Бійці українського спецназу вже проводять операції та розвідку на лівому березі Дніпра у Херсонській області. Про це йдеться у репортажі The New York Times.У матеріалі розповідається про бійців загону спецназу з батальйону Братство, які на трьох моторних човнах перетинають Дніпро, який став після звільнення правобережжя лінією фронту, щоб проводити розвідку та здійснювати диверсії в тилу ворога.
Збільшити навантаження на росіян
Бійці Братства місяцями проводять таємні рейди й інші спецоперації у рамах українського контрнаступу проти російських окупаційних сил. Вони виконували одні з найскладніших завдань, зокрема у перших боях навколо міст Київ і Харків, пише NYT.У ніч, яка описується в репортажі видання, їхнє завдання полягало в тому, щоб замінувати дорогу на лівому березі Дніпра, яку використовують російські війська, та атакувати мінометну позицію.
«Це дуже небезпечна місія. Вони мають висадитись там, де росіяни просто кишать. Їм треба обійти їх та встановити міни», — розповів командир батальйону Олексій Середюк.
За його словами, бійці йдуть пішки, і, якщо готують засідку, можуть пройти до 35 км і провести на завданні кілька днів.
Група надала The New York Times доступ до звіту про дві нещодавні річкові операції, які проводили до взяття Херсона.
Одну місію довелося перервати, інша була частково успішною.
«Уся робота на південному фронті збільшує навантаження на росіян та їхнє розуміння того, що їм доведеться втратити частину ресурсів на цій лінії фронту. Отже, наші дії також є невеликим внеском у цей загальний результат, і росіяни мають тут піти на деякі компроміси», — сказав Середюк.
Невдачі та успіхи
Планування операцій Братства починається з кількох днів розвідки російських позицій операторами безпілотників підрозділу. Потім вони співставляють ці дані з даними розвідки на місцях і звіряють їх з іншими джерелами українських військових.Наприкінці жовтня група безпілотників, яка працювала з катера вдалині від берега, помітила російські війська, які прибули до табору. Вони справляли враження нещодавно мобілізованих призовників, оскільки не виявляли особливої оперативної обізнаності. Деякі з них втягували валізи на коліщатках у дві комунальні будівлі, розповів Віталій Чорний, начальник розвідників батальйону Братство.
Свіжа інформація стала причиною того, що українці тієї ночі змінили ціль атаки. Вони озброїли дві групи переносними реактивними гранатометами, кулеметом та автоматичною зброєю.
«Вони нападуть на ці дві будівлі, а також винесуть електричний трансформатор», — пояснив Чорний.
За його словами, Братство дійшло висновку, що невеликі групи діють ефективніше. Великі групи бійців під час попередніх операцій створювали додаткові проблеми, оскільки вони мали більше поранених і човнів, і вони були помітнішими.
Того вечора команда сиділа біля екрана комп’ютера в кімнаті гуртожитку, спостерігаючи за зйомкою з дрона, поки офіцер-розвідник інформував їх. Офіцер із позивним Стоїк, який керував дронами, оцінив, що у двох найближчих до берега будівлях було 40 росіян, і ще більше — у населеному пункті.
Протягом години українцям видали прилади нічного бачення, зброю та непромокальні плащі, і вони спустилися на берег. Вони разом прочитали молитву, завантажили вузькі гумові човни і вирушили в дорогу.
Цю місію, як і деякі інші, довелося перервати через непередбачувані обставини. Досягши мети, вони виявили велике скупчення російських солдатів, які розмістили наглядові пункти та кулеметний пост вздовж берега. Українці, які перебували в меншості, вичікували зручного випадку, але через кілька годин один із човнів почав протікати, і вони скасували операцію.
Середюк відмахнувся від невдачі, бо такі випадки були типовими для його роботи.
Він сказав, що завжди щось іде не так, але підрозділ досяг помітних успіхів: нещодавно вони знищили російський міномет, який довгий час докучав їм та іншим українським військам, і збили російський вертоліт.
Інформатори та партизани
За словами 23-річного Стоїка, деякі перестрілки були інтенсивними. Він показав зі свого телефону відео, на якому видно, як один із їхніх підрозділів відкриває вогонь зі штурмових гвинтівок із човна, коли вони наближаються до берега під час однієї з операцій.Читайте також:
«Ми не знаємо, звідки вони з’явилися. Ми не знаємо, як вони одержують зброю, і це правильно, що ми не знаємо», — сказав він про партизанів, додавши, що залишати партизанські осередки автономними, щоб їх не виявив ворог, — хороша практика.
Однак відсутність координації іноді викликає проблеми. За словами Стоїка, після втрати безпілотника вартістю 20 тисяч доларів група змогла визначити, що його збив сусідній український підрозділ.
Робота для добровольців
За два тижні після зірваної операції підрозділ висунувся до нової цілі — табору росіян із двома мінометними позиціями. До виходу була готова команда на трьох човнах і допоміжному катері. Частина членів команди складалася з російських добровольців, політемігрантів, які кілька років жили в Україні та воюють на її боці.До групи приєдналася жінка-військовослужбовиця, озброєна переносною протитанковою зброєю. Жінка, яка використовує позивний Віта, дружина Середюка. Вона набула майже міфічної популярності після того, як вижила у ближньому бою з російськими військами.
Добровольці найкраще підходять для цієї роботи, оскільки вони найбільше готові до ризику, розповів Середюк, який залишився і всю ніч пив каву, чекаючи новин.
Він сказав, що його добровольці єдині у бажанні повернути собі всю українську територію, включно з анексованим Кримським півостровом і продовжити свою боротьбу в Росії.
«Ми всі мріємо побувати в Чечні, у Кремлі і навіть на Уральських горах», — сказав він.
Говорячи про Путіна, Середюк сказав, що його треба вбити в бункері, і запевнив, що його маленький загін може це зробити.
За його словами, їхніх дрібних диверсійних вилазок було замало для звільнення окупованих територій самотужки, і для цього потрібні наземні війська. Але він сказав, що усвідомив цінність їхньої роботи, коли побачив утрати, яких російська диверсійна група завдала в тилу України неподалік міста Бахмут у серпні.
«Це мало дуже великий вплив, і нам довелося застосувати велику силу, щоб знайти їх», — сказав він.
Солдати повернулися ще до світанку, розвантажившись на тому самому березі, замерзлі, втомлені й небагатослівні.
«Чудово», — сказав один із солдатів, ідучи назад берегом. Один човен зламався, але за пів години оперативний командир доповів, що всі повернулися на базу.
«Ми поставили міни, а потім повернулися без шуму, і вони нас не бачили», — розповів один 18-річний солдат.
За його словами, він спостерігав за росіянами з відстані 100 метрів і більше.
«Деякі йшли, деякі стояли, деякі просто дивилися у свої телефони», — сказав він.
Але підрозділ не просунувся далі, щоб атакувати мінометні позиції. Місцевість була непідходящою, місячне світло — надто яскравим, а група надто велика, розповіла дружина Середюка Віта.
«Багато черевиків, багато галасу. І ми багато мерзли», — сказала вона.
У пізнішому інтерв'ю Середюк сказав, що їхнє завдання полягає в тому, щоб прискорити відступ росіян і перетворити його на хаотичну втечу.
За його словами, завдання залишиться незмінним, але вони заглиблюватимуться в територію, яку утримує Росія.
НВ