Також підконтрольні окупантам медіа повідомляють, що росіяни «врятували від укронацистів» і «прах Потьомкіна».
Постать російського державного діяча Потьомкіна неоднозначна і використовується як росіянами, аби показати, що все, до чого доторкнулася рука «Грішкі» – російське, так і українцями, аби показати, що він був «козаком та нашим хлопцем».
Оцінок давати не будемо.
Катерина ІІ звернула увагу на Потьомкіна ще під час палацового перевороту, коли посунули її чоловіка Петра ІІІ. З того часу Потьомкін був незмінним, хоч і не єдиним, фаворитом імператриці.
Тож, коли він помер на шляху між Яссами та Миколаєвом, оточення півтора місяці не ховало його. Бо чекали рішення Катерини ІІ де саме це зробити.
Поховати Григорія вона вирішила в Херсоні, хоч це місто і не було для нього найулюбленішим з усіх, що були засновані на захоплених землях півдня та Криму.
Скоріш за все, вирішальну роль зіграв Катерининський собор, який офіційно присвятили святій Катрині, а насправді – розпусниці з Петербургу. До речі, вона відвідувала цей собор під час подорожі до Криму
Потім, у 2009 році, херсонські симпатики Росії навіть відтворили «крісло, в якому сиділа під час служби Катерина».
Бо через п?ять років померла Катерина ІІ і на престол увійшов Павло І, який ненавидів Потьомкіна ще за його життя. Тож наказав спеціальній комісії поїхати в Херсон та зруйнувати могилу князя. За версією деяких краєзнавців, в тому числі Августа Вірлича, комісію випередила Олександра Браницька.
Це – племінниця і одночасно коханка князя, яка розуміла, як може вчинити Павло І. Тож, за версією Вірлича, вона вивезла забальзамованого князя у невідомому напрямку.
Є версія, що якщо це правда, то він може бути похований десь у Софійському парку в Умані.
Не знаємо, чи ця версія правдива, але ота комісія все ж таки вивезла чиїсь останки з собору в Херсоні і начебто її члени викинули залишки Потьомкіна у кріпосний рів. Склеп було засипано землею
За версією священників Катерининського собору, тієї ж ночі священики зібрали все що залишилося від князя і поховали ці рештки в склепі.
Олександр І, який був онуком Катерини, вирішив відновити справедливість щодо Потьомкіна. Влітку 1818 року за наказом родича князя – Катеринославського архієпископа Іова Потьомкіна зірвали підлогу в місці поховання, проломили склепіння і розкрили труну.
«Присутні впевнились у перебуванні там останків князя», – йдеться у документах.
Тут є сумніви на предмет того, як саме вони це встановили. Адже попередня комісія забрала нагороди, за якими можна було б ідентифікувати князя.
Хоча, це підтверджує, що чиїсь останки в склепі таки були.
До 45-ї річниці поховання в міському соборі засновника Херсона, за моделлю, створеною в 1831 році, відомий російський скульптор, академік Іван Мартос виготовив пам?ятник, який наприкінці 1836 році був встановлений у центрі міста.
Пізніше навколо пам?ятника розбили парк, який і став Потьомкінським сквером. До 2021 року це був більш-менш збережений і наближений до історичного вигляду сквер, але новий мер Херсона Колихаєв перетворив його на банальний парк у райцентрі.
У серпні 1874 року комісія Одеського військового округу здійснила обстеження поховання Потьомкіна.
Судячи зі звіту цієї комісії, у склепі були розкидані частини дерев’яної та свинцевої трун, шматки зотлілої матерії мундира, кілька шматків темно-русявого волосся та уривки стрічок орденів Андрія, Володимира та Георгія. Все це, включаючи череп князя, знаходилося в окремій дерев’яній скриньці.
Після цього обслідування могилу князя облагородили, встановили мармурову плиту, яка там є й досі, якщо росіяни не вкрали і її.
У 1917 році пам’ятник Потьомкіну був закритий брезентом, через що у народі отримав прізвисько «херсонський привид». В експозиції краєзнавчого музею є малюнок цього привиду, який простояв так 10 років.
Його зняли з постаменту у 1927 році та перенесли у двір Херсонського історико-археологічного музею.
Август Вірлич фіксував спогади якогось ветерана, який начебто бачив пам?ятник у Севатополі, погруженим на залізничну платформу. Але офіційно це ніде не підтверджувалося. Пам?ятник зник.
У 1930 році в Херсон приїжджав радянський письменник Борис Лавреньов, дитинство якого проходило в Херсоні. Тож він гуляючи по валам фортеці забрід у собор і побачив, що там облаштований “Музей атеїзму”.
В музеї Лавреньов побачив експозицію з декількох скляних ящиків. У першому лежав череп. Табличка внизу пояснювала: «Череп коханця Катерини II Патьомкіна». У другій експозиції знаходилися кістки скелета з прилиплими в деяких частинах засохлими джгутами м’язів: «Кістки коханця Катерини II Патьомкіна». У третій скляній вітрині лежали залишки зеленого оксамитового каптана з потемнілими позументами, уривки атласних штанів, панчохи і туфлі, що згнили. Третя табличка пояснювала: «Шматки одягу коханця Катерини II Патьомкіна».
Лавреньов написав комусь в столицю листа, і начебто після цього останки зібрали в одне ціле і поховали знову.
В літературі ми часто зустрічаємо згадку, що саме в цей час останки було покладено у нову труну, яку опустили у склеп. Склеп був замурований і запечатаний казенною печаткою.
Вже покійний краєзнавець Олександр Скороход писав, що після окупації Херсона німцями, “націоналісти згадали про причетність Потьомкіна до розгрому Запорізької Січі”. Він писав, що: “з матом і плювками вкотре полетіли кістки Найсвітлішого в кріпосний рів”.
І наводив дані, що житель Херсона Ісаков за допомогою сторожа собору повернув останки князя до склепу.
Тут треба сказати, що ОУНівці навряд би могли дозволити собі такі вольності при німцях Август Вірлич стверджував, що він сам двічі спускався до склепу у 60-70-хх роках, оглядав труну, вивчав архіви і “в результаті дійшов висновку, що князя в Херсоні немає. Можна було б знайти зараз його доводи, але книжка автора знаходиться зараз в Херсоні, і в мережі її немає.
В 1984 році вийшов культовий роман радянського письменника Валентина Пікуля «Фаворит», який в черговий раз підняв цікавість до Потьомкіна.
«Його переслідували навіть у могилі: злі руки терзали прах його, зриваючи ордени та еполети. Фаворита не раз перевертали в труні, як проклятого чаклуна, а сам порох тягали з місця на місце, ніби не знаючи, куди його сховати, — і навіть зараз ми не знаємо, де він спочиває (хоча офіційна гробниця Потьомкіна-Таврійського зберігається в соборі Херсона)», – писав Пікуль
У 1984 році з ініціативи, за сприяння та прямої участі начальника Херсонського бюро судово-медичної експертизи Леоніда Богуславського були востаннє потривожені останки Потьомкіна.
Висновок про те, що це справді останки фельдмаршала Потьомкіна, підтвердила Головна судово-медична експертиза МОЗ УРСР.
Але для 100-відсоткової впевненості у цьому не вистачало черепа князя, якого на момент ексгумації не виявилося на місці. А тільки по ньому можна реконструювати прижиттєве обличчя Потьомкіна.
В описі цієї ексгумації йшлося про те, що окрім кісток людини, в ящику лежали кістки тварин.
У 2003 році за ініціативи майбутнього «гауляйтера» Херсонщини, а тоді мера Херсона Володимира Сальда було відлито новий пам?ятник, який встановили на старому місці.
Після захоплення Херсона московські попи водили росіян до склепу. На фото звідти видно, що труна — новодєл.
Мост
