Вісім з половиною місяців окупації Степанівки на Херсонщині позаду, дітей можна не переховувати, говорить директор центру соціально-психологічної реабілітації дітей Володимир Сагайдак. Життя в стінах закладу змінилось 24 лютого, коли лишились фактично наодинці. Суспільне дізнавалося як вдавалося виживати під час окупації.Державні установи виїхали, продуктів було на тиждень. Але діти не голодували жодного дня. Допомагали волонтери, друзі закладу та звичайні херсонці.
"Бувало таке, що стукають у ворота і жіночка приносить, ось вам "закаточки", 6 кг цибулі, трішки м’яса, тому ми виживали. Діти не були голодні", — розповідає директор центру.
Заклад розташований у селі Степанівка – навпроти Чорнобаївки. Тому військовий театр розгортався фактично у них на очах, розповідає Володимир Сагайдак.
"Над нашим дахом літали гелікоптери, ми бачили обличчя льотчиків, штурмові сушки пролітали, було страшно. По річці Вірьовчина вони ховались від ЗСУ. Ми, я би так сказав, були на лінії фронту", — згадує Володимир Сагайдак.
Від обстрілів вони ховались у бомбосховищі. Будівля лишилась неушкодженою. Хоча одне влучання на території центру було, сліди від нього залишилися у спальні хлопчиків.
"Наш заклад Бог оберігав, жоден снаряд не впав на приміщення. Хоча вони прилітали півтора метра від будівлі і застрягли у нас в городі", — говорить Сагайдак.
З першого дня війни Володимир Сагайдак переїхав у Центр і жив тут із дітьми, яких на той момент було 52. Більше за обстріли говорить, боявся, що дітей можуть насильно вивезти окупанти, тому разом з колективом вирішили їх ховати. Декого віддали родичам, інших — розібрали по домівках співробітники. Так в родині медсестри Тетяни Врублевської 5 місяців жила 15 річна Ліза.
"Дуже доброзичлива дівчинка, хороша, наскільки привикли до цієї дитини, що це як моя донька. Я дуже хотіла доньку, а в мене син", — розповідає медсестра.
Співробітники центру Оксана та Віталій Коваль взяли до себе трьох дітей.
"У нас самий маленький хлопчик Міша, йому було 3 роки. Він якось прив’язався до нас. Більшість дітей, які були в середній групі порозбирали, а вони лишились втрьох, куди їх. Трьох ми і забрали", — розповідає подружжя.
Так вдалось прилаштувати майже всіх дітей. Тому на момент, коли до закладу завітали росіяни, тут лишилось 5 старших хлопців, ще один був у лікарні, пригадує Володимир Сагайдак.
"Я сказав, що це - центр реабілітації, не інтернат, в Росії нема центрів реабілітації, вони цього не розуміють. В них є інтернати. Вони враховуючи, що нічого не розуміють забрали всі особові справи дітей, розкурочили комп’ютери, систему відеоспостереження, забрали повністю всі системні диски", — говорить Сагайдак.
Сьогодні у Центрі дітей немає, тих які лишались, нині евакуювали у більш безпечні міста України. Колектив закладу у Херсоні. Вони вірять, що скоро ЗСУ посунуть російських військових з лівого берега, місто стане безпечним і їх вихованці повернуться.
Що відомо
- В ніч з 9 на 10 березня після артобстрілу Степанівки у передмісті Херсона, снаряд потрапив у Степанівську лікарню, у селищі відсутнє світло та тепло, повідомив директор центру соціально-психологічної реабілітації дітей Володимир Сагайдак.