Волонтерка Оксана Фетісова в інтерв'ю УНІАН розповіла, як мешканці Херсона виживали під час російської окупації, де вдавалося знайти їжу в умовах блокади, і як сьогодні, після втечі росіян із Херсона, дають собі раду в умовах відсутності світла, води та зв'язку.Розкажіть, як окупація почалася для вас?
Коли розпочалася широкомасштабна війна, ніхто не розумів, що треба робити. Перші дні окупації всім було просто страшно. Люди стояли у величезних чергах, щоб запастись продуктами. Магазини одразу ж спорожніли.
Чим довше тривала окупація, тим більше ставало помітно, що багато хто не може купити собі їжу. Тоді я побачила у фейсбуці допис про збори коштів та волонтерську допомогу Херсону. Я спитала, чим могла б допомогти. У нашій команді в місті працювали два волонтери. Ми збирали гроші на карту, переводили їх у готівку, і за цю готівку купували людям продукти, ліки та предмети гігієни.
Чула, що за таку допомогу окупанти запросто могли заарештувати. Але навіщо заарештовувати людину, яка принесла комусь кілька пакетів з їжею?
Щоб не допомагали людям. Ймовірно, на їхню думку, допомога мала бути лише від них, тобто від Росії. Тому вони робили все, щоб не було жодної іншої допомоги. Особливо від України, хоча жодної української гуманітарки і так не було…
Я приносила людям лише українські продукти, лише наше. Деякі люди до нас зверталися та просили не харчі, а, наприклад, памперси чи якісь ліки.
Спочатку ми бігали аптеками, поки ще можна було щось знайти. Потім наші волонтери навіть намагалися завезти медикаменти з Миколаєва. Але росіяни не пропустили автомобіль, вантаж простояв у Миколаєві всі ці місяці, ось, тільки зараз прийшов.
Коли в наших аптеках закінчилися ліки, до Херсона завезли російські з Криму. Але ціна їх, звичайно, набагато вища, а якість — нижча. Взагалі, абсолютно все, що завозили з Криму до Херсона, не порівняти з нашою продукцією. Мені якось знадобилося щось із хімії для прибирання вдома: вся російська продукція просто жахливої якості. Не знаю, як вони там живуть.
На мій погляд, харчі в Херсоні були завжди. Наприклад, під час окупації продовжував працювати "Херсонський маслозавод", тож в місті можна було знайти навіть вершкове масло. Просто через відсутність роботи, пенсій та соцвиплат люди не мали готівки на руках, щоб хоч щось собі купити.
Магазини дуже швидко спорожніли. Тому всі приватники з'їжджалися на базар і продавали, хто що виростив на своєму городі. А фермери завозили крупи та овочі… До речі, фрукти були дуже дешеві цього року, бо через росіян ніхто не міг вивезти товар на продаж в іншу область. Тож нас рятували жителі Херсонської області.
Спочатку я навіть купувала людям яйця, але потім їх стали продавати за космічними цінами. Ми ж орієнтувалися на ту суму, яку закладали в один набір… Кожному розвозила по два пакети, в яких збирала борщовий набір: картопля, цибуля, капуста, буряк, томатна паста, рослинна олія та вершкове масло, велика пачка макаронів "Чумак", цукор, борошно, якась крупа та хліб.
Я завжди їздила маршруткою. Іноді просила тих, хто до нас звертався по допомогу, підійти до мого району. Але здебільшого їздила сама - на Таврійський, у центр, на острів, на Сухарку. Їздила навіть до Степанівки та Антонівки. У районі Чорнобаївки, звісно, не була, там було дуже небезпечно.
Насправді було страшно так волонтерити. Потрібно було бути дуже обережною. Були випадки, що волонтерів росіянам просто здавали. Тоді їх затримували і, мабуть, били. Але ми, на щастя, жодного разу не попалися… У телеграмі писали, що росіяни вивезли деяких волонтерів та активістів з собою. Бо коли вони виїжджали, в них були автомобілі з ґратами, які вивозять ув'язнених. До речі, ми й досі не знаємо, де наш мер Ігор Колихаєв.
Під час окупації росіяни поводилися як "господарі". Наприклад, ринком ходили зі зброєю, а розплачувалися вкраденими гривнями.
Один мій знайомий йшов повз нашу площу Свободи з велосипедом і сказав росіянам, щоб ті поверталися до себе додому. Вони його забрали і відпустили лише надвечір - побитим і без велосипеда. Напевно, йому пощастило.
