Свій перший бій після початку широкомасштабного вторгнення механік водій прийняв у майже екстремальних умовах і зумів протягом тривалого часу чинити щільний спротив окупантам і залишатися в бойовому строю.
Це сталося 25 лютого. Його екіпаж разом з іншими отримав наказ завадити просуванню колон ворожої техніки через Антонівський міст у бік Херсона. Як згадує воїн, ситуація тоді склалась критична. Ворог захопив Генічеськ, Нову Каховку і швидко наближався до обласного центру. Після нетривалого маршу вони вийшли до мосту, але відразу потрапили в засідку. На мосту в цей час уже знаходилися російські підрозділи й вони завчасно підготувалися до атаки. По танку відразу відкрили щільний вогонь. Довелося, як-то кажуть, «зі старту» вступити в бій.
— Мені було дуже важко зорієнтуватися, в якому напрямку рухатися, тому що спочатку не бачив, де ворог, — розповідає механік водій. — Летіло з усюди. Доводилося миттєво реагувати на постріли, маневрувати в досить замкнутому просторі й не зупинятися. Коли трішки пристосувався до обстановки, зайняв більш закриту позицію, і нам вдалося розчистити прохід для інших танків.
Завдяки діям екіпажу більшість танків підрозділу не потрапили в оточення, змогли вийти з-під удару неушкодженими і зайняти оборону в іншому місці.
Під час цього жорсткого зіткнення танк «Котяри» був підбитий. Екіпаж залишив машину, що палала, і зумів дістатися своїх.Потім були місяці запеклих боїв на південному напрямку оборони. Другий танк був більш щасливий. І в цьому велика заслуга також належить механіку-водію. В будь-якій обстановці він завжди діє майстерно, впевнено, зберігаючи холоднокровність і витримку.
Основне завдання, яке сьогодні виконує екіпаж танка, це підтримка наступальних дій піхоти, знищення ворожої техніки, живої сили, вогневих точок та укріплень.
В один із проміжків між боями, коли «Котяра» знесилений, але як завжди з усмішкою на обличчі виліз із танка, сталася подія, яка назавжди залишиться в його пам’яті. Командир частини зібрав екіпаж і урочисто вручив механіку-водію заслужену нагороду — орден «За Мужність» III ступеня. Схвильований механік подякував за високу нагороду і відмітив, що вона належить всьому екіпажу.
— Танк — єдиний механізм, злагодженість роботи якого залежить від кожного. Ми одна команда і розуміємо одне одного з пів слова, успіх одного — це успіх усіх. Сподіваюся, що ми невдовзі разом знову проїдемо по Антонівському мосту в звільнений Херсон.
armyinform.com.ua
Фото Дмитро Завтонов