Колаж із використанням зображень деокупованих сіл Ольгине та Князівка, Херсонська областьБудинки зруйновані вщент, немає жодних комунікацій – це, зауважують місцеві, наслідки російської присутності на Херсонщині. Люди одних із найбільш зруйнованих сіл Ольгине та Князівка розповідають, як пережили окупацію і що по собі лишили російські війська.
Контрнаступ ЗСУ на Херсонському напрямку, який українська армія реалізувала восени 2022 року, був би не неможливий без звільнення сіл Потьомкіне, Князівка та Ольгине. Закріпившись на цих позиціях, райцентр Високопілля опинилося в так званій «підкові» і на початку вересня російські війська вивели свої війська з цього населеного пункту буквально за ніч. А вже трохи менше ніж за місяць після цього Збройним силам України вдалось обвалити російську лінію оборони і просунутись на 30 кілометрів з півночі на південь області. Зруйнований від мінометних та артилерійських обстрілів будинок у селі КнязівкаЧерез те, що російська армія міцно трималась за сформовану лінію фронту, поблизу Високопілля навколишні села практично знищені повністю. Журналістам проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії вдалось побувати в Ольгиному та Князівці якраз перед контрнаступом ЗСУ. В ці населені пункти тоді ще діставала російська артилерія.
У селі Князівка ми познайомились із подружжям Маслових, коли чоловік з дружиною розбирали завали. До повномасштабного вторгнення у родини був гарний будинок, сім’я займалась обробітком землі, тримала господарство. Тепер їхня садиба з усім майном перетворилась на згарище. Подружжя Маслових біля свого зруйнованого будинку у селі Князівка«Я завжди говорив, що якщо дах знесуть, то все дурниця, головне, щоб хата не згоріла. Якщо будинок не згорить, то його ще можна відновити. А коли в нас все згоріло, а стіни розвалились – його треба просто вигорнути бульдозером і все будувати з нуля», – розповів у розмові з журналістом Крим.Реалії Ігор Маслов, житель Князівки. Ігор Маслов, житель КнязівкиРодина Маслових пережила окупацію. Російські військові виселили сім’ю з дому, і їм довелося жити по сусідству. У будинку Маслових російські військові облаштували пункт зв’язку. ЗСУ вирахували точку та ліквідували її.
«Оце ж вони звідкись акумулятор притягнули, під’єднували до нього радіостанцію. Наші хлопці як ударили, то якраз у цей акумулятор і попали. Все розлетілося, ще й рація десь тут валялась. Тут же ж і «бурята» засмажило. Калюжа крові була величезна. Росіяни його зачепили і потягнули через город, а я із сусіднього двору за цим усім спостерігав, як вони втікали звідси. Реально, як вони втікали, я бачив», – каже чоловік. Зруйнований будинок родини Маслових у КнязівціНа момент нашого візиту в Князівці ніхто постійно не проживав – люди приїжджали лише ремонтувати будинки чи розбирати завали. Електрика, газопостачання у селі відсутні.
Ще в одному з дворів ми познайомились із місцевим жителем Костянтином Трушком. Він на кілька днів приїхав до садиби, щоб захисти стріху від дощу. Після влучання міни пів даху залишилося без шиферу, частина стелі впала – чоловік намагався хоч якось полагодити і накрити будівлю, аби вберегти її від дощу. Костянтин Трушко, житель КнязівкиНашу увагу привернула його кепка із написом «Янукович (експрезидент України, який втік до Росії – ред.) – наш президент 2010». Нічого суперечливого у цьому чоловік не вбачає. Каже, що йому байдуже, що носити, аби зручно було.
«Ну тут ще ж, бачите, ще Крим є. Ту є Крим? Є! Ну а чого тоді? Це так просто одягнув», – сміючись, пояснив Костянтин Трушко. Костянтин Трушко показує свою кепку з написом «Янукович – наш президент 2010»Чоловік нарікає, що багато років тяжко працював, щоб облаштувати будинок. Але російське вторгнення зруйнувало всі його зусилля та працю.
«Двічі їздив до Польщі на заробітки. Тяжко працював, гроші заробляв. Хату утеплили, ремонт зробили, воду провів, санвузол облаштували, душова кабіна є, пральна машина автомат – готувалися до старості», – зазначив Костянтин Трушко. Посічений осколками будинок Костянтина Трушка у КнязівціДо сусіднього села Ольгине через безперервні обстріли наша знімальна група змогла потрапити лише з третього разу – коли небо затягло хмарами, моросив дощ і російській артилерії було складно проводити аеророзвідку і коригувати вогонь. Бої за Ольгине були дуже тяжкими, адже його звільнення відкрило ЗСУ шлях до оточення Високопілля. Російські військові це розуміли, і саме тому відступили з Високопілля. Військовий супровід по селу нам забезпечував боєць 96-го батальйону з позивним «Ялта». Ми з ним вже раніше зустрічались. Познайомились, коли в серпні 2022 року готували матеріал про звільнення села Іванівка. Боєць «Ялта» показує бійниці, які облаштували російські військові в одному з будинків у с. Ольгине«Ялта» каже, що в селі не залишилося жодної вцілілої будівлі, артилерійські дуелі перетворили цей населений пункт на суцільні руїни. Один з прикладів, на що перетворилось село – це будинок бірюзового кольору з чотирикутними зірками на воротах. Тут, каже, був розміщений російський командний пункт. Лише цю точку російські військові обороняли два дні. Зруйнований будинок, де, як розповідає «Ялта», російські військові розміщували свій командний пункт у с. Ольгине«Тут два хороші, глибокі підвали, де вони переховувались від артобстрілів. А їхні вогневі позиції були в глибині двору. Вони пробили в стінах діри і використовували їх як бійниці. Російських військових, які тут опинились в оточенні, на наступний день на БМДхах ще й намагались звільнити їхні співслужбовці. Але вони нарвалися не на тих хлопців, наші колеги їм дали такого прочухана, що вони лише забрали своїх убитих», – розповів Крим.Реалії боєць «Ялта». Боєць «Ялта» у дворі будинку, де, каже, російські військові облаштували свій командний пунктНа момент нашого візиту в Ольгиному проживало шестеро місцевих жителів. Нам вдалося познайомитись із двома з них – Мариною Серединовою та Наталею Трентинець. Марина Серединова та Наталя Трентинець, жительки с. ОльгинеМарина та Наталя кажуть, що раніше були подругами – тепер як сестри. Їхні власні будинки розбиті повністю. Живуть у сусідніх, які хоч і трохи краще вціліли, але сюди теж прилітають російські міни.
«Ось снаряд влучив у веранду літньої кухні. Я саме там сиділа і читала на кріслі, як тільки чую – ба-бах. Я залетіла аж під газову плиту. Розплющила очі – все темно, нічого не бачу, скрізь уламки. Хотіла лише вийти на вулицю, як знову летить снаряд, тільки вже на будинок, я знову туди залетіла. Вікна всі посипалися, не могла збагнути, що й до чого», – розповіла нам Наталя Трентинець, як пережила один з останніх обстрілів. Зруйнований дах будинку, де проживають Марина Серединова та Наталя ТрентинецьСадибу, в якій зараз живуть подруги, важко назвати нормальною. Даху немає, у стелі стирчить хвостовик від міни, а на городі – нерозірвані снаряди. Жодних комунікацій в селі вже немає. Зв’язок із зовнішнім світом жінки тримають через радіо, яке ледве ловить сигнал, але кажуть: головне, що воно працює на батарейках. Хвостовик від міни, який застряг у стелі будинку, де проживають Марина Серединова та Наталя ТрентинецьБудні жінок проходять по догляду за господарством, напувають худобу, що вижила.
«Корів усіх повідпускали. Вони приходять сюди попити води, часто поранені. А в селі дуже багато їх вже вбитих. Вони приходять сюди, і ми їх по черзі пускаємо, одночасно по чотири корови пускаємо. А потім знову відпускаємо їх на волю. Вони щовечора сюди приходять», – розповіла Наталя Трентинець. Вбиті внаслідок обстрілів корови у с. ОльгинеНедовго нам вдалося поспілкуватися, як Ольгине знову почали накривати російські міни. Їм передував проліт дрона, який ми почули у небі. Після першого «приходу» жінки люб’язно запросили нас сховатись у їхньому підвалі. Наталя Трентинець спускається до підвалу під час російського обстрілу у с. ОльгинеВже у підвалі Марина нам розповіла історію, як вперше побачила українських військових після визволення села. Серед них був і той самий «Ялта», про якого ми згадували раніше.
«Я їхала вправлятися, воду накачувать, і йде мені назустріч солдат. Я зупинилась, і солдат заговорив до мене українською мовою, і я зрозуміла, що це наші зайшли, наші українські солдати. Ми, звісно, обіймалися й цілувалися на радощах», – витираючи сльози, згадувала Марина Серединова. Марина Серединова та Наталя Трентинець у підвалі запалюють гасову лампу під час російського обстрілу«Добрий день, хлопці – сказала жінка. І в очах у неї було таке запитання: «А ви – хто? Ви – українці чи росіяни?». Я їй сказав, що ми – українці, а вона каже: «Правда?» – Кажу їй: «Дійсно, так». І вона заплакала, обійняла мене. І каже: в оцьому домі був їхній штаб», – переповідає нам цю історію зі свого боку боєць «Ялта».
Марина розповідає, що російські солдати робили в селі все, що хотіли. Грабували будинки, відбирали майно і забирали худобу.
«Вони заходили в двір, що хотіли, забирали, продукти забирали, поросят стріляли і забирали. Стріляли із автоматів у поросят і телят. У мене було 50 поросят, 9 телят і 6 корів, це моїх особисто. А вони приїжджали і забирали їх, коли хотіли. А останнім часом вони лише «ляшки» обрізали, а все інше викидали. Я ж їм кажу: «Хлопці, це ж мої домашні, я ж за ними доглядаю». – А вони відповідають: «Хіба на них написано, що вони ваші?» – що хотіли, те й робили», – розповіла Крим.Реалії Марина Серединова. Марина Серединова, жителька ОльгиногоМарина та Наталя пережили страшну російську окупацію, але навіть тепер, незважаючи на небезпеку та важкі умови життя, їхати з Ольгиного не збираються. У своїх зусиллях бачать шляхетну місію.
«Був мирний час, ми постійно людям пасли корів, у нас гарні пасовища тут були. Якось дружно жили. Діти бігали, на роликах каталися, сміялися, на скакалках стрибали – було весело. А тепер ми немов якась дика худоба у тундрі. Немає навіть з ким пожартувати чи посміятися. Ми намагаємося зберегти худобу, може, односельці приїдуть та й заберуть своїх корів, бичків, телят. Може, пам’ятатимуть, що колись були такі дві жінки – Наталя та Марина», – поділилась Наталя Трентинець.
