Джерело: "The New York Times"
Дослівно: "У Херсоні заборонили національні пісні. Розмова українською мовою могла призвести до арешту. Школи перейшли на російські навчальні програми, а молодим учням повинні були говорити, що вони росіяни, а не українці".
Деталі: Донька Ірини Дягілєвої навчалася у школі, де за програмою передбачалося заучування російського гімну. Але вчителі його ігнорували, натомість тихо вітаючи учнів зранку вітанням: "Слава Україні!".
Окупаційна влада вимагала від Ольги Малярчук, співробіниці таксопарку, розраховуватися в рублях. Але вона продовжувала платити в національній валюті.
"Це просто не спрацювало", - сказала Малярчук про російську пропаганду, яку транслювали по телевізору та яку розклеювали на білбордах протягом дев'яти місяців російської окупації Херсона.
Сергій Блошко, будівельник, жив у друзів протягом дев'яти місяців окупації, побоюючись арешту за те, що приєднався до антиокупаційних протестів у березні, невдовзі після входження до міста російської армії. Солдати прийшли до нього додому. За його словами, не знайшовши його, вони забрали телевізор і холодильник.
Але росіяни знайшли деяких його друзів, які були затримані і зникли, сказав він.
"Вони репресували проукраїнське населення", - сказав Блошко. Щодо зусиль з культурної асиміляції, він сказав: "Те, що сталося тут, було етнічною чисткою".
Видання повідомляє, що у Херсоні протягом вихідних не було помічено жодного мешканця, який би прихильно ставився до російських асиміляційних зусиль.
Через три дні після втечі російської армії кілька сотень херсонців все ще святкували на центральній площі.
УП