з Оклахоми приїхав ще два десятки років тому на запрошення місцевого вишу, в якому читав лекції студентам."Я оселився у місті 19 років тому. Приїхав влітку до Одеси - навчати студентів. А потім трохи мандрував країною. І Херсон мені дуже сподобався", - розповідає американець.
Тут у нього з’явилася родина, а згодом і онлайн-школа з вивчення мов.
Перші дні окупації
Звістка про захоплення Херсона до нього дійшла саме під час одного з уроків – від студента по той бік екрану. Тімоті як і тисячі мешканців міста, швидко спакував валізи у авто."У перший день ми спробували вирватися. Я посадив свою десятирічну дочку та чотирирічну племінницю в авто. Проте попереду були озброєнні росіяни. Треба було подолати від 35 до 50 блокпостів. Я чув, що там діяли фільтраційні табори. З моїм американським паспортом це могло стати проблемою. Тому ми вирішили не наражати дітей на небезпеку", - розповідає про початок окупації міста американський викладач.
З Херсона дітей евакуювала колишня дружина. А Тімоті повернувся до своєї квартири, яка стала для нього добровільною "тюрмою". Через острах, що росіяни арештують його лише за громадянство, американець два місяці не покидав свого двору, обнесеного високим парканом.
"Згодом я повернувся до викладання і почав обережно пересуватися між двома своїми квартирами – у пошуках кращого інтернету. Інколи виходив за продуктами у невеличку крамницю поряд. Мої подорожі були вкрай обмеженими. Вибирав завжди один з чотирьох можливих маршрутів – залежно від концентрації росіян на них", - пригадує свої поневіряння американець.
Зустріч із окупантами
Для кожного свого виходу "в світ" Тімоті розробляв детальний план. Вивчав розклад та звички патруля, споглядаючи з вікна. Слідкував за обстрілами, вираховував безпечне "вікно для пересування". Та все ж одного вересневого ранку прогадав і "попався"."Я вийшов після обстрілу коледжу, де жили окупанти. Тільки-но потикнувся на вулицю, як почув голоси двох солдатів за парканом. Вони тицяли через нього автоматами…" - згадує він.
Чоловік повернувся до помешкання і замкнув двері. Думав, що його не помітили. Проте через пів години у двері постукали.
"Двоє чоловіків, які представилися ФСБшниками, навели на двері автомати. Я швидко сховав свій телефон, ноутбук і документи. Вони почали гамселити все сильніше і сильніше. Зрештою, довелося відчинити", - розповідає американець про свою першу зустріч із окупантами.
Знання української чи російської у Тімоті кульгало, тож видавати себе за місцевого американець не став. Вирішив хитрувати. Представився громадянином Ірландії. Розповів, що приїхав до міста навчати людей англійської, але його документи викрали. Каже, що його "гості" не "вирізнялися великим розумом", тому швидко повірили у легенду. Остаточно переконала їх сусідка.
"Фінальним аргументом для них стала леді, яка мешкає поверхом нижче. Я називаю її лагідно "бабушка". Вона хутко піднялася сходами і почала кричати на них! Ви ж знаєте – настільки хоробрі українські літні жінки! Вона кричала: він вчитель, він нічого не зробив поганого, відчепіться від нього. Вони оглянули квартиру – і пішли", - розповідає Тімоті.
Залишатися в цій квартирі було надто ризиковано, тому решту окупації Тімоті провів у квартирі родичів. Каже, якщо раніше просто остерігався росіян, то після цього випадку параноїдально їх боявся. Геть кепсько стало в останні тижні окупації.
"Не було Інтернету, світла, води. Тож вночі я спав у ванні – за двома стінами. А вдень просто споглядав у вікно", - розповідає він.
Повернення своїх
Під час одного з таких "чергувань" він побачив доволі дивну, як для того дня, річ."Повз вікно проїхала машина з двома маленькими жовто-блакитними стрічками на дзеркалах. Я подумав – нічого собі, які сміливі хлопці", - пригадує американець.
За кілька хвилин його подиву взагалі не було меж.
"Далі повз вікно проїхав пікап з великими українським стягом. А за ним ще купа авто, що сигналили. Довкола майоріли українські прапори", - пригадує він перший день визволення.
Второпавши, що сталося, американець помчав на площу Свободи, яка була всього за 300 метрів від домівки і на якій він не був багато місяців.
"Там вже зібралося чимало українців. Вони були збентежені і щасливі водночас. Для мене це було приголомшливою подією", - розповідає Моралес.
Американець ще не вирішив, чи залишиться жити в Херсоні. Нині хоче провідати дітей та батьків. А ще після пережитого – вивчити українську. Бо вона, без перебільшення, інколи може врятувати життя.