Ксенія, Тимур та Кіра виїхали разом з мамою з окупованого смт. Каланчак, що на Херсонщині. Деякий час сім'я ховалась у підвалі, в селі почалися продовольча криза, тож дорослі їздили за продуктами харчування до Криму. В зайнятому окупантами населеному пункті росіяни почали викрадали людей, школи зачинились, тож родина вирішила переїхати до більш безпечного міста.Жителька Каланчаку Ліана розповіла Українській Службі Інформації, як проходила евакуація та що чекало на дітей після двох вимушених переїздів.
Дивіться відео на нашому каналі на Youtube.
24 лютого о 4 ранку Ліані подзвонила її знайома, щоб розповісти, що почалася війна. У перший день повномасштабного вторгнення жінка з чоловіком пішли по банку та по крамницях, щоб зробити запаси, поїхали заправляти автівку, та на заправці стали свідками того, як до селища заїжджає колона техніки окупантів.
Ми стояли в черзі на заправці, йшла колона зі знаками «Z». Ніхто ж не знав, що це за позначки. Пройшло, мабуть танків вісім і от дев’ятий танк йшов та на ньому сиділи солдати з перемотаним українським прапором. Виявилось, що це їхали руські війська просто під прикриттям з українськими прапорами, – розповіла жінка.
Спочатку, ділиться жінка, родина боялася виїжджати через дітей та була надія, що все швидко скінчиться. Чимдалі становилося страшніше, по місту зі зброєю розгулювали окупанти, випивали та чіплялися до людей, викрадали чоловіків та катували їх.
До хлопців вони чіплялись, і били, і закривали. Вони в нас сиділи в поліції, їх закривали в клітках, роздягали догола та й били. Навіть людям, які йшли вулицею, чіплялись, – зазначила Ліана.
За словами жінки, окупанти принесли її сусідці російську пенсію та вона відмовилась брати ворожі гроші. Навіть із хворим лежачім чоловіком, якому потрібен постійний догляд та лікування, жінка не захотіла співпрацювати з загарбниками.
Всі школи в районі зачинились, розповідає Ліана, вчителі відмовлялись працювати на окупантів, тож старша донька – восьмирічна Ксенія – залишилася без навчання. Мати вирішила вивезти дітей до подруги у Київ.
Нас з дітьми вивезли безплатно на автівці. Черги там були по півтори тисячі машин. А пропускати вони можуть в день по п’ять машин, а можуть взагалі не пропустити, – згадує жінка.
Дорога була довгою та пролягала через мінне поле та блокпости окупантів. У пунктах пропуску загарбники проводили тотальну перевірку всього багажу. Виїхати швидше їх групі допомогла вдача.
П’ятеро дітей в машині було. Водій нам каже: робіть так щоб був кіпіш, щоб діти сварились та плакали. Він підійшов до руських солдат і сказав п’ять дітей в машині, вони не можуть всидіти. Ми годин чотири простояли під Василівкою і вони нас пропустили. Ми приїхали до Запоріжжя і нас поселили в хостел на три доби. Але ми ночували в підвалах, тому що там почалися обстріли, – розповідає Ліана.
З Запоріжжя родина поїхала до Києва, де Ксенія пішла до місцевої гімназії – там вона навчається і сьогодні. Згодом жінка не змогла платити за оренду житла, в той час же звільнили Херсон, тож вона виїхала туди.
В Херсоні під обстрілами, без електропостачання, води та тепла, сім’я перебувала два тижні. Потім Ліана дізналась, що волонтери благодійного фонду «Пліч-о пліч» евакуюють місцевих до Одеси, та записалася у чергу. У понеділок, 21 листопада, родина, разом з іншими мешканцями звільненого Херсону, виїхала.
Наразі сім’я перебуває у Центрі тимчасового розміщення переселенців. Ліана радіє, що діти знаходяться в хороших умовах та можуть навчатися й спілкуватися зі своїми однолітками. Та, малеча мріє якомога швидше повернутися додому.
Приїхали – вода, ванна гарячої води. Всі викупались. В першу чергу – ні їсти, нічого, одразу ж купатися. Потім нас погодувати, сказали що на 10 днів ми тут. А там будуть дивитися, може десь поможуть з оселею.
Ми йдемо по Одесі, він: «Мама, дивись: тут на кожному домі прапор України висить. Мама, прапор України усюди! – додала жінка.
USIonline.com
