В селі Олександрівка, що на Херсонщині, до повномасштабного вторгнення військ РФ налічували 921 будинок. Ракетні та артилерійські обстріли росіян пошкодили 97 відсотків будівель. Одинадцять людей загинули. Під час окупації в селі перебувало 16 жителів, після звільнення до своїх осель повернулися 80 людей.Про своє життя жителі Олександрівки розповіли кореспондентам Суспільного.
Місцева жителька Катерина: Усе в дірках. Трішки внук виліз тією піною позабивав і все. Ну, воно, як решето, ви розумієте? Вікна тільки вставила нові, теж всі побиті. Стягалася, стягалася, не доїдала і вставила. На тобі, всі вікна побили повністю.
Повернулася, бо одного сина хату розбили вщент. Повністю, немає нічого. А мародери все порозтягували, усе на світі.
Оберігаю їхнє, що осталося. Бо порозтягають, що залишилось. У доньки згоріла повністю хата. І речі згоріли всі. Ніколи в житті навіть не снилося, розумієте, навіть не снилося, що таке станеться.
Дров трошки залишилось, бо в мене був газ, а дрова збереглися трішки. А вугілля трошки привезли, сусіди дали. Не знаю, як будемо зимувати.
Жителька Олександрівки Катерина. Фото: Ніна Булах/Суспільне МиколаївЖитель Олександрівки Віктор: Та тут всі були: і росіяни, і ДНРівці були, і з Бурятії, і з Калмикії, хто хочеш. Розказували, як вони знущалися. Брали корову, для розваги стріляли, собак стріляли.
Вісім років ми старалися з дружиною разом. Як той говорив, не доїдали. Все в будинок. Залишився будинок і сарай. А те все просто згоріло.
Прилетіло 19 снарядів у двір. Я ж кажу, оце повністю двір, оце в мене повністю отакі ями. Це ж прилетіло, обсипало повністю.
Як визволяли? Спочатку ми боялися. Як сказав дядько мій, він військовий сам, що може бути провокація. А потім ми вийшли. Військові зайшли перші на заправку, а тоді другі зайшли. Ми раді такі. До нас пацани всі кажуть: "Наші прийшли!". І ми давай, в кого що, прапори, все. Радість була, я ж кажу. Тиждень ми не могли прийти до тями.
Я тут прожив 38 років, у цьому селі. Я тут прожив, я тут родився, я тут і вмру. Краще в себе без світла, проте в себе, в рідній хаті.
Житель Олександрівки Віктор. Фото: Ніна Булах/Суспільне МиколаївМісцевий житель Віктор: Коли обстріли були, ми перебували в погребі. Занесли туди два ліжка. Була у нас картопля, консервація.
Була їхня дільниця, вони за нас "відповідали". Якщо ми підемо на ту дільницю, там інші стояли, якщо що, вони можуть і морду набити. Був такий випадок, що Петренко пішов, що він там хотів у центрі. А його привезли сюди вже побитого.
Місцевий житель Віктор. Фото: Ніна Булах/Суспільне МиколаївСтароста села Олександрівка Станіславської громади Наталя Каменецька: Повноцінного розмінування території, на жаль, не було. Люди, якщо знаходять щось на території будинку, поряд, то повідомляємо, записуємо, передаємо на служби, на військових і вони поступово розміновують. Територія була замінована дуже. Військові РФ перед виходом мінували все.
Грабували вони просто неймовірно, особливо представники ДНР. Тому що до серпня місяця тут були ДНР і Росгвардія була. ДНР — це просто нелюди. Вони робили неймовірне тут в будинках. Логіки в тому, що вони забирали, що не забирали з будинків взагалі не було. Катування. За цей населений пункт я знаю, що забирали людей. Вони вишукували АТОвців. Просто неугодних людей вони забирали в підвал, у свої катівні.
У нас є на території села люди, які загинули внаслідок обстрілів, розстрілів, але поховати вони не дозволяли цивільних, тому цивільні поховані станом на середину грудня на території або своїх будинків, або поряд з будинком. Чекаємо ексгумації.
Староста села Олександрівка Станіславської громади Наталя Каменецька. Фото: Ніна Булах/Суспільне МиколаївДев'ятого грудня ми по чутках розуміли, що вони вже вийшли. І 10-го ми з чоловіком на велосипедах приїхали подивитися, в якому стані власний будинок, і взагалі, що тут відбувається. А буквально за 40 хвилин зайшли наші хлопці. Ці емоції не передати, наскільки це було радісно.
suspilne.media