Мені здається, вони виїжджали десь впродовж місяця. Спочатку ми побачили багато автомобілів на виїзд, але не розуміли, куди вони їдуть. Зазвичай йдеш містом — їдуть одна-дві машини. А тут вони виїжджали цілою колоною. І лише люди, які мешкають у районі Антонівки, нам передавали, що росіяни переїжджають на лівий берег.
Пізніше це стало помітніше, коли вони все грабували й вивозили з собою. Вони ж вивезли швидку допомогу, пожежні машини, автобуси, обладнання з лікарень вивезли! У мене не вистачить пальців, щоби перерахувати все, що вони вкрали. Навіть дитячий паровозик із парку... Зрозуміло, у квартирах теж гребли все, що хотіли.
10 листопада їх уже тут не було. Коли вони вийшли, одразу все підірвали: щось у міськводоканалі, зв'язок, електрику… Під час окупації води та світла не було лише в тих районах, де тривали обстріли. Їм теж треба було тут жити.
Швидше за все, це правда. Я не бачила, але знайомі кажуть, що вони тут ще є. Чутки такі ходять. Можливо, вони хочуть якось контролювати ситуацію. Адже кілька днів поспіль триває обстріл Херсона.
Не знаю, кого вони тут обстрілюють. Інфраструктуру росіяни й так зруйнували. А тепер прилітає у житлові будинки.
Як Херсон виживає тепер, перебуваючи вже понад два тижні у стані блекауту?
І без світла, без води, і без опалення. А у Білозерському районі Херсонської області, ближче до Миколаєва, немає навіть газу. У самому Херсоні є газ, але не у всіх. У багатоповерхівках мешкають люди, у яких електроплити. Тому багато хто готує на вулиці.
Технічну воду нам роздає пожежна частина. А за питну дякую волонтерам, які її привозять. У черзі за водою стояти хвилин 30, але це не надто довго.
Зв'язок є далеко не у всіх. Я взагалі дивуюсь, що ми з вами розмовляємо. До 20 листопада не могла нікому зателефонувати.
Зв'язок є в центрі, на ХБК, на Таврійському, на острові... Але, мабуть, не всі можуть підключитись. А деякі пенсіонери взагалі не знають, де зарядити телефон. Наприклад, біля мого будинку пожежна частина, де стоять генератори. "Пожежка" роздає Wi-Fi. Там поставили багато подовжувачів із розетками, за допомогою яких можна заряджати телефони.
Деякі люди ставлять генератори, тільки просять допомогти їх заправити. В іншому районі люди просять близько 20 грн за зарядку телефону...
У когось зараз ліхтарі, у когось свічки. Тільки ціни зашкалюють. Свічки по 50-60 грн, повербанки – по 2,5 тисячі гривень.
Багато людей зараз намагаються виїхати туди, де є тепло та світло. У мене навіть сусідка приїхала з Києва до Херсона, щоби вивезти батьків. Люди їдуть зараз. Хтось скаржиться, що похолоднішало і квартири починають сиріти. Звичайно, всі зараз можуть почати хворіти.
Але я не можу поїхати. Тут залишаються пенсіонери, яким потрібна допомога. Нещодавно я постукала не в ту квартиру, а там сидить чоловік, якому навіть немає, кому занести води. Принесла йому води.
Але і ми вже такі загартовані, що все витримаємо. Я сподіваюся, що все скоро відремонтують. Тим більше, погода нас поки що балувала.
Працюють і лікарні, і поліклініки. Нещодавно я привезла ліки до лікарні імені Лучанського. В них у шестиповерховій будівлі стоїть генератор. До речі, біля лікарні Лучанського стояли казанки, готували їжу на вулиці.
А потім я була у поліклініці імені Петровського. Там немає світла, але персонал ходить на роботу. Тобто, якщо люди прийдуть, їм нададуть якусь допомогу. У місті бачила машину швидкої допомоги.
Що ще запрацювало у Херсоні після деокупації?
Запрацювали "Ощадбанк" та "Приват". Поки що це поодинокі місця, де відновилася робота банків. Але люди вже змогли зняти пенсії, які їм нараховували. Всі місяці окупації пенсіонери, які мають картки, шукали, де можна перевести їх в готівку.
У Херсоні вже працює дві "Нові пошти". Одна на Чорноморській, одна на Ушакова. Ще одна "Нова пошта", можливо, відкриється на Таврійському. Я бачила там їхню машину.
Інші точки поки закриті через відсутність світла. Але життя повертається в місто. Люди ходять до сусідів, щоб допомогти з приготуванням їжі. Мені здається, що Херсон зараз дуже згуртувався. Є впевненість, що коли наші тут, все скоро стабілізується. Нам усім зараз легше стало дихати.
Анастасія Світлевська